Ukrainian English

Любка в журналі "Країна": Любов – це коли нi на кого не треба справляти враження

18 серпня 2017
Новини

"Любов – це коли нi на кого не треба справляти враження"

 

Що виріс – зрозумів у 6 років, коли кинув палити. Тоді докурював за дідом його недопалки "Козака" без фільтра. Він зловив мене за цим заняттям і нагодував тютюном. Я зрозумів, що став дорослий – бо відповідаю за свої вчинки.

Друг – це людина, яку не бачив три роки, а при зустрічі він не питає: "Як справи? Що нового?" З ним наче продовжуєш розмову, яка обірвалася під час останньої здибанки.

Мої геополітичні погляди сформувалися протягом 13 хвилин. Це сталося у жовтні 1999-го під час футбольного матчу Україна – Росія. Тоді я востаннє в житті плакав перед телевізором, бо збірна Україна програвала 1:0. Так між 75-ю і 88-ю хвилинами цього матчу в моїй голові сформувалася картина світу. В свідомості народилося розуміння Росії як найбільшої загрози для існування України. Після голу Андрія Шевченка я заплаканий і щасливий бігав по хаті.

Маркером добробуту в країнах Центрально-Східної Європи є тротуари. Це для влади далеко не основне, тож беруться за їх ремонт в останню чергу. Якщо дійшли до хідників, то з усім іншим уже дали раду.

 
Андрій ЛЮБКА, 29 років, письменник. Народився 3 грудня 1987-го в латвійській Ризі, де навчалася його матір. Дитинство провів у місті Виноградів Закарпатської області. Закінчив Мукачівське військове училище, українську філологію Ужгородського національного університету і Варшавський університет та здобув ступінь магістра з балканських студій. На президентських виборах у Білорусі 2006 року був спостерігачем та брав участь у акціях протесту. Просидів 15 діб у тамтешній в'язниці. 2012-го разом із Dj Dimka Special-K видав альбом аудіовіршів ”Перед вибухом поцілуємося”, а за рік – альбом аудіопоезії ”Я ненавиджу ранки”. Тоді ж зіграв головну роль поета-ловеласа в кліпі гурту Rock-H на пісню ”До милої”. Автор трьох збірок поезій, чотирьох книжок есеїв, колонок і роману ”Карбід”. Переклав із польської чотири збірки віршів Богдана Задури та книжку репортера Лідії Осталовської ”Акварелі”. Із сербської переклав роман ”Комо” Срджана Валяревича, з хорватської – поетичну збірку Марка Поґачара ”Людина вечеряє в капцях свого батька”. Колумніст видань ”Радіо Свобода”, ”Збруч”, ”День”. Його твори перекладені англійською, німецькою, китайською, португальською, російською, чеською, польською, сербською, македонською, литовською, словацькою, румунською та турецькою мовами. Живе в Ужгороді. Любить рибалити. Має наречену Юлію
Андрій ЛЮБКА, 29 років, письменник. Народився 3 грудня 1987-го в латвійській Ризі, де навчалася його матір. Дитинство провів у місті Виноградів Закарпатської області. Закінчив Мукачівське військове училище, українську філологію Ужгородського національного університету і Варшавський університет та здобув ступінь магістра з балканських студій. На президентських виборах у Білорусі 2006 року був спостерігачем та брав участь у акціях протесту. Просидів 15 діб у тамтешній в'язниці. 2012-го разом із Dj Dimka Special-K видав альбом аудіовіршів ”Перед вибухом поцілуємося”, а за рік – альбом аудіопоезії ”Я ненавиджу ранки”. Тоді ж зіграв головну роль поета-ловеласа в кліпі гурту Rock-H на пісню ”До милої”. Автор трьох збірок поезій, чотирьох книжок есеїв, колонок і роману ”Карбід”. Переклав із польської чотири збірки віршів Богдана Задури та книжку репортера Лідії Осталовської ”Акварелі”. Із сербської переклав роман ”Комо” Срджана Валяревича, з хорватської – поетичну збірку Марка Поґачара ”Людина вечеряє в капцях свого батька”. Колумніст видань ”Радіо Свобода”, ”Збруч”, ”День”. Його твори перекладені англійською, німецькою, китайською, португальською, російською, чеською, польською, сербською, македонською, литовською, словацькою, румунською та турецькою мовами. Живе в Ужгороді. Любить рибалити. Має наречену Юлію

Не люблю ледачий морський відпочинок. Може, через те, що не втомлююся і не маю від чого відпочивати. Приблизно на 40-й хвилині курортне морське узбережжя починає мене дратувати.

Любов – це коли ні на кого не треба справляти враження. Відчуття, що пазл склався: потрібна людина поруч і можна бути собою.

У жінках ціную розум. З нею ж прийдеться говорити. За таким принципом обирав собі наречену.

Біда – це коли бракує душевних сил знайти вихід. Коли закінчується оптимізм і ти здаєшся. Вважаю, що з кожної ситуації є більш-менш прийнятний вихід. Коли не бачиш його – проблема в тобі.

Жити в Ужгороді – означає жити в Центральній Європі. Бо до 11 столиць ближче, ніж до Києва. Я зранку сідаю в машину і обідаю в Будапешті.

У День батька згадую про те, що не знаю свого батька.

Якщо за день нічого не написав, не переклав, то прожив його марно. Коли працюю, не виходжу з дому. Роман "Комо" переклав за місяць. Працював по 12 годин на добу, на Різдво і Новий рік.

Раніше думав, що життя закінчу самогубством. Здавалося, справжній поет так має померти, а себе вважаю справжнім поетом. Зараз я – прозаїк, а їм не треба так умирати.

Найстрашніше – піти з життя після смерті своїх дітей.

Три роки тому покинув усі роботи і почав жити з того, що пишу. Це було свідоме рішення. Тоді мешкав у Варшаві й хотів переїхати в Ужгород. Робити лише те, що подобається. Прогулюватися містом, не їздити в жодному транспорті. Ця мрія здійснилася.

Боюся змій. Огидні, слизькі, можуть тихо підповзти й вкусити.

Героїв немає. Ті, що роблять геройські вчинки, про це не задумуються. Отже, себе такими не вважають. У житті вони дуже прості. Ті, які вважають себе героями, насправді, ними не є.

Якщо довго плекати ненависть, а потім темному обивателю дати автомат і сказати, що за вбивство йому нічого не буде – починається пекло. Зрозумів це після того, як прочитав щоденники і спогади людей, що пережили війну в Боснії. На Сараєво вже падали бомби, а всі далі думали, що в них війна неможлива, бо люди не хочуть цього.

вивчив сербську мову. Це моє найбільше досягнення.

За кордоном подружня пара запросила до себе на обід. Через годину виявилось, що прийняли мене за Любка Дереша. Мені стало ніяково, але не став їх розчаровувати. Потім вони кажуть, що читали книжки та інтерв'ю, і думали, що я вегетаріанець, а я пив горілку і їв ковбасу. Довелося сказати, що маю власну філософську систему й у подорожах собі дозволяю вживати різну їжу.

Мрію написати роман, який би виходив із підсвідомості. Щоб навіть я не до кінця розумів, як він зроблений. Щоб інші впізнавали в ньому себе. Щоб він описав моє покоління.

Хамів мені шкода. Це – нещасні люди. Агресією намагаються приховати власні комплекси.

Щастя – це здоровенний ставок із рибою, яка добре клює, дерев'яний будиночок за плечима – з каміном, бібліотекою, віскі і фортепіано.

 

Коментарі:

Всі права захищено 2012 © lyubka.net.ua