Ukrainian English

"Твій погляд, Чіо-Чіо-сан" - новий роман Андрія Любки

01 серпня 2018
Новини

MERIDIAN CZERNOWITZ видає психологічний трилер Андрія Любки

У вересні з’явиться друком нова книжка українського письменника Андрія Любки «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан». За сюжетом, п’яний суддя на пішохідному переході збиває на смерть молоду жінку і, ясна річ, без особливих зусиль уникає покарання. Але чоловік збитої – не з тих, кого можна купити чи залякати, він краще втратить усе, та відомстить.

Як зауважує Андрій Любка, йому «завжди подобались книжки, в яких автор створює цілий світ, переконує в його справжності, а на останніх сторінках розбиває все це на друзки – і читач залишається приголомшеним несподіваним поворотом подій». «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан» – це психологічний трилер про сучасну Україну, де вартість людського життя вимірюється хабарами, а вбивці стоять у перших рядах на церковних службах. Але до чого тут Пучіні і здатний спопелити душі обох антагоністів погляд мадам Батерфляй? І чи справді поділ на добро і зло є в цьому романі таким однозначним? Відповіді на останнє запитання читач не знайде до самої розв’язки. А можливо, й після неї.

«Три довгих роки я писав цей роман– додає Андрій Любка– разом із героєм переслідуючи його ворога, западаючи з ним у депресії і радіючи його успіхам. Чому детектив? Щоб мені цікавіше було його писати, а читачам – читати».

За словами видавця, президента Міжнародної літературної корпорації MERIDIAN CZERNOWITZ Святослава Померанцева, «читаючи цей роман, мене не полишало враження, що насправді я дивлюся фільм – настільки тут усе кінематографічно. Це психологічний трилер з елементами еротики й оперних арій (хоча оперних арій, на жаль, більше). Сюжет, у якому напруга зростає з кожною прочитаною сторінкою. Центральноєвропейський роман, дія якого розгортається у Польщі, Україні й Румунії. Детектив із вражаючим фіналом, післясмак якого, наче у доброго вина, хочеться розтягнути надовго. Ми видали вже п’ять книжок Андрія, але цей роман відкриває нам нового автора – зрілого, майстерного, вишуканого».

Ілюстрації до книжки створила київська художниця Альона Шум. Перша презентація відбудеться 9 вересня під час ІХ Міжнародного поетичного фестивалю MERIDIAN CZERNOWITZ.

Замовити цю та інші книжки Андрія Любки можна за цим посиланням: https://docs.google.com/forms/d/19Sllv_OuyIvhc9hpCIwxyM6i1E5_-J0X9CL0BjaLqFw/edit

 

 

Джерело: http://www.meridiancz.com/blog/meridian-czernowitz-vydaje-psyholohichnyj-tryler-andriya-lyubky/

 

"Кімната для печалі" виходить у Польщі

17 червня 2018
Новини

У люблінському видавництві "Warsztaty Kultury" виходить зібрка оповідань Андрія Любки "Кімната для печалі" в перекладі Богдана Задури. У 2016 році це видавництво опублікувало польський переклад роману "Карбід", який став фіналістом Центральноєвропейської літературної премії Angelus. 

Перша презентація "Pokoju do smutku" відбудеться на фестивалі Inne Brzmienia в Любліні 29 червня о 18:00 в Cafe Proba.

 

Andrij Lubka „Pokój do smutku”

Polskie tłumaczenie zbioru opowiadań „Кімната для печалі” wydanego na Ukrainie w 2016 roku i nominowanego do ukraińskiej nagrody Książka Roku BBC 2016.

„Pustka. Błogosławione miejsce wyciszenia i spokoju.”

Zbiór opowiadań, którego głównym bohaterem autor uczynił pusty pokój. Każda z opowiadanych historii to odrębne studium samotności i smutku. Metaforycznie pusty pokój oznacza po prostu melancholię, która dopada w hotelu, opuszczonym domu, cerkwi, budynku sierocińca, ale też na słonecznej plaży. Bohaterowie opowiadań Lubki wskrzeszają romantyczny sposób odbioru świata – żyją w wyobraźni i własnych uczuciach, w których szukają schronienia przed codziennością. Z zamiłowaniem wspominają szczegóły minionego życia. Rozbudzone zmysły przywołują zapach tajemniczej nieznajomej, kobiety, której nie widziało się wiele lat, wspomnienia z dzieciństwa. Przeszłość, niczym w powieści Prousta, jawi się w żywych barwach i to w niej usytuowane jest szczęście.

Andrij Lubka (ur. 1987 w Rydze) – jeden z najciekawszych ukraińskich literatów młodego pokolenia; poeta, pisarz, eseista, tłumacz i felietonista. Zdobywca licznych nagród literackich, m.in. „Debiut” (2007) oraz „Kijowskie Laury” (2011). Dwukrotny stypendysta (2010, 2012) programu Gaude Polonia Ministra Kultury i Dziedzictwa Narodowego. Uczestnik festiwali literackich na całym świecie – od Rio de Janeiro do Stambułu. Tłumaczony na języki: polski, niemiecki, angielski, portugalski, rosyjski, chiński, czeski, serbski, macedoński, litewski, słowacki i turecki. W 2017 roku nominowany do Literackiej Nagrody Europy Środkowej „Angelus” za powieść „Karbid”, a za zbiór opowiadań „Pokój do smutku został laureatem Nagrody Fundacji Kowaliwów (USA) w kategorii Proza. Na podstawie jednego z opowiadań z tego zbioru nakręcono film.

 

pokój do smutku

 

«У 17 я вирішив писати вірші, в яких багато сексу, наркотиків і матюків», -- Любка

04 червня 2018
Новини

Наступний герой проекту Української академії лідерства та bit.ua «Найкращі шукають найкращих» – поет, перекладач, есеїст і колумніст Андрій Любка. За свої 30 років він устиг здобути членство Українського центру міжнародного літературного PEN-клубу, стати фіналістом конкурсу «Книга року BBC 2015» і престижної в центральній Європі літературної премії ANGELUS 2017 за роман «Карбід».

Ми поговорили з Андрієм про бунтарську юність, консервативне Закарпаття і поразки, які надихають. 

Добре памятаю момент, коли дізнався, що мені «пощастило» мати ваду серця. Я мріяв про кар’єру військового, навчався у військовому училищі і збирався вступати до військового інституту. Але лікарі виявили, що в мене хворе серце, тому довелося терміново вирішувати, в якому напрямку рухатися далі.

 

Я пишу з чотирьох років. В останній день прийому документів в Ужгородський університет я вступив на філологію і почав думати про карєру письменника, якого читають. Все відбувалося дуже природно, без жодної стратегії. Спочатку я писав вірші. Але поезією на життя не заробиш. Я міркував про діяльність викладача, а потім трохи займався журналістикою. Однак розумів, що це не моє, тому що не завжди виходило написати те, що від мене вимагали.

За півроку до виходу своєї першої прозової книги «Кілер» я написав роман «Рідність», який нікому не показував і ніде не друкувавТоді я захотів перевірити, чи вийде в мене сконструювати текст на 400 сторінок. Коли виявилося, що це мені під силу, то вже нічим іншим, крім письменництва, я вирішив не займатися. Іноді треба багато чого спробувати, щоб зрозуміти, що тобі дійсно підходить.

У другому класі я почав прогулювати уроки. Не вчився взагалі, але читати любив. Пам’ятаю, як на уроці мене публічно присоромила вчителька, і це справді було неприємно. А потім було читання на швидкість, і виявилося, що я, такий «дурний і безперспективний», читаю швидше за всіх. Це була мить тріумфу. Тому я точно знаю, що поразки, так само, як і перемоги, можуть мобілізувати і надихати.

В університеті нас звинувачували у збоченні, деградації моралі й ставили у приклад Тичину.

Я був поганим студентом, навіть бунтарем. Єдиний раз закінчив семестр на відмінно на першому курсі. А потім почалась Помаранчева революція, мітинги, страйкові комітети. Я почав займатися громадською діяльністю і з кожним роком усе менше ходив на пари.

Навчання для мене було нецікавим, до того ж від нього віяло «совком». Тому ми з друзями організували НЛО «Ротонда» (НЛО – неформальне літературне об’єднання) й почали видавати газету «Апокриф». Через неї ми вступили у конфронтацію з керівництвом факультету: нас звинувачували у збоченні, деградації моралі, ставили у приклад Тичину. А ми у відповідь влаштували провокаційний флешмоб: на великій перерві повісили на кафедру української літератури табличку «Кафедра радянської літерату

У 17 років мені хотілося бути брутальним, когось вражати, все заперечувати, носити сережку у вусі й фарбувати волосся. Я жив у провінційному закарпатському місті Ужгород, де поширені патріархальні традиції, а Симоненка вважають найкращим поетом. Тому я вирішив писати неримовані вірші, в яких багато сексу, наркотиків і матюків. Тоді я був переконаний, що треба провокувати, наповнювати біографію, шукати пригоди й поспішати жити, бо поети зазвичай помирають молодими.

Часом я можу тиждень не виходити з дому.

У 19 я поїхав на вибори президента Білорусі, щоб підтримати демократію. Мене затримали на мітингу, і я провів два тижні за ґратами. Думаю, я поїхав туди спеціально, щоб сісти у в’язницю, тому що хотілося екшену. Це була така форма самовираження. Зараз я заспокоївся і знайшов свій шлях, тому в подібних заходах участі не беру. Часом взагалі можу тиждень не виходити з дому, бо майже весь свій час присвячую текстам.

 

Моїм найкращим рішенням було все кинути. До 2012 року я жив у Києві, працював у Верховній Раді помічником народного депутата й заробляв у шість разів більше, ніж в Ужгороді. Але тоді я майже нічого не писав, тому що дуже втомлювався від сотень подій і можливостей, які начебто дає велике місто. Але в якусь мить я зупинився, все кинув і поїхав навчатися до Варшави. То був прекрасний час: два роки я читав книжки і вивчав сербську мову. Там я зрозумів, що хочу повернутися до Ужгорода, щоб писати.

Успіх – це коли після тебе щось залишається. Бути популярним за життя, а потім стати забутим — означає, що ти нічого не досяг. Якщо доведеться обирати – стати доларовим мільйонером чи щоб після смерті тебе читали, я оберу останнє.

Я працював у Верховній Раді помічником народного депутата й заробляв у шість разів більше, ніж в Ужгороді.

Українська академія лідерства — це 10-місячна освітня програма особистісного розвитку для випускників середніх шкіл, заснована на цінностях. Заняття курсу розраховані на вдосконалення у трьох напрямках: фізичному, емоційному й інтелектуальному. Мета академії  сформувати молодих лідерів, які матимуть вплив на українське суспільство.

Українська академія лідерства діє у Києві, Львові, Миколаєві, Полтаві та Харкові. Випускники академії вступають у провідні заклади України і світу (Лондонський університет мистецтв, Варшавську школу економіки, Український католицький університет і Києво-Могилянську академію), створюють власні соціальні проекти, досягають вершин у спорті.

Додатковий набір студентів 1920 років триватиме на сайті ual.org.ua за спеціальним промокодом #ual20182019bit. Або пишіть у приватні повідомлення на сторінці Української академії лідерства в Facebook.

Джерело: https://bit.ua/2018/06/andrij-lyubka-ual/

 
 

Любка: я мріяв бути кілером, в якого закохується Наталі Портман

19 квітня 2018
Новини

У вашому доробку вже близько десятка книг. З 2014 року ви щороку видаєте роман. Що надихає на ці історії? І скільки часу потрібно щоби написати хороший роман?

Я був би щасливий, якби міг щороку писати роман, але це далеко не так. Насправді, починаючи з 2014-го року я кожного року видаю прозову книжку, і тільки одна з них – роман. Інші дві – це збірки есеїв і колонок («Спати з жінками» й «Саудаде»), які я щотижня пишу для українських і закордонних видань, ще одна книжка – «Кімната для печалі» – це збірка оповідань, які я збирав і писав чотири роки, з 2012-го до 16-го. Тобто правильною відповіддю буде така, що за тридцять років свого життя я написав тільки один роман – «Карбід». А якщо говорити ще відвертіше, то колись, років вісім-десять тому, я написав свій перший роман – «Рідність», але вирішив його не друкувати. Це був текст-тренажер, на якому я просто вчився писати велику прозу, набивав, так би мовити руку. Цієї осені вийде мій новий роман, його (поки що робоча) назва – «Погляд мадам Чіо-Чіо-сан», це психологічний трилер про помсту. Оскільки «Карбід» вийшов у 2015 році, то можна підрахувати, що на цей роман у мене пішло три роки.


Найсвіжіше видання вашого авторства на полицях книгарень – це збірка оповідань «Кілер+». А з книгою «Кілер» ви дебютували в жанрі короткої прози у 2012 році. Чому вирішили перевидати збірку? І що означає плюсик у назві?

Ідею перевидати «Кілер» мені підказала Ольга Філь, яка має в Києві невеличку книгарню. Покупці частенько запитували в неї про «Кілера», але, на жаль, наклад вичерпався ще кілька років тому. Оскільки було зацікавлення читачів, то ми з «Видавництвом 21» вирішили перевидати цю книжку, але просто надрукувати її було б занадто банально, хотілося зробити її унікальною. Тому, по-перше, я здійснив нову редакцію старих текстів, підкоригував їх і дещо позмінював, а також дописав два нові оповідання. Власне, цей плюсик і означає два нові тексти, з якими читач отримує нагоду ознайомитися вперше.


Назва збірки «Кілер+» інтригує і водночас трохи лякає. Наскільки вона відображає зміст книги? І чому саме цю назву обрали?

Дозволю собі знову трохи повернутися до того плюсика, бо насправді мені хотілося, щоб у назві книжки, на обкладинці він виглядав як приціл снайперської ґвинтівки. Зрештою, оповідання «Кілер», що дало книжці назву, і справді про кілера. Річ у тому, що в юності моїм улюбленим фільмом був «Леон-кілер», після його перегляду я теж мріяв стати кілером, у якого закохуюється Наталі Портман. З таких мрій і починаються сюжети оповідань, коли вигадуєш для себе інше життя – цікавіше, екзотичніше, справжнє. Думаю, що «Кілер» не так лякає, як інтригує; і це добре відображає мій настрій десять років тому, коли я писав цю книжку – хотілося молодечого бунту, провокації, ламання патріархальний традицій, хотілося звучати, як Буковскі й Кундера водночас.

 


Оповідання зі збірки «Кілер» уже відомі читачу. А різниця між ними та двома новими текстами більше ніж 6 років. Тобто 6 років розвитку та досвіду. Чи помітили ви відмінності між тими текстами, з якими дебютували, і сьогоднішніми?

Це питання, либонь, краще поставити читачам, адже я не можу залишатися об’єктивним до своїх текстів. Скажу лише, що мені здається, що між старими й новими оповіданнями відчутна разюча різниця – якщо не прірва, то бодай глибокий яр. По-перше, це відчувається на синтаксичному рівні, бо речення інакше побудовані, у нових оповіданнях вони не такі розхристані, а ритм оповіді став плавнішим.


Якій читацькій аудиторії, на вашу думку, книга сподобається?

Знаєте, Один старший колега свого часу сказав мені, що письменником стаєш не тоді, коли видають твої книжки, а коли їх перевидають через кілька років. Бо це значить, що в тебе є читач. А письменник без читача – як село без церкви. На щастя, я маю свого постійного читача – і це переважно молодь, теперішні й нещодавні студенти, часом мої ровесники. Але завжди хочеться розширювати читацьку аудиторію, і я мрію, щоби мої книжки читали люди різних поколінь.


І вже традиційно, назвіть, будь ласка, ТОП 5 збірок малої прози, які найбільше вам подобаються?

«Смішні любові» Кундери, «Найгарніша жінка в місті» Буковскі, усі оповідання Мілорада Павича, а із сучасних українських – «Аби книжка» Бойченка й «Коханці Юстиції» Андруховича.

Джерело: YAKABOO

 

Сторінка 3 з 50

Всі права захищено 2012 © lyubka.net.ua