Ukrainian English

"Назва «Спати з жінками» - не випадкова"/ рецензія

16 червня 2014
Новини

       Книга Любки складається з 50-ти коротких історій, кожна з яких розповідає частково про те, що ставалося з самим автором, частково – з його друзями. Відкриває книгу неоднозначна «Смерть і ще тисячу приводів для любові», головною думкою якої є  латинське carpe diem, що означає «лови момент». Серед написаного є і про досвід зустрічання одночасно з двома жінками, і про подорожі (найколоритніше - потягами), і роздуми про сучасне України, яка «нагадує велику неприбрану комуналку, в якій доводиться жити, перевдягатися, засинати і спати разом – незалежно від статі й глибини знайомства». Розповідає Любка й про улюблені книги, місця, звички (цікавою видається щорічна процедура заведення нового блокнота – туди автор переписує всі невиконані справи зі старого – так і кочують з року в рік завдання типу «пригнути з парашутом», «прочитати книжку про основи шаманізму», «побачити Дамаск».
            Ті, хто вже знайомий з автором і читав його  книжку «КІЛЕР. Збірка історій», 2012, дізнаються, як саме, завдяки кому, де і коли вона писалася; нюанси, про які автори, зазвичай, воліють не говорити. Ті ж читачі, хто вперше про неї чують – неодмінно захочуть прочитати.
            Швидше за все, захочеться і більше дізнатися про Балкани – власне захоплення Любки балканськими країнами передається читачеві: «Пам’ятник пам’ятнику» - про методи молодої Македонії утвердитися як незалежна країна; «Балканський палімпсест» - про внутрішні проблеми країн Балканського півострова – за словами самого автора, «радше зметені під килим, аніж вирішені».
            Історією-відкриттям стала для мене «Інопланетяни Європи» - про ромів, або ж для всіх звичне нетолерантне «циган». Андрій Любка намагається зрозуміти, чому згадану націю українці вважають саме такою, а не іншою – часто брудною, гучною, нахабною. Насправді вона може бути і  харизматичною, життєдайною, яскравою: «На відміну від нас, цигани не заскорузли в обіймах брехливої цивілізації, а живуть у гармонії з природою, музикою, собою, світом. У їхньому житті можливі справжні пригоди, справжня пристрасть, кровна помста, ножі й погоні, місяць і пісні». Справді, що ще треба, якщо жити за принципом поета «золотого віку» римської літератури Горація - carpe diem?!
            Знаковими в книзі стали два тексти про Євромайдан та революцію, яку зробили українці: «Євромайдан» та «Сізіфова революція». Так сталося, що і третій, відразу після названих двох, текст став пророчим: «Лютий». Він про межу, на якій опиняється людина, про темряву, холод, пов’язані з цим психічні зміни. Та чи міг автор в середині січня, коли книга була підписана до друку, а, отже, всі тексти готові і здані у видавництво, знати про те, яким буде і що принесе цей Лютий? Передбачив, відчув, отже, попередив.
            Назва «Спати з жінками» - не випадкова. Це назва улюбленого вірша Любки, автором якого є американський поет Кеннет Кок. Це і назва однієї з історій, вміщеної наприкінці однойменної книги.
             Спати з жінками означає й справді засинати і спати з ними – в одному будинку, в одній кімнаті, наметі, тому ж вагоні, про який пише автор:
 
            «На химерній межі між дрімотою й сном промайнули перед моїми очима студентські роки, коли я збуджено уявляв, як же це – спати з цілим ансамблем співучих жінок, з цілим симфонічним оркестром? А тепер я засинав і спав з ними. У потязі, який рухався на Захід моєї країни, такої безмежної й соборної, що для пересування нею потяги мають бути винятково спальними; такої соборної й совєтської, що плювати хтось хотів на приватність, особистий простір чи нюанси чоловічо-жіночого спільного перебування. Аякже, бо всі ми тут не жінки й не чоловіки – ми громадяни.
 
            Про єдиний сюжет говорити не доводиться, бо кожна з історій має свій.
 
            Мова твору: розмовна. Складається враження, ніби автор розповідає тобі історії за чашкою чаю.
 
            Цитати, що запам´яталися:
* Бог покарав нас тричі: Сходом, владою і абеткою. Сходом – візантійщиною в щонайширшому сенсі, як і Сходом нашої країни. Як, зрештою, і нашим «магучім» східним сусідом. Владою – тут усе ясно. І абеткою, яка відрізала нас від західноєвропейського життя, яка зіграла злий жарт із нашим науково-технічним поступом, примусила постійно спізнюватися і потім гарячково й невдало наздоганяти то епоху Просвітництва, то Романтизму чи Модернізму. Ми досі наздоганяємо сучасний світ і до фінішу приходимо завжди серед останніх [«Кирилиця, кара Божа»].
* — І як же вони там, на Сході, далі голосують за комуністів? Адже тисячі людей вмирали й розкладалися просто на вулицях? Як можна підтримувати комуністів у місцевостях, де, мабуть, досі стоїть нестерпний трупний запах?
— Том й голосують, – дещо роздратовано відповів я. – Бо там Голодомор таки досягнув своєї мети [«Epic fail»].
* А хто б не хотів жити у світі, де Росія опиняється за бортом? Правильно, нема таких [«Слив’яни»].
Право наполягати на власному імені, на правильних назвах своїх міст – зовсім не шовіністичне, як дехто прагне його потрактувати. Це радше потреба наголосити на власній неповторності, на власному праві жити, праві існувати у цьому такому різному світі під своїм особистим нікнеймом. Невипадково у творах класиків ім’я і прізвище часто визначають характер персонажа, його поведінку і його долю. Недарма древні наділяли іменами дуже делікатно, знаючи, наприклад, що Софія – це мудрість. Навіть богів люди називали відповідно до їхніх небесних сфер впливу [«Kyiv чи Kiev?»].
* Так само з серцем. До певного часу живеш собі, навіть не підозрюючи, що тіло має внутрішні органи. Живеш життям метелика, невагомого й несерйозного, і думаєш, що смерть – це лише поетичний образ, така собі рима до слова «вщерть», кришка, яка накриває вщерть заповнений бак твого життя. … одного разу, неважливо, коли це буде – восени, влітку, взимку, навесні – ти вперше відчуєш, що в тебе є серце. І відтоді це (сумне, ой яке сумне!) враження не покидатиме тебе ніколи [«Серце, серце»].
 
            Вирок: 5 з 5. Історії Любки – це й історії кожного з нас, бо пише він про дитинство, пригоди, навчання в університеті, подорожі; роздумує над проблемами, над якими час від часу сушиш голову і ти: кохання, любов, місто, в якому хотів би жити, книги, які варто було би прочитати… Пише про себе та своїх друзів, а впізнаєш у них себе. Тому й близько, тому й цікаво, тому й захоплююче.
 
Марічка Вакуленкоhttp://marichkavakulenko.blogspot.com/

Коментарі:

Всі права захищено 2012 © lyubka.net.ua