Ukrainian English

"Зливо, захисти мене від мене" - вірші Дане Зайца

27 лютого 2018
Новини

Шановні читачі,

Пропоную Вашій увазі власні переклади віршів видатного словенського поета Дане Зайца. Так склалося, що в лютому 2018 року я потрапив на резиденцію для письменників, розташовану в колишньому помешканні поета в Любляні. На її дверях написано, що це «авторська студія» Дане Зайца, а на полицях книжкових шаф акуратно складені різні його книжки. Вони мене зацікавили – і в міру своїх можливостей я почав їх гортати, намагаючись читати. У цьому помешканні Дане Зайц прожив не один десяток років, і сама атмосфера спонукала мене спробувати краще зрозуміти митця. Саме заради цього – озброєний цікавістю, знанням кількох слов’янських мов, словниками і самовпевненістю – я й переклав цю скромну добірку. Ділюся нею з Вами.

Андрій Любка

 

 1.jpeg

 

 

Дане Зайц (Dane Zajc, 1929 – 2005) – словенський поет, драматург, есеїст, автор творів для дітей. Під час Другої світової війни 13-річним хлопцем бачив, як нацисти спалили його батька в рідному домі; двоє братів Дане пішли в партизани й ніколи не повернулися. Травма війни назавжди позначилася на творчості поета – сповненій жалю, розчарувань і страждань, гіркого ставлення до минущості буття, насиченій темними барвами, кров’ю, вогнем і зневірою. Дане Зайца вважають майстром поетичного нуару. Усього письменник написав понад 40 книг, за які здобув усі найбільші словенські літературні нагороди. Спектаклі за його п’єсами роками не сходили зі словенських театральних сцен. Дане Зайц належав до «критичного покоління» словенської літератури, мав проблеми з комуністичною владою, через які так ніколи й не здобув вищу освіту, кілька місяців просидів за ґратами. Ціле життя письменник пропрацював бібліотекаром у Любляні. Наприкінці 80-х палко підтримав незалежність Словенії та брав активну участь у громадсько-політичному житті країни. У 1991-1995 рр. очолював Спілку письменників Словенії. Книжки Дане Зайца перекладено німецькою, французькою, італійською, словацькою, польською, сербською, англійською мовами. Після смерті письменника у його люблянській квартирі відкрито резиденцію для письменників і перекладачів словенської літератури.

 

 

Жінка з пустелі

 

жінка з пустелі

перса має з піску (червоного)

її пупок – западина в піску

ніби її викопав мурашиний лев

між ногами шкіра

мокрий пісок: з нього ростуть

мінливі пустельні квіти

відкриваючись у пісок

мокрими вустами

коли хтось торкнеться жінки з пустелі

вона пломінь червоний

її волосся горить блакитно

з її пупка вихори червоні крутяться

між ногами її не горить орхідея

росте все росте

обіймає його всього квітковими губами

з ротами повсюдно

як закричать обпечені

розпускаються в червоний пісок

у піску зникає жінка з пустелі

в піску він її шукає

не знаходить її на піщаних аркушах

 

 

Бути краплею

 

Бути краплею на твоїх грудях

бути чистою світлою краплею

на спраглій шкірі,

бути неспокійною краплею

на жагучих грудях,

бути всмоктаною краплею на твоєму тілі.

Бути тріскою в твоєму вогні,

бути палаючим вогнем у твоєму вогні,

бути великим вогнем

у вогні твого життя,

горіти, горіти, згорати

і бути попелом, який роздмухує

подих твоєї пристрасті,

більше нічого не відчувати, не хотіти нічого.

 

Лише у нищенні є мир і любов,

лише в руйнуванні є безкінечна вірність,

мертві речі люблять зі спокоєм вічності,

о бути скелею на полі

твоєї любові.

 

Додолу Додолу

 

коли я думаю про всі твої надії

що втиснуті в твої сліди

я йду по них

по слідах що раптово

грузнуть у тумані й грязюці

у мокрому холоді

коли я чекаю поки прийдеш

і тихо сядеш поруч мене

і я питаю Чи все чи все пішло

Миттєво, кажеш, миттєво

блискавично впало додолу додолу

зникло

думаю про тебе як приходиш з ногами

роз’їденими зрадливим шляхом

як бачу твої блискучі очі без відсвіту

і дивлюся як падають важкі хмари

над гострими стінами

і слухаю як пробивають смерекові верхів’я

животи темного вітру

 

Слова в зливу

 

Зливо, захисти мене від мене.

Хай не прийду до себе хитаючись

І з пошматованою шкірою.

Не з прокляттями під опухлим

Язиком. Не з брехнею

і не з медовими солодощами.

Не з хитрими посмішками.

Не з обіцянками. Не з надіями

фальшивими. Зливо, не.

Не пусти мене вже до мене.

Ні розтоптаного. Ні пограбованого.

Ні такого, що сам грабує, зливо.

Ти вдумливість. Замуровуєш мене

у тишу крапель. Крапель.

Водою заливаєш шляхи.

Переходи робиш неперехідними.

Згреби його, про кого говориш,

тримай його під водою, не відпускай.

Розбий його душу об кафедральний собор Шкедньовца.

Хай помре. Хай вода йому очі залиє.

Потік змиє його слова.

Хай птахи і миші його рознесуть.

На відстань життя від мене.

Граничний камінь між нами – смерть.

Зливо, тримай мене у воді.

Укрий мене товщею води.

Не дай мені говорити.

 

Замкни мене від мене, зливо.

 

***

 

Чи бачив ти щось коли роздягав її

Чи сліпий її роздягав

Нічні метелики вламувалися в кристали

Були замаскованими грабіжниками

Чи ти бачив як вона ступала з розколотого кристала

Чи ти бачив її у блакитному блиску

Чи бачив її у хмарі озону

Чи ти внюхував її у свій мозок

Чи внюхував її в свій хребет

Чи всі східці твого тіла відбрунькувалися

З її запаху

Чи ти чув її

коли високим

коли хриплим

коли з усім переліченим вище в голосі

коли закричала

Чи ти чув її коли вона в кристал ступала

Коли в кристалі замикалася

Ти лежав на аркушах

Лежав долічерева

Чувся сильним чувся світлим чувся кров’ю чувся

Ти чув кров нічних метеликів

            Темне шелестіння у темряві

Ти бачив у шелесті блискавку

            золоте світіння проломлених кристалів

            душу кристалів у крові нічних мотилів

 

 

Спійманий вовк

 

Утікай, тікай, тікай.

З оксамитовими ступнями.

З пружними дикими ногами.

Утікай тихо як безшумний сірий дух,

тікай по клітці,

по гнилому листю.

Тікай уперед.

Тікай назад.

З відкритою пащею,

з червоним язиком.

Тікай наче сіра тінь,

сіра тиха тінь ненависті,

сіра тінь зневаги

у клітці.

Утікай. Тікай. Тікай.

Вий, вий

дико і люто.

Де є вільні вовчі зграї.

Де є тічки сірих духів,

які плавають у молоці місячного світла,

наче ядро чортової череди.

Де м’які овечі горлянки.

О ковтати солодку овечу кров.

О вити. Вити.

Чому ти вив, вовче,

наче земля вила,

прибита горою каміння?

Чому ти вив, вовче.

Чому ти вив,

ніби тобі впилося в горло

довге чорне терня?

 

Дане Зайц читає вірш "Спійманий вовк" (словенською):

 

 

Перекладено за виданням:

Dane Zajc. V petih knjigah: Pesmi. – Ljubljana: Emonica, 1993.

Коментарі:

Всі права захищено 2012 © lyubka.net.ua