Ukrainian English

Віолетта Ґжеґожевська: «Одіссей хотів би в нас плавати»

06 лютого 2019
Новини

Віолетта Ґжеґожевська

«Одіссей хотів би в нас плавати»

З польської переклав Андрій Любка

 

Віолетта Ґжеґожевська (1974, Козєґлови) – польська письменниця, авторка кількох книжок віршів та двох романів. Найбільшого розголосу у Польщі й світі здобув роман ««Незрілі» (Guguły, 2014), його було номіновано до нагород ім. Михальського (Швейцарія), Nike (найважливіша літературна відзнака Польщі), Англійського PEN-клубу та Міжнародної Букерівської премії. Вірші Ґжеґожевської перекладено на дюжину мов, і вони, зокрема, принесли авторці премію м.Ченстохова, «Золоту сову» у Відні та участь у фіналі The Griffin Poetry Prize (Канада). У листопаді 2018 року Віолетта Ґжеґожевська представила свою творчість українським читачам на Міжнародному літературному фестивалі «Фронтера» в Луцьку. Уже понад десять років письменниця живе в Англії.

45581738 496472880762085 4719604222859935744 n

 

 

Великодній вірш

 

Холодний квітень. Курчата дозрівали

в клітці під великою лампою,

яку в нас називали «квочкою».

Я подавала їм порізаний корм:

варені яйця, деревій, воду на денці.

Я дивилася на створіння, що пахнули піском

і слизом, вилуплені з незнаної темені,

що була схожою на час, коли вимикали електрику.

Той шелест у темряві, коли гасла лампа,

завмираючі плямки, миготіння.

Надходить Образ

Мама вибиває килими, зі шланґа поливає доріжку.

Навіть листочки квітів ми миємо ніжно, як немовлят.

Усе блистить, коли Образ входить із святині.

Заляпані воском атласні тканини спираються на поріг,

натовп, як загазовані мухи, розпорошується в сінях.

Незрозумілою є пісня до скрині, з якої щупальця

мадонни, наче вимиті рештки пеларгонії опадають

поодинці на лінолеум, незрозумілим є той Образ,

який робить з мене злякану дитину.

 

Читачі

Моя бабця не розуміла того, що читає.

Тиф перервав її навчання в першому класі

загальної школи і встигла запам’ятати

кілька віршиків з буквара Фальського.

До школи її підвозив на фірі молочар.

Їй пощастило, бо була худою, веснянкуватою

і не припала до смаку безсоромному візникові,

який на брудній шматі поміж банками

брав з учениць оплату натурою.

Завдяки тому, що бабця краще за читання

Опанувала випікання смачних калачів,

У сорок третьому їй подарував життя

Один німецький офіцер, коли за її столом

Раптом пригадав собі рідну Баварію.

Його мама читала йому перед сном «Одіссею»,

Малим хлопцем він не розумів гекзаметру,

Але книжку Гомера носив при собі все життя,

Тобто до моменту, коли неграмотний солдат спалив її

В таборі разом із закривавленим мундиром.

Хоча мене тиф оминув і я прочитала в житті

Трохи більше книжок ніж буквар Фальського,

На острові, де я живу, я – неписьменна.

У моєму читанні вголос пляж звучить як сука,

Ключі стають поцілунком, простирадло – гівном.

Ще недавно, коли я хотіла сказати, що

Чогось не вмію, говорила: «я пизда».

Немає на Землі нічого слабшого за людину,

Написав Гомер. У відсотках наше тіло наповнює

Переважно солена вода, а це може значити,

Що якийсь божевільний Одіссей хотів би в нас плавати.

 

Весна, 1986

 

Ніч була важка, а повітря бадьорило

Майк Олдфілд

 

Уночі хмара з Чорнобилю впала

на пасовища. Набрякли щитовидки.

Ставок засвітився підозрілим йодом.

Ластівки цілували криві дзеркала.

По радіо грала Moonlight Shadow.

Пластунка з міста заснувала в сараї

клуб цнотливиць. Ми курили ментолові,

вивчаючи з Плейбоя уроки

приготування до життя в родині.

 

Іншого кінця світу мало не бути,

а він все ще повторювався як біль живота

й прищі, аж до часу, коли я зауважила

плямки темної крові на білизні.

 

Урок плавання

 

Мені щойно виповнилося шість років, коли батько,

скидаючи мене з плоту посеред озера,

дав мені перший урок плавання.

Виживуть тільки сильні – сказав,

коли я виплила з синіми губами

через кілька років. Сам він помер раніше

на березі того ж озера.

Після його смерті я жила на острові,

який поволі зникає з поверхні землі.

Я не можу заснути під час вересневих штормів,

коли водорості підпирають скелі, а вітер відклеює

від землі лавандові поля. Знову тону і воскресаю.

 

 

Наречені рибалять

 

П’яні розкладають снасті на пірс.

Дівчина натягує хробака на гачок,

допомагаючи собі лайкою.

Хлопець бавиться з котушкою:

поволі піднімає й опускає дугу над шпулею.

 

Пристань пахне деревним вугіллям.

Блакитна волосінь пульсує.

Уже майже ніч, а я все ще бачу

їхні блешні, що колишуться на глибині.

 

Усі вечори світу

 

Перший самотній вечір на піддашші,

невиразний, як біла церква за вікном.

Десь унизу живота я несу прозорі проростки

й страх, який пробую вгамувати постінором.

 

Коли перепливаєш протоку Ла Манш,

я мушу стежити за долонями, пальці скучають.

Кляті ключі не хочуть повертатися у замку,

На відміну від мене, мають залізну волю.

 

 

Коментарі:

Всі права захищено 2012 © lyubka.net.ua