Протягом цих двох років я не слідкувала за творчістю Андрія Любки, однак нещодавно мені випала нагода поспілкуватись з ним наживо. До інтерв’ю готувалась довго, вибирала такі питання, аби якось присоромити чи просто поставити письменника в незручне становище. Чесно, я очікувала, що обговорювати ми будемо якісь мега-нецензурні речі. Але ні – відповіді просто зламали мені мозок. Перше враження таки буває хибним. Ну що ж, до вашої уваги – Андрій Любка.

– Ні, немає. В мене і явного немає, не те що прихованого.

– А, можливо, є якісь хобі чи цікаві заняття?

– Основне моє заняття – це риболовля. Це те, в що найбільше вкладаю душі.

– І як ловиться? 

– Переважно я рибалю в Закарпатті на Тисі. Щороку все гірше, бо стає менше риби.

– На скільки важливим для поета є його образ, зовнішній вигляд?

– Ну не знаю. А для мертвих наскільки важливий їхній зовнішній вигляд? Це не дуже визначальне, поету вигляд майже нічого не дає.

– Однак, дуже багато людей звинувачують Вас у відсутності таланту і говорять, що Ви «виїхали» завдяки своїй зовнішності. Як Ви на це реагуєте?

– Ніяк… Але мені не байдуже, що про це говорять. Хоча ні, у якомусь сенсі – таки байдуже. Я маю добре вухо на критику. Я завжди слухаю якісь поради. Може, це спровоковано тим, що на моїх презентаціях зазвичай багато слухачів. От, до прикладу, в Польщі на мої презентації зазвичай приходять пенсіонери. Вони ж приходять не через зовнішній вигляд. Хоча, не ясно, що в тих пенсіонерів у голові. Та, в принципі, хай кожен собі думає, що хоче.

– На які вчинки йшли Ваші фанатки, аби залишитися з вами наодинці?

– Ну, наприклад, пропонували інтерв’ю.

- Серйозно? (WTF??? – авт.)

– Чесно кажучи, не пам’ятаю. Ніби нічого такого не було. Якщо Ви прагнете якихось сенсаційних історій – то їх немає.

– Де, на Вашу думку, закінчується еротика і починається вульгарність?

– Я думаю, що найеротичнішими є закриті речі. От, скажімо, гарно одягнене тіло є еротичнішим за голе тіло. Тут виникає поняття «еротичний смак».

– А що «заводить» поетів?

– Страждання. 

– Так.

– Тобто, чим більше, тим краще?

– Ні.

– А як?

– В мене немає жарту, аби відповісти на це запитання.

– Ідеальне побачення для Вас – це…

– Це коли найменше людей. Я не люблю побачень в публічних місцях: в театрах, ресторанах, кіно. Мені здається, що люди заважають. Дуже важливо, щоб не було музики. Як на мене – крутіше слухати голос того, з ким ти. Шум в цьому випадку заважає.

– Що в дівчатах Вас приваблює найбільше, а що найбільше дратує?

– Не знаю, це питання до дівчат.

– А яких дівчат Ви боїтесь?

– Гарних.

– Тобто краса – страшна сила?

– Угу. Вони мною керують.

– Що такого особливого у першому разі?

– Страх.

– Ви пам’ятаєте своє дитяче кохання?

– Так, пам’ятаю. Це була мамина подруга. Вона до нас часто приїздила. Згадую, як я на неї дивився: вона здавалась мені дуже красивою. А коли вона йшла – я допивав за нею каву.

– Чим Вас можна присоромити?

– Ну, багато чим. Це, в принципі, легко зробити. Може… скажу лише – це легко зробити.

– Хто є для Вас секс-символом української літератури? 

– Це, мабуть, пані Троянкер. Є така легенда харківського літературного життя 20-30 років. Вважається, що вона переспала з усіма письменниками, що це у неї було таке завдання, бажання таке. Про це пише в спогадах Юрій Смолич. Як на мене – дуже цікава персона.

– Місце, в якому Ви за жодних обставин би не зайнялись коханням?

– Мммм… Думаю, брудний туалет. В чистому – так, а от в брудному – нізащо.

Джерело: http://skaz.net.ua/?act=post&id=113

• Facebook
• ВКонтакте