Ukrainian English

"Письменники - це люди, що можуть лобіювати посили, цікаві їх країні" - Любка

06 липня 2017
Новини

"Письменники - це люди, які можуть лобіювати посили, цікаві їх країні" - Андрій Любка

 

"Письменники - це люди, які можуть лобіювати посили,  цікаві їх країні" - Андрій Любка
Андрій Любка розказав про Інститут книги, його призначення та про читання в Україні й за кордоном Фото: Тарас Подолян

12 липня відбудеться друге засідання конкурсної комісії з обрання директора Інституту книги. Всього на посаду претендують дев'ять осіб, серед яких літературознавці, письменники, чиновники та громадські діячі. Письменник Андрій Любка розказав про Інститут книги, його призначення та про читання в Україні й за кордоном.

На "Книжковому арсеналі" міністр культури Євген Нищук розповів про виділення в Інститут книги 50 млн грн для оновлення фондів. На кіно в цьому році виділи 500 млн. Для популяризації літератури 50 млн вистачить?

50 мільйонів для оновлення фондів у цілій країні на рік - це не цифра. У нас стільки сіл і містечок, що добре, якщо до кожного з них потрапить хоча б пару книг. Створення Інституту книги я вітаю обома руками. Але йому ще треба наповнитися сенсом і грішми. Дві головні функції цієї організації: популяризація читання в Україні та поширення української літератури закордоном. Коли ми запрошуємо на фестиваль якогось швейцарця - знаємо, що нам це нічого не коштує. Пишемо лист у посольство Швейцарії або в її культурні фонди й кажемо, що хотіли б бачити його на тому чи іншому заході. Вони оплачують письменнику переліт, готель, гонорар, окремий гонорар перекладачу. Вони самі раді, що є зацікавлення їх літературою. Коли автора з України запрошують на фестиваль за кордон, то кажуть, що оплатять проживання та гонорар. Питають, до кого звернутися в Україні, щоб оплатили переліт. А у нас такої інституції немає. Такі зв'язки - можливість майже безкоштовно рекламувати свою культуру. На всіх зустрічах, де я був закордоном, ставили багато літературних питань. Але потім цікавилися Україною. Письменники - це люди, які можуть лобіювати ті ідеї і посили, які цікаві їх країні. У Польщі Інститут книги почав будувати нові бібліотеки у малесеньких містах з скла і бетону, а не оновлювати фонди. Тепер там відбувається все у місті: від зборів громади до показів фільмів. Вони дали цим бібліотекам окремий бюджет, який можна виграти лише конкурсно. Бібліотека може отримати окремі гроші на свій проект, якщо запрошує польського письменника, або перекладача, й оплачує йому гонорар. Жоден захід не проходить без цього. Таким чином вони стимулюють, щоб малі міста не лише проводили локальні заходи, а давали можливість заробити письменникам й дізнатися про них читачам. Це наповнення культурного життя маленького міста. Ще таким чином письменників стимулюють подивитися, як і чим живе країна. І схема працює. Автор написав книжку, має за неї гонорар й тур по сільським бібліотекам. В таких місцях книг купують найбільше, бо приїзд до них будь-якого письменника - то велика подія. Проїхавши такий тур, автор має запас грошей на півроку, щоб спокійно писати нову книгу.

Письменники - це люди, які можуть лобіювати ті ідеї і посили, які цікаві їх країні.


Ви відвідали з виступами Німеччину, Австрію, Польщу, Туреччину. Як закордоном популяризують читання?

Минулу книжку дописував у Швеції на маленькому острові Готланд. Головним там є майже середньовічне місто Вісбю. Населення - 22 тисячі людей, робити - нічого. Коли втомлювався писати - ходив. У центрі міста натрапив на найгарнішу й найновішу споруду. Думав, що може то податкова чи міська рада. А виявилося - бібліотека. Я зайшов туди й хотів щось взяти, та забув паспорт. Мені сказали, що почитати книжки можна без документів. Там немає охорони. Є рамка як у магазині, а на книжці - штрихкод. Стоять пуфи, на яких можна лежати, безкоштовний ксерокс і апарат з напоями. Там є диски з музикою і фільмами, їх можна в навушниках там же дивитися. У них проводяться гуртки й презентації. Бібліотека - не як установа, а як місце зустрічей. Я спитав у відвідувача: "А як ви виховуєте любов до батьківщини?". Відповів, що ніяк. Діти й так горді, що живуть в такій країні, де високі соціальні стандарти. Вона багата й має високий рівень освіченого населення. Я спитав, як вони викладають шведську літературу. Відповіли, що її немає. У молодшій школі є предмет читання. Там викладають легкі і зрозумілі тексти, щоб привчити. А в старшій школі це переростає в дискусійний клуб, де вчитель відходить на задній план. Кожен учень має обрати книжку, прочитати її. Потім готує презентацію, щоб зацікавити інших. Дітям цікаво, бо вони можуть ділитися своїм знанням, навчаються ораторським здібностям. У них немає примусу читати про тяжкі будні, як у нас. Вони обирають те, що їм сподобалося, будь якого світового письменника.

У центрі міста натрапив на найгарнішу й найновішу споруду. Думав, що може то податкова чи міська рада. А виявилося - бібліотека.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Письменник намагався викрасти танцівницю зі стрип-клубу

Що має робити держава взагалі, та Інститут книги зокрема, щоб принадити українців до читання?

Базова умова - щоб 99 відсотків населення вміло читати. Друга - людині має мати гроші, щоб купити книжку. Третя - має бути достатня кількість книгарень. У нас людина в райцентрі й у маленькому селі майже не має доступу до книжки. Крім бібліотеки, в якій стоїть 50 томів умовного Горького, а яких навіть сторінки не розрізані. Треба створити ситуацію, коли книжка знаходитиметься у зоні доступу. Краще стало з появою інтернету. Книгу можна замовити з сайтів поштою. Я подивився на географію своїх замовлень. Купують з великих міст, та більше половини - це маленькі населені пункти, де я ніколи не був. У таких місцях книги зазвичай беруть тільки в бібліотеці. Туди приходять школярі, щоб взяти книжки за шкільною програмою та пенсіонери, бо там є періодичні видання. Ці люди щось, але читають. Але ми втратили повністю "знищене покоління", тобто людей віком від 35 років і далі. Вони виростали в 1990-х роках, у них система цінностей базована на "блатних" принципах. На презентаціях книжок таких людей майже немає. Вони зараз працюють на роботах, непогано заробляють, продуктивні, часто їздять за кордон, але не читають. Держава крім молоді, має залучати до читання це "знищене покоління". Одного разу мене запросили виступити в Сокальській виправній колонії. Там сидять злочинці засуджені за вбивство на певний строк та до довічного позбавлення волі. Мені там провели екскурсію. Потім була зустріч з засудженими. Я читав їм свій роман про контрабанду "Карбід". Їм було цікаво, сміялися, ставили питання. Питали, чи не міг би я описати їх. Один після підходив й просив електронну скриньку, щоб надіслати сюжетів для наступних творів. А потім я попросився подивитися їх бібліотеку. Вона дуже зачитана, людям нічого робити, читають майже всі. Але книжки там на рівні 1960-х років. Майже немає книжок, виданих в Незалежній Україні. У тому закритому просторі бібліотека могла б бути не лише засобом перевиховання, а способом інтегрувати цих людей в суспільство. Сучасна література якраз і цікава тим, що описує сучасне життя та сучасні проблеми. А ці люди читають радянські романи про піонерів, які не мають художньої цінності. Такі речі треба виправляти.

Ми втратили повністю "знищене покоління", тобто людей віком від 35 років і далі


Колись була дискусія про те, що через електронну книжку книжок звичайних не стане. Зараз про це не хвилюються. Чи треба хвилюватись, що читання у будь-якому вигляді перестане цікавити сучасну людину?

Був великий шум щодо електорнних книжок, та виявилося, що нічого подібного не сталося. Про них мають турбуватися видавці. Письменнику важливо, щоб читали його тексти. В паперовій формі - це бонус, але не обов'язково. Мій видавець розказав, що після 2014 року, коли почалася війна і девальвація, його оборот збільшується щороку мінімум на 25 відсотків. Все більше людей купують книжки. Маю два пояснення. Перше - люди більш гостро відчувають небезпеку. Світ змінився, а книжка - можливість трохи глибше проживати життя. Люди, які фізично доторкнулися до війни - почали шукати сенс у житті. У списках бестселерів у книгарнях знову з'являється антиутопія англійського письменника Джорджа Орвелла "1984" про тоталітаризм, масовими тиражами видається Ремарк та Хемінгуей. Це свідчить, що люди шукають відповідей. Друге пояснення простіше. Річ у тому, що в українців немає грошей. Коли знецінилася гривня доходи настільки упали, що збирати гроші немає сенсу. Збираєш якийсь час, а у підсумку виходить, що назбирав 100 євро. Побоюючись того, що гривня ще впаде, люди почали витрачати ці гроші. В тому числі і на книжки. Людина яка має навик до читання - читає і газети, і сайти. Читання - це специфічне отримання інформації. У 1970-ті роки, коли в кожній оселі з'явився телевізор, всі казали що почалася аудіовізуальна епоха. Що всі слухатимуть лише радіо та дивитимуться в "голубі екрани", а книжка відпаде. Зараз купа людей не дивляться телевізор. Всі сидять у гаджетах: дивляться сторінки в соціальних мережах та читають новини. Це значить, що людина повернулася в той стан, коли основну масу інформації вона отримує читанням. Зараз люди не дивляться новини, щоб дізнатися, що відбулось. Вони заходять на сайт і мають інформацію. Читання стало основним заняттям. Це хороший знак.

Побоюючись того, що гривня ще впаде, люди почали витрачати ці гроші. В тому числі і на книжки.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дівчина поїхала на канікули й більше не повернулася

Кажуть, що люди 21 століття звикли до коротких текстів. Все, що не вміщається в екран мобільного телефону - тепер називається "лонгрідами". Навіть письменники перейшли на коротші твори. З чим це пов'язано?

Есеї раніше завжди були довшими. Зараз перейшли в розряд коротших текстів, оскільки зникла сама культура. Нема літературних журналів де це друкувати. Тексти скорочують далі. Ми дійдемо до того, що автори писатимуть неймовірно інформаційний, концентрований абзац. Його подаватимуть як велику цитату або й взагалі афоризм. Автор пишуть такі тексти, щоб заробляти. Книжка виходить рідко. Гонорари надходять час від часу. А можливість їх писати - це регулярні гроші. Раніше ми читали щоденники та листи письменників, щоб більше дізнатися про їхнє життя. Зараз щоденником стали колонки. Там письменники описують власні переживання та події. Після смерті сучасного покоління літераторів замість епістолярних зібрань видаватимуть їхні колонки.

 

Джерело: Газета по-українськи

 

Коментарі:

Всі права захищено 2012 © lyubka.net.ua