Ukrainian English

Любка про свою аудиторію та роль письменника у добу пост-правди

14 вересня 2018
Новини

 

АНДРІЙ ЛЮБКА ПРО СВОЮ АУДИТОРІЮ ТА РОЛЬ ПИСЬМЕННИКА В ДОБУ ПОСТ-ПРАВДИ

 

Український письменник та перекладач Андрій Любка у рамках міжнародного поетичного фестивалю MERIDIAN CZERNOWITZ відвідав Чернівці. Під час фестивалю відбулася перша презентація нової книги письменника «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан».

 

«Шпальта» розпитала більше у Андрія Любки про сюжет роману, громадянську позицію та дізналася, чим для письменника особливі Чернівці.

Чим для Вас особливі Чернівці? І чи можна говорити про схожість Буковини і Закарпаття?

Чернівці для мене дуже особливе місто. Тут видають мої книги, останні п’ять вийшли друком у місцевому видавництві «Книги 21». Також з Чернівців моя дружина, тому це дуже рідне для мене місто, ніби другий Ужгород, як другий дім.

Мені здається, що Буковина та Закарпаття найбільше схожі між собою регіони в Україні. Бо це дві маленькі області, які мають свою специфіку, оскільки розташовані біля кордону. Та це не такий кордон, як, скажімо, на Львівщині. Наприклад, якщо ти не знаєш польської, то можеш зрозуміти, її. Та й їхня культура досить наближена до української, тому там можна дати собі раду.

А в нас кордон з Угорщиною і Румунією, це межа, яку не можна так легко перейти. Маю на увазі – порозумітися з людьми, знати як і чим вони живуть. Тому в цьому є велика різниця Буковини та Закарпаття з-поміж інших областей України, в той час саме через це вони мені видаються дуже схожими.

Серед міст, які Ви маєте відвідати з презентацією книги «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан» є маленькі містечка. З чим це повязано, чи можна сказати, що в регіонах почали більше читати?

Перша частина туру включає 13 міст, поїздка скомпонована таким чином, що всі міста розташовані близько, щоб легко було добиратися. Проте кожен захід забирає багато часу та зусиль. Після цих презентацій мене не буде місяць в країні, а коли повернуся, то поїду з презентаціями уже більше на південь та схід. Дуже хотів би відвідати Полтаву, точно має бути Одеса, Харків, Дніпро. Не знаю, чи будуть східні міста такі, як Слов’янськ чи Краматорськ. Я там раніше бував, їздив з презентацією книги «Карбід», і поїхав би туди ще раз.

Як відбуваються мої презентації? Я не можу, перебуваючи в Ужгороді, організовувати презентації, скажімо, в Харкові. Для цього є літературні організації чи книгарні в кожному місті, які влаштовують мені зустріч з читачами. Саме вони запрошують мене на презентацію. Якщо буде запрошення зі Сходу, то я з радістю поїду.

 

Ми часто їдемо в маленькі містечка такі, як Коломия, Золочів. Я дуже люблю виступати в таких містах. Коли ти їдеш, скажімо, до Львова чи Києва, вони перенасичені мільйонами різних можливостей та подій. Коли їдеш в маленьке місто, а я сам народився в невеличкому містечку, аудиторія це більше цінує. Зустріч з живим письменником прирівнюється до події Великодня чи Різдва. Люди збираються у великих кількостях, їм справді цікаво. Часто буває, що в таких маленьких містечках немає книгарні, і вони не можуть придбати собі сучасну книгу. У таких містах особливий прийом, там дуже вдячні тобі, що ти приїхав. Тому люблю презентації в маленьких містечках.

Деякі Ваші твори перекладені на 13 мов. Вважаєте Ви себе популярним письменником за кордоном?

Ні, на жаль. Перекладені деякі вірші, але не окремі повні видання. Можна сказати, що деякою мірою не популярний, але відомий в Польщі. У цій країні вийшли три моїх книги. Видання «Карбід» номінували на найвищу польську нагороду у галузі літератури і книга навіть дійшла до фіналу. У Польщі я відомий, але сказати, що популярний – буде неправдою. Мене ніхто там  не впізнає на вулиці, так як в Україні. Для того, щоб бути популярним, треба, аби переклали низку книг, а люди читали  їх за схвальними відгуками інших, наприклад, доброю рецензією.

Ви також часто перекладаєте. Які це книги?

Я самостійно займаюся перекладом книг близько 8-10 років. Раніше це була поезія, бо починав творчість з віршів, було цікаво шукати щось нове в закордонній літературі.

Наразі працюю над перекладом прози з польської, сербської і хорватської мов. Мені вдається це поєднувати з письменницькою діяльністю. З однієї сторони – перекладацька діяльність –  задоволення для себе, а з іншої – мені добре платять. Для мене такий досвід дуже корисний, праця зі словником, художнім словом – це схоже на тренажер в період, коли ти не пишеш власну книгу.

 

Чи можете себе назвати впливовим письменником?

Десь зо три роки поспіль я посідаю десяте місце в  рейтингу топ-100 впливових людей Закарпаття, але таким я себе не вважаю. Відомий – так, але не впливовий. На Закарпатті, як і в багатьох інших регіонах, тебе починають цінувати тільки тоді, коли тебе визнали деінде. Поки ти просто живеш у своєму місті, то особливо нікому не цікавий. А якщо в тебе був вже творчий вечір в Нью-Йорку, тоді у твоєму місті звертають увагу на твою постать. Та я не впливаю на якісь соціальні процеси Зкарпаття, не розповідаю, як кому треба жити. Просто пишу. Інколи беру участь у соціальних акціях.

Нещодавно Ви долучилися до акції на підтримку політвязня Олега Сенцова, розкажіть про це?

Кожен може опинитися в такій ситуації, я дуже захоплююся Олегом Сенцовим, тому що це велика стійкість. Прикро, коли твоя доля залежить не від суду чи правосуддя, а від якогось кривавого тирана. Безумовно, це драматична ситуація, він засуджений на понад 20 років, тому, думаю, нам  треба його поважати, пам’ятати  і згадувати про нього в Україні. Адже ми живемо у світі інформації, вона може вбити чи визволити. На свій виступ у Трієсті (Італія) я одягнув футболку із зображенням Олега. Наше завдання – порушувати цю тему, де б ми не були. Коли Путін приїжджає на якусь зустріч чи саміт, перше запитання йому мають ставити саме про Сенцова. І цього можна досягти лише інформаційно, розповідаючи світу про такий злочин. Але в той же час треба інформувати українців, говорити про те, що війна триває, людей убивають і бандити мають сидіти в тюрмах. Тому акції на підтримку Олега важливі насамперед для нас, ми не маємо забувати про те, в який час живемо.

 

Книга «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан». Як це, писати про вбивць та продажні суди?

Сюжет книги –  про сьогоднішню Україну, де п’яний суддя збиває на пішохідному переході людину, за це його не ув’язнюють, а виправдовують різними методами. Це ситуації, з якими ми часто стикаємося в нашій державі. Письменники не мають мовчати про такі речі.

«Твій погляд, Чіо-Чіо-сан» є найбільшим романом серед усіх моїх текстів. Я писав його три роки. Щоб видати книгу, перечитав багато творів на медичну тематику, бо вона має надзвичайну вагу в сюжеті. Також я побував у Румунії, у тих містах та околицях, про які йдеться у тексті. Чіо-чіо-сан – це персонаж опери, і на обкладинці зображена ложа оперного театру. Один із розділів роману якраз розгортається в момент, коли ставлять виставу «Мадам Батерфляй».

Головним редактором книги є чернівецький письменник Сашко Бойченко, він дуже добре робить свою роботу, мені завжди комфортно з ним працювати.

У Вас так багато спільного з Чернівцями. Може, щось напишете про місто над Прутом?

Про Чернівці поки що не збираюся нічого писати, бо не знаю якоїсь конкретно детальної теми, яку я б висвітлив як письменник. В Ужгороді я знаю навіть усі маленькі вулички, тому там мені легко пишеться. Так само не буду писати тексти про війну, бо про неї мають говорити ті, хто брав у ній участь. Найкращим прикладом цього є твори Ернеста Хемінгуея.

Чи не заважає надмірна увага дівчат творчому процесу письменника?

Ну, вона могла б заважати, але прихильність завжди приємна. Безумовно, мені все одно хочеться, щоб любили більше мої книги, а не те, як я виглядаю. Взагалі, я люблю сидіти вдома і нікого не бачити, хоча публічність – це частина моєї роботи.

Мені подобається рибалити, сидіти наодинці над озером. Це мій кайф. Тому інколи публічність заважає. У публічних місцях ти  повсюди оточений поглядами, не можеш собі піти, наприклад, в шинок і «нализатися як пес», бо на другий день всі будуть виставляти фото п’яного Любки.

 

Ви нещодавно повернулися з Канади. Розкажіть про свою аудиторію за кордоном?

Я був у Канаді три тижні з різними презентаціями. Головна мета – поїздка в Едмонтон, зокрема, в провінцію Альберто я мав дві презентації: англійською та українською. Презентував книгу «Карбід», бо у квітні вона виходить англійською мовою в Англії.  Інша подія – зустріч громади в Едмонтоні.

Дуже люблю Торонто – тому, повертаючись додому, зупинився там на декілька днів, зустрівся з тамтешніми українцями. У Канаді їх стільки багато, що, перебуваючи там два тижні, англійською я розмовляв лише двічі. Там можна спокійно собі жити україномовно. Аудиторія діаспори у всіх країнах дуже схожа, зазвичай, це люди, які переїхали і працюють там, але в них є ностальгія за Україною. Вони часто зустрічаються, щоб поговорити, посмакувати українських вареників. Оця ностальгія дуже діяльна, попри те, що вони виїхали, весь час по-справжньому вболівають за Україну. Вони хочуть, аби в країні відбувалися реформи, щоб Україна ставала успішною, нас не захопила Росія та інше. Тому було дуже багато запитань про Україну, про те, що відбувається зараз, але найбільше запитань про політику, війну і що буде далі.

 

Моя аудиторія є різною, навіть в Україні. Скажімо, на сході відрізняються україномовністю, великої різниці немає, але є певні культурні відмінності. Якщо люди приходять на презентації, очевидно, що вони читають. Вони відрізняються різним беграундом, але, як і всі українці, на сході щирі та гостинні люди.

Якою є роль письменника Андрія Любки в добу пост-правди?

Писати книги, адже книга – це протиотрута від пропаганди, фейку, брехні та маніпуляцій. Начитана людина знає відтінки, і світ в його глибині та контрастах, вона може відрізнити правду від неправди. У такий спосіб вона може протистояти банальним маніпуляціям. Моя роль проста, її я б не перебільшував, але й не применшував – я пишу .

Христина Тимофійчук

Фото Юлії ДраганДжерело: https://shpalta.media/2018/09/12/andrij-lyubka-pro-svoyu-auditoriyu-ta-rol-pismennika-v-dobu-post-pravdi/

Коментарі:

Всі права захищено 2012 © lyubka.net.ua