Ukrainian English

«Додати в сірі карантинні будні барв і емоцій», — Любка

17 серпня 2020
Новини

«Додати в сірі карантинні будні барв і емоцій»

 
Андрій ЛЮБКА про книжку «Мур», інтелектуальний туризм і плани на майбутнє
14 серпня, 2020 - 09:41
 
 
 
 

«З тим усім забув вам розказати, що дописав новий роман», — такий допис письменника, перекладача Андрія ЛЮБКИ на Фейсбук спонукав до численних коментарів читачів, що були заінтриговані чудовою новиною. Тепер, коли роман відправлено в друк, автор поділився з «Днем» подробицями, про що буде нова книжка. Хоч Андрій Любка і стверджує, що це роман-розвага, проте видається, що насправді не все так просто... Детальніше — в інтерв’ю.

«ЯКБИ НЕ КАРАНТИН, ЦЬОГО РОМАНУ НЕ БУЛО Б»

— Як давно з’явився задум?

— Ідею такого роману я виношував віддавна — можна сказати, що ще зі студентських часів. Мені завжди хотілося написати щось веселе й провокативне, потролити, так би мовити, дійсність, але то часу не було, то перемагала думка, що працювати варто над серйознішими текстами. Тому скажу прямо: якби не карантин, цього роману не було б. Річ у тім, що на початку березня я закінчив перекладати роман хорватської письменниці Дубравки Уґрешич «Музей безумовної капітуляції», почався карантин, і всі мої заплановані виступи й поїздки скасувалися. Я отримав три місяці вільного часу й не знав, чим зайнятися. Тому й вирішив написати роман-розвагу, розважитися в першу чергу сам, пуститися берега й додати в сірі карантинні будні барв і емоцій. Я написав роман за три місяці — це і рекорд, і до певної міри диво. Сподіваюся, він буде так само легко читатися — як і писався: на одному подиху.

— Чи могли б ви трохи детальніше розповісти, про що саме буде роман (і чому така назва)?

— Назва проста — «малий український роман» (саме з малої літери). За сюжетом молодий український поет прокидається зі страшного похмілля й вирішує, що йому терміново треба одружитися, бо тільки так він зможе впорядкувати й змінити своє життя. Це потрібно йому, бо він має велику амбіцію: написати Великий Український Роман і ввійти в історію. Це своєрідний стьоб із нашого вічного «плачу Ярославни» — коли ж, мовляв, нарешті з’явиться великий український роман, коли нашу літературу увінчають Нобелем? Навколо цього стільки нездорового пафосу, що гріх було це не висміяти. Та й взагалі — це буде мій перший роман з гепі-ендом.

ВИСМІЮВАННЯ НЕ ЛИШЕ СТЕРЕОТИПІВ, А Й НАМАГАННЯ СУЧАСНИХ ПСЕВДОЛІБЕРАЛІВ СТАТИ НОВИМИ ТИРАНАМИ

— Яким був процес написання?

— Процес був дуже кайфовим, бо я щодня щось вигадував. Це ж не детектив, де треба дуже точно з’єднувати сюжетні ходи. Я просто давав волю фантазії й дозволяв собі таке, що цей роман можуть наректи й «ляпасом громадському смаку». Оскільки мій герой вирішує одружитися, то закономірно постає питання вибору: за якими критеріями, з якими наслідками, кого, врешті-решт, обрати? Кожна людина проходить через цей етап, ставиться до цього вкрай серйозно, але молодий представник богеми мислить і діє парадоксально. Слід додати, що його друг, рибалка Паша — це різка і в чомусь старомодна людина. Діалог цих двох персонажів — інтелігента й грубіяна, романтика і циніка — і є цимесом цього роману. Хоча навколо ще й закручено кримінальний сюжет про трембіту і зграю гуцульських зловмисників.

— Зважаючи на анотацію і цитати на обкладинці, в романі буде багато гумору, чи не так?

— Абсолютно! Це смішний роман, думаю, що смішніший за попередню мою книжку, яку читачі хвалили якраз за жарти — роман «Карбід». Але природа цього сміху непроста, не всім цей роман сподобається. Бо «малим українським романом» я захотів поплисти проти течії й трендів сучасного суспільства: висміюю не лише літературу, не тільки ґендерні й сексуальні стереотипи, а й намагання сучасних псевдолібералів стати новими тиранами й запровадити цензуру. Адже зверніть увагу, що нам все частіше кажуть: так не можна казати, з цього не слід сміятися, це ейджизм, а це сексизм, а тут відчувається расистський «душок». Парадокс, але замість розвитку й розширення свобод нас знову заганяють у якісь рамки, до того ж роблять це грубо, агресивно повчаючи! Я притримуюся думки, що гумор є гумор, навіть якщо він неполіткоректний; скажу більше — якраз такі жарти я й люблю найбільше. Тож коли мені кажуть, як і кого я маю називати, то в природний спосіб у романі з’являються героїні Архітекториня, Фразеологиня і Спорткиня (адже й спортсменка — «неправильне» слово, там є «мен», тобто чоловік, час викидати такі лексеми на смітник історії!).

«НАНЕСТИ ЗАКАРПАТТЯ НА ЛІТЕРАТУРНУ МАПУ КРАЇНИ»

— Дія роману розгортається в Ужгороді. Чи є це також роман про Ужгород? І якщо так, то наскільки важливим для вас є цей компонент?

— Так, дія розгортається в Ужгороді, в тому районі міста, де я живу, більше того — навіть у будинку, в якому я років десять тому, коли був молодим поетом, знімав квартиру. Але роман не автобіографічний: просто мені зручно й легко описувати місця, вулиці, регіони, які я добре знаю. Мені дуже приємно, що знаходяться люди, які після прочитання моєї книжки вирушають в Ужгород чи на Балкани, в Констанцу чи в хорватську Істрію збирати оливки. В такі миті, коли отримую фото книжки в тому місці, яке в ній описане, завжди внутрішньо тріумфую: адже вдалося захопити людей історією, спонукати їх діяти, рухатися далі, самим шукати знайомі силуети на описаних вулицях!

— Рада, що поступово в літературі з’являються образи різних українських міст. Наскільки, як на вашу думку, є потреба в історіях про місто? І чи достатньо їх створено?

— У нашій літературі достатньо слабо «розпрацьована» географічна складова, а ще гірше вона досліджена. Ужгород і Закарпаття, на жаль, дуже слабко представлені в історії української літератури, адже в каноні немає жодного яскравого письменника й тексту про чи з Закарпаття. Свою місію я частково так і бачу: нанести Закарпаття й Ужгород на літературну мапу країни, розказати про тутешніх людей, про наш менталітет, похвалити наші сильні сторони і висміяти погані. Разом із цим ми можемо популяризувати інтелектуальний туризм — мандрівки з книжкою в руці; зрештою, художній роман — це є своєрідна мандрівка, спосіб відкрити для себе людей і регіон, та й ширше — країну.

У ПЛАНАХ — РОМАН ПРО МИХАЙЛА ЧАЙКОВСЬКОГО, ДЖЕЙМСА БОНДА ХІХ СТОЛІТТЯ

— Як на мене, кожен роман є фіксацією певних світоглядних ідей... Чи помітили ви цей плин чи трансформацію ідей у «Мурі», якщо порівняти з попередніми книжками? Чи, можливо, в цьому романі на нас чекає багато експериментів?

— «Малий український роман», чи, скорочено, «МУР» — це природна реакція на ті перегини, в які потрапляють ті, що самі себе вважають «вільнодумцями». А передусім — це легка, смішна, кримінальна історія, присмачена еротикою, екскурсами в роботу «Укрзалізниці» та дослідженням феномена трембіти. Це буде перший український роман про трембіту     — і дядечко Фройд у цьому одразу б запримітив певний символ!

— На коли саме заплановано вихід книжки? І які подальші плани?

— Книжка вже зверстана й відправлена в друкарню, тому сподіваюся, що вже на початку вересня вона потрапить на полиці книгарень. У нас із видавцем ж амбітний план — попри всі карантини й пандемії таки провести справжню, реальну, так звану офлайнову презентацію на фестивалі Meridian Czernowitz (Чернівці, перші вихідні вересня). А тим часом, поки цей роман друкується, я повернувся до роботи над своїм «серйознішим» проєктом — наразі збираю матеріал, щоб написати історичний роман про славного авантюриста, Джеймса Бонда ХІХ століття — Михайла Чайковського, він же Садик-Паша, він же отаман Чайка. В цьому тексті поєднаються мої головні пристрасті: захоплення історією, інтерес до Балкан і любов до жанру шпигунського роману.

Запитувала Марія ЧАДЮК, «День»
Газета: 
 

Коментарі:

Всі права захищено 2012 © lyubka.net.ua