Ukrainian English

“Literature supports us, in a way”: An Interview with Andriy Lyubka

17 вересня 2018

“Literature supports us, in a way”: An Interview with Andriy Lyubka

Andriy Lyubka is a Ukrainian novelist, poet, translator and columnist whose work has already been translated into several languages. We met for our interview during the Meridian Czernowitz literature festival, which took place from 7-9 September. He arrived in Chernivtsi on the second night of the festival for the parade of poets, which featured writers not only from Ukraine but from Austria, Germany, Switzerland and Israel. It was an unusually cold summer night to sit in the open-air theater of Shevchenko Park, but as Andriy walked onstage the crowd enthusiastically cheered him on. During the festival, the city of Chernivtsi somehow becomes even more alive, as people from all over Ukraine and the world come together to celebrate achievements in literature. I met with Andriy before the presentation of his latest book, “Your Gaze, Chu-Chu San”. A translation of his first novel, “Carbide” will be released by Jantar Publishing next year.

You are not only a writer, but a translator. How did you come to begin translating novels into Ukrainian? How does translation influence your writing, if at all? 

Well, I always wanted to be a writer. I wrote my first short story when I was six years-old. It was about a magical quill, and everything written with it became a reality. You know, it was a really hard time for people in Ukraine during the nineteen-nineties. My family was very poor. It was impossible for me to travel or to have a nice childhood. My way of escaping from these circumstances was to read. I would read Fenimore Cooper or Jules Verne, and I traveled with them. When I finished reading these books, I always felt compelled to try and continue the story.

I learned other languages when I was already an adult. In a way, I learn languages in order to read more. Then I discovered that it would also be nice to translate some of these novels. Translation, for me, is a form of fitness. You spend a lot of time with a dictionary. You try to find the best word as you think about some idiom that is basically impossible to translate. For me, it helps my writing. When you write, you usually don’t have a dictionary at your side. Your language is your own. When you translate, you’re more careful with language. I think that translation has made my vocabulary more rich. 

How do you choose to translate one book over another?

I choose to translate a book if I like it, and I think that it will also be interesting for Ukrainian readers. I don’t always succeed. For example, I translated this masterpiece from Svetislav Basara called The Cyclist Conspiracy. It is a classic work of postmodernism. Usually, when we think about the Balkans and postmodernity we think about Milorad Pavić, but I think that Basara is better. He has a brilliant sense of humor.

It was quite hard for me to translate. The book is long, and it plays with different styles. What I saw after we published it was that people didn’t understand it. They focused too much on the plot, but it is a masterpiece in regards to the architecture of the text. 

Your novel Carbide (published in 2015) is a satirical novel about Tys, a man from Transcarpathia who wants to build a tunnel that will smuggle all forty million plus Ukrainians into Europe. Could you elaborate on this notion of the border between Ukraine and the rest of Europe?

Before the Enlightenment, there was a different perception of the East. It was more positive. They regarded the East as very powerful—and dangerous, yes—but powerful. Since the Enlightenment—and Voltaire’s Candide is one of the best examples of this—the stereotype became extremely negative. The East is “violent”, “barbaric”. I think that the border between Ukraine and the European Union is based on this stereotype. We just received the visa-free regime, but before that, some dealmakers in Brussels probably thought “We don’t want to open our borders to Ukrainians because they are violent. It is dangerous for us to invite them into our cities.” So, if you understand that the border between Ukraine and the European Union was built on this stereotype, you can say that Carbide digs the tunnel under Candide’s wall!

That is also why it’s important on the level of vocabulary. When you read it in Ukrainian, I put a lot of effort into selecting words from that epoch. In Ukrainian, it sounds almost a little bit absurdist. I use a lot of words from the Ukrainian classic Eneïda—it is the beginning of Ukrainian literature, and it is very funny. The Ukrainian reader can easily recognize these words. 

I thought about Voltaire’s Candide when I first saw the title, and of course you reference him directly later on in the book. Probably you’ve also read the Bulgarian scholar Maria Todorova’s book Imagining the Balkans, in which she constructs this notion of “balkanism” around Edward Said’s “orientalism”. 

So, you noticed this! My second education is in Balkan studies. Maria Todorova’s book is one of the first I read during my studies, and Carbide is really the product of my education. In Ukraine, I think we have three regions connected with the Balkans—Bukovina, Transcarpathia, and Bessarabia. You can find some similarities even in our cuisine, and in Transcarpathian dialects we have a lot of words that are similar to Croatian or Serbian. We also drink slivovitz, our traditional alcohol in Transcarpathia, and prepare it at home... Transcarpathia is, in a way, “Balkanic”. 

As an American living in Ukraine, it seems to me that what’s happening here in terms of literature hasn’t happened in a country like France or the United States in quite a long time. This is a historic moment for Ukrainian literature, unlike in many other countries, where literature has become so commercialized. 

Yes, but we also have this shadow of commercialization in Ukraine. The biggest bookstore here is Книгарня "Є", and every week they publish their list of the top-twenty books. I read it, and on this list will be books about how to build a business as successful as Starbucks, how to master public speaking, and so on. As for me, these kinds of books are meaningless. 

The governments of other countries—Sweden, for example—invest huge sums of money to promote reading. If people read more, it is a form of fitness for their intellect. If you read a lot beginning from childhood, you might grow up to be a scientist, an inventor. In order to create something, you have to step out from the ordinary. When you’re only reading these books on how to create a successful business—really, are you kidding me? If you want to succeed in business, you also have to read the classic, long novels. It helps you to understand the psychology of people, and their hidden motivations.

Unfortunately, the Western news media rarely focuses on Ukraine these days. Do you think that Ukrainian literature can somehow play an important role in diplomacy, as it becomes more and more translated to English and to other languages? 

Yes and no. A lot of conferences have already been organized all over the world about Ukraine, and they invite Ukrainians to help them understand what is happening in the country. The same thing happened after the Orange Revolution, by the way. A lot of literature anthologies were published, and people realized, “Oh, such a country exists! Where is it? What is it? Who are the people living there?” When the war started, everyone was interested in Ukraine, but now it is not on the front page of newspapers. Of course, literature is still very important. When you read Ukrainian literature in translation, probably you can understand our mentality better, our circumstances, and so on. 

A lot of people say “I’m not interested in politics” but I think that culture, and literature included, is also very political…and sometimes, it can be dangerous. Genocides in the last century were committed on the basis of culture, and the perception of one country being more civilized than the other. I think that is why we Ukrainians—and the government—have to promote our country and our culture all over the world because, you know, after people discover that Ukraine exists, that the Ukrainian language exists, that we are not Russians—this is the first step. Russia tries to promote the misconception that our language is some kind of dialect, and that we are not people. So, it is very important on the geopolitical level to promote Ukrainian culture—people will understand that we are not violent fascists. 

It is more in our interest, and not in the interest of foreign readers, that people will discover Ukrainian literature. Ukrainian writers are being published in some very important but marginal publishing houses in the English-speaking world. It is very unfortunate. These books are read mostly by university students, but it is not a huge audience. If you are not familiar with writers like Yuri Andrukhovych or Serhiy Zhadan, it is impossible to just walk into a bookstore and randomly discover their work. 


You travel quite often to participate in literature festivals and writers residencies. How would you describe the modern Ukrainian reader, as opposed to readers from other countries?

Just yesterday, I returned from a festival in Slovenia. What is really different between Ukraine and Slovenia—or any other European country—is that Ukrainian people have a huge interest in literature. I was at the biggest literature festival in Slovenia, and world-famous writers participated—but in the audience there was usually no more than twenty or so people. You have the impression that readers in Slovenia are not interested in such events, and the same, for example, in a country like Germany. In Ukraine you have this feeling that something very important is happening. A lot of young people come. The Swiss writer Pedro Lenz once told me that when he saw Ukrainian audiences, this fresh energy, he thought: “In the next life, I would like to be born as a Ukrainian poet”. 

I think that if we will succeed in reforming the country, in ten years life will become quite normal, salaries will be higher, and people will be happier—but we will lose readers. In a way, poverty is very existential. When your circumstances in life are not good, you think a lot about the meaning of things. Now, in this time of war, we are living on the edge. That is why I think people are interested in literature, because it supports us, in a way. Literature helps you understand yourself better. You have to hurry—you have to hurry, because you don’t know what tomorrow will bring. I will probably miss this feeling someday.

As a writer, it is also a time of very important changes. I think that Ukraine’s Hemingway is fighting, right now, in the trenches. In ten years, we will see some masterpieces. I am waiting to read them.

Interviewed by Caitlyn Garcia




Любка про свою аудиторію та роль письменника у добу пост-правди

14 вересня 2018




Український письменник та перекладач Андрій Любка у рамках міжнародного поетичного фестивалю MERIDIAN CZERNOWITZ відвідав Чернівці. Під час фестивалю відбулася перша презентація нової книги письменника «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан».


«Шпальта» розпитала більше у Андрія Любки про сюжет роману, громадянську позицію та дізналася, чим для письменника особливі Чернівці.

Чим для Вас особливі Чернівці? І чи можна говорити про схожість Буковини і Закарпаття?

Чернівці для мене дуже особливе місто. Тут видають мої книги, останні п’ять вийшли друком у місцевому видавництві «Книги 21». Також з Чернівців моя дружина, тому це дуже рідне для мене місто, ніби другий Ужгород, як другий дім.

Мені здається, що Буковина та Закарпаття найбільше схожі між собою регіони в Україні. Бо це дві маленькі області, які мають свою специфіку, оскільки розташовані біля кордону. Та це не такий кордон, як, скажімо, на Львівщині. Наприклад, якщо ти не знаєш польської, то можеш зрозуміти, її. Та й їхня культура досить наближена до української, тому там можна дати собі раду.

А в нас кордон з Угорщиною і Румунією, це межа, яку не можна так легко перейти. Маю на увазі – порозумітися з людьми, знати як і чим вони живуть. Тому в цьому є велика різниця Буковини та Закарпаття з-поміж інших областей України, в той час саме через це вони мені видаються дуже схожими.

Серед міст, які Ви маєте відвідати з презентацією книги «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан» є маленькі містечка. З чим це повязано, чи можна сказати, що в регіонах почали більше читати?

Перша частина туру включає 13 міст, поїздка скомпонована таким чином, що всі міста розташовані близько, щоб легко було добиратися. Проте кожен захід забирає багато часу та зусиль. Після цих презентацій мене не буде місяць в країні, а коли повернуся, то поїду з презентаціями уже більше на південь та схід. Дуже хотів би відвідати Полтаву, точно має бути Одеса, Харків, Дніпро. Не знаю, чи будуть східні міста такі, як Слов’янськ чи Краматорськ. Я там раніше бував, їздив з презентацією книги «Карбід», і поїхав би туди ще раз.

Як відбуваються мої презентації? Я не можу, перебуваючи в Ужгороді, організовувати презентації, скажімо, в Харкові. Для цього є літературні організації чи книгарні в кожному місті, які влаштовують мені зустріч з читачами. Саме вони запрошують мене на презентацію. Якщо буде запрошення зі Сходу, то я з радістю поїду.


Ми часто їдемо в маленькі містечка такі, як Коломия, Золочів. Я дуже люблю виступати в таких містах. Коли ти їдеш, скажімо, до Львова чи Києва, вони перенасичені мільйонами різних можливостей та подій. Коли їдеш в маленьке місто, а я сам народився в невеличкому містечку, аудиторія це більше цінує. Зустріч з живим письменником прирівнюється до події Великодня чи Різдва. Люди збираються у великих кількостях, їм справді цікаво. Часто буває, що в таких маленьких містечках немає книгарні, і вони не можуть придбати собі сучасну книгу. У таких містах особливий прийом, там дуже вдячні тобі, що ти приїхав. Тому люблю презентації в маленьких містечках.

Деякі Ваші твори перекладені на 13 мов. Вважаєте Ви себе популярним письменником за кордоном?

Ні, на жаль. Перекладені деякі вірші, але не окремі повні видання. Можна сказати, що деякою мірою не популярний, але відомий в Польщі. У цій країні вийшли три моїх книги. Видання «Карбід» номінували на найвищу польську нагороду у галузі літератури і книга навіть дійшла до фіналу. У Польщі я відомий, але сказати, що популярний – буде неправдою. Мене ніхто там  не впізнає на вулиці, так як в Україні. Для того, щоб бути популярним, треба, аби переклали низку книг, а люди читали  їх за схвальними відгуками інших, наприклад, доброю рецензією.

Ви також часто перекладаєте. Які це книги?

Я самостійно займаюся перекладом книг близько 8-10 років. Раніше це була поезія, бо починав творчість з віршів, було цікаво шукати щось нове в закордонній літературі.

Наразі працюю над перекладом прози з польської, сербської і хорватської мов. Мені вдається це поєднувати з письменницькою діяльністю. З однієї сторони – перекладацька діяльність –  задоволення для себе, а з іншої – мені добре платять. Для мене такий досвід дуже корисний, праця зі словником, художнім словом – це схоже на тренажер в період, коли ти не пишеш власну книгу.


Чи можете себе назвати впливовим письменником?

Десь зо три роки поспіль я посідаю десяте місце в  рейтингу топ-100 впливових людей Закарпаття, але таким я себе не вважаю. Відомий – так, але не впливовий. На Закарпатті, як і в багатьох інших регіонах, тебе починають цінувати тільки тоді, коли тебе визнали деінде. Поки ти просто живеш у своєму місті, то особливо нікому не цікавий. А якщо в тебе був вже творчий вечір в Нью-Йорку, тоді у твоєму місті звертають увагу на твою постать. Та я не впливаю на якісь соціальні процеси Зкарпаття, не розповідаю, як кому треба жити. Просто пишу. Інколи беру участь у соціальних акціях.

Нещодавно Ви долучилися до акції на підтримку політвязня Олега Сенцова, розкажіть про це?

Кожен може опинитися в такій ситуації, я дуже захоплююся Олегом Сенцовим, тому що це велика стійкість. Прикро, коли твоя доля залежить не від суду чи правосуддя, а від якогось кривавого тирана. Безумовно, це драматична ситуація, він засуджений на понад 20 років, тому, думаю, нам  треба його поважати, пам’ятати  і згадувати про нього в Україні. Адже ми живемо у світі інформації, вона може вбити чи визволити. На свій виступ у Трієсті (Італія) я одягнув футболку із зображенням Олега. Наше завдання – порушувати цю тему, де б ми не були. Коли Путін приїжджає на якусь зустріч чи саміт, перше запитання йому мають ставити саме про Сенцова. І цього можна досягти лише інформаційно, розповідаючи світу про такий злочин. Але в той же час треба інформувати українців, говорити про те, що війна триває, людей убивають і бандити мають сидіти в тюрмах. Тому акції на підтримку Олега важливі насамперед для нас, ми не маємо забувати про те, в який час живемо.


Книга «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан». Як це, писати про вбивць та продажні суди?

Сюжет книги –  про сьогоднішню Україну, де п’яний суддя збиває на пішохідному переході людину, за це його не ув’язнюють, а виправдовують різними методами. Це ситуації, з якими ми часто стикаємося в нашій державі. Письменники не мають мовчати про такі речі.

«Твій погляд, Чіо-Чіо-сан» є найбільшим романом серед усіх моїх текстів. Я писав його три роки. Щоб видати книгу, перечитав багато творів на медичну тематику, бо вона має надзвичайну вагу в сюжеті. Також я побував у Румунії, у тих містах та околицях, про які йдеться у тексті. Чіо-чіо-сан – це персонаж опери, і на обкладинці зображена ложа оперного театру. Один із розділів роману якраз розгортається в момент, коли ставлять виставу «Мадам Батерфляй».

Головним редактором книги є чернівецький письменник Сашко Бойченко, він дуже добре робить свою роботу, мені завжди комфортно з ним працювати.

У Вас так багато спільного з Чернівцями. Може, щось напишете про місто над Прутом?

Про Чернівці поки що не збираюся нічого писати, бо не знаю якоїсь конкретно детальної теми, яку я б висвітлив як письменник. В Ужгороді я знаю навіть усі маленькі вулички, тому там мені легко пишеться. Так само не буду писати тексти про війну, бо про неї мають говорити ті, хто брав у ній участь. Найкращим прикладом цього є твори Ернеста Хемінгуея.

Чи не заважає надмірна увага дівчат творчому процесу письменника?

Ну, вона могла б заважати, але прихильність завжди приємна. Безумовно, мені все одно хочеться, щоб любили більше мої книги, а не те, як я виглядаю. Взагалі, я люблю сидіти вдома і нікого не бачити, хоча публічність – це частина моєї роботи.

Мені подобається рибалити, сидіти наодинці над озером. Це мій кайф. Тому інколи публічність заважає. У публічних місцях ти  повсюди оточений поглядами, не можеш собі піти, наприклад, в шинок і «нализатися як пес», бо на другий день всі будуть виставляти фото п’яного Любки.


Ви нещодавно повернулися з Канади. Розкажіть про свою аудиторію за кордоном?

Я був у Канаді три тижні з різними презентаціями. Головна мета – поїздка в Едмонтон, зокрема, в провінцію Альберто я мав дві презентації: англійською та українською. Презентував книгу «Карбід», бо у квітні вона виходить англійською мовою в Англії.  Інша подія – зустріч громади в Едмонтоні.

Дуже люблю Торонто – тому, повертаючись додому, зупинився там на декілька днів, зустрівся з тамтешніми українцями. У Канаді їх стільки багато, що, перебуваючи там два тижні, англійською я розмовляв лише двічі. Там можна спокійно собі жити україномовно. Аудиторія діаспори у всіх країнах дуже схожа, зазвичай, це люди, які переїхали і працюють там, але в них є ностальгія за Україною. Вони часто зустрічаються, щоб поговорити, посмакувати українських вареників. Оця ностальгія дуже діяльна, попри те, що вони виїхали, весь час по-справжньому вболівають за Україну. Вони хочуть, аби в країні відбувалися реформи, щоб Україна ставала успішною, нас не захопила Росія та інше. Тому було дуже багато запитань про Україну, про те, що відбувається зараз, але найбільше запитань про політику, війну і що буде далі.


Моя аудиторія є різною, навіть в Україні. Скажімо, на сході відрізняються україномовністю, великої різниці немає, але є певні культурні відмінності. Якщо люди приходять на презентації, очевидно, що вони читають. Вони відрізняються різним беграундом, але, як і всі українці, на сході щирі та гостинні люди.

Якою є роль письменника Андрія Любки в добу пост-правди?

Писати книги, адже книга – це протиотрута від пропаганди, фейку, брехні та маніпуляцій. Начитана людина знає відтінки, і світ в його глибині та контрастах, вона може відрізнити правду від неправди. У такий спосіб вона може протистояти банальним маніпуляціям. Моя роль проста, її я б не перебільшував, але й не применшував – я пишу .

Христина Тимофійчук

Фото Юлії ДраганДжерело:


Розклад презентацій роману "Твій погляд, Чіо-Чіо-сан"

26 серпня 2018

Перші презентації роману "Твій погляд, Чіо-Чіо-сан" - уже у вересні!

А якщо вам дуже вже кортить почитати або у вашому місті презентації поки не заплановано - замовляйте книжку з автографом за цим посиланням:

Буду вдячний, якщо перепостите цю афішу!

До зустрічі!

Про роман: "П’яний суддя на пішохідному переході збиває на смерть молоду жінку і, ясна річ, без особливих зусиль уникає покарання. Але чоловік збитої – не з тих, кого можна купити чи залякати, він краще втратить усе, та відомстить. Психологічний трилер про сучасну Україну, де вартість людського життя вимірюється хабарами, а вбивці стоять у перших рядах на церковних службах. Але до чого тут Пучіні і здатний спопелити душі обох антагоністів погляд мадам Батерфляй? І чи справді поділ на добро і зло є в цьому романі таким однозначним? Відповіді на останнє запитання читач не знайде до самої розв’язки. А можливо, й після неї".
Жанр: психологічний трилер
Рік видання: 2018 
К-ть стор.: 336 
Обкладинка: тверда 
Редактор: Олександр Бойченко 
Ілюстрації: Альона Шум
Художнє оформлення: Анна Стьопіна 
Видавець: Meridian Czernowitz

40104450 1802581196443581 8802601229101301760 o


Графік туру з локаціями, деталями, часом

Шукайте своє місто!

Чернівці: 9.09 (Нд)
20:00 - Центральний палац культури (пл. Театральна, 5, 3-й поверх), модератор – Олександр Бойченко
Вхід вільний

Коломия: 10.09 (Пн)
18:00 – арт-кафе Ґенеза (вул. Чорновола, 26; 2й поверх)
Вхід вільний

Кам'янець-Подільський: 11.09 (Вт)
13:20 - Центральний корпус Кам’янець-Подільського національного університету ім. І. Огієнка
Актовий зал
Вхід вільний

Хмельницький: 11.09 (Вт)
19:00 - Мовна школа "OLA" (пров. Пекарський, 6)
Вхід: 50 грн.

Тернопіль: 12.09 (Ср)
19.00 – Бункермуз (бульвар Тараса Шевченка, 1)
Модератор – Юрій Матевощук
Вхід вільний

Івано-Франківськ: 13.09 (Чт)
18:00 - PromBar, Промприлад. Реновація. (вул. Сахарова, 23)
Вхід вільний

Золочів: 14.09 (Пт)
17:00 - актова зала приміщення старої "Просвіти" (вул. Шашкевича, 24)
Вхід вільний

Виноградів: 16.09 (Нд)
16:00 - Виноградівська центральна районна бібліотека (вул. Борканюка, 1) 
Вхід вільний

Ужгород: 18.09 (Вт)
18:00 - Закарпатська Обласна Універсальна Наукова Бібліотека ім.Ф.Потушняка (пр. Свободи 16)
Вхід вільний

Львів: 21.09 (Пт)
16.00 - Львівський академічний обласний театр ляльок (пл. Д. Галицького, 1)
Подія відбувається в рамках Форуму Видавців

Вінниця: 25.09 (Вт)
19:00 - Креативний простір «Артинов» (вул. Архітектора Артинова, 12а; 2-й поверх)
Вхід: за тарифом простору - 35 грн.

Черкаси: 26.09 (Ср)
18:30 – Черкаський художній музей (вул. Хрещатик, 259)
Вхід: 50 грн.
Студентам: 35 грн.
У день заходу: 70 грн.

Київ: 27.09 (Чт) 
18:30 – Головний корпус КНУ імені Т. Шевченка 
Актовий зал
вул. Володимиська, 60
Вхід вільний за попередньою реєстрацією

Замовити книжку з автографом можна за лінком:…/19Sllv_OuyIvhc9hpCIwxyM6i1E5…/edit

До зустрічі!


Виступи Андрія Любки в Канаді - серпень 2018

04 серпня 2018

У серпні 2018 року творчі вечори Андрія Любки відбудуться в Канаді - зокрема, в Едмонтоні й Торонто. 


Так, 19 серпня письменник зустрінеться з читачами в рамках Ukrainian Day в Едмонтоні (Альберта). Детальніша інформація про подію за лінком:

А вже 24 серпня - на День Незалежності України - письменник виступить у Науковому товаристві ім. Т. Шевченка в Едмонтоні:


А вже 30 серпня 2018 року о 18:00 у ресторані "Golden Lion" відбудеться творчий вечір Андрія Любки, під час якого письменник представить свої книжки та поспілкується з публікою. Після зустрічі можна буде придбати книжки автора та отримати автограф. 

Організовує подію LATCA - Канадський відділ Літературно-артистичного товариства. Товариство існувало у Києві під назвою КЛАТ у 1895-1905 рр. 

Детальніше про подію в Торонто за лінком:


Вийшов "Концерт" Мухарема Баздуля у перекладі Любки

03 серпня 2018

Книжка популярного боснійського письменника Мухарема Баздуля розповідає про культовий концерт гурту U2, який відбувся 23 вересня 1997 року на стадіоні в Сараєві й зібрав 45 тисяч людей. Місто ще лежало в руїнах після кількарічної облоги, а країна залишалася розсвареною після страшної громадянської війни. І саме цей концерт став символом повернення Боснії до нормального, мирного життя. На виступ U2 вперше йшли разом православні, католики і мусульмани, які ще донедавна були учасниками й жертвами братовбивчої війни. У той вечір музика об’єднала їх, мистецтво загоювало роз’ятрені рани, ця ніч була святкуванням кінця війни, Боно кричав: «Viva Sarajevo! Fuck the past, kiss the future!» Міжнародні інформаційні агенції писали: «За ці дві чарівні години гурт U2 зробив те, чого не змогли зробити військові, політики та дипломати: він об'єднав Боснію». Книжка Баздуля поєднала в собі елементи нон-фікшну й емоційний авторський погляд на концерт, який сам Боно вважає найважливішим в історії гурту U2.



Книжка присвячена епохальному концерту ірландського рок-гурту «U2», що відбувся 23 вересня 1997 року на стадіоні у Сараєві, зібравши 45 тисяч людей, об’єднавши, примиривши різні погляди, інтереси, релігії.

От що говорить про концерт, якому присвячена однойменна книжка, перекладач Андрій Любка: «Місто ще лежало в руїнах після кількарічної облоги, а країна залишалася розсвареною після страшної громадянської війни. І саме цей концерт став символом повернення Боснії до нормального, мирного життя. На виступ U2 вперше йшли разом православні, католики і мусульмани, які ще донедавна були учасниками й жертвами братовбивчої війни. У той вечір музика об’єднала їх, мистецтво загоювало роз’ятрені рани, ця ніч була святкуванням кінця війни, Боно кричав: «Viva Sarajevo! Fuck the past, kiss the future!» Міжнародні інформаційні агенції писали: «За ці дві чарівні години гурт U2 зробив те, чого не змогли зробити військові, політики та дипломати: він об’єднав Боснію». Книжка Баздуля поєднала в собі елементи нон-фікшну й емоційний авторський погляд на концерт, який сам Боно вважає найважливішим в історії гурту U2».

Мухарем Баздуль

Українському читачеві Мухарем Баздуль уже відомий своїм оповіданням «Моцарт», що в перекладі Олени Ковальської було опубліковане у Центральноєвропейському часописі «Потяг 76. Балканський експрес» (2007):

Під час свогоперебування у Львові Мухарем Баздуль радо поспілкується з представниками ЗМІ.

Довідка про автора:

Мухарем Баздуль (1977) є одним із найпопулярніших балканських письменників, що ввійшли в літературу після розпаду Юґославії. Народився у Травнику (Боснія і Герцеговина), закінчив філософський факультет у Сараєві, де й жив до 2012 року. Друкується (книжки й журналістські матеріали) в Боснії і Герцеговині, Чорногорії, Хорватії та Сербії, опублікував п’ятнадцять книжок, переважно романи й оповідання. Володар кількох літературних премій у країнах колишньої Юґославії, зокрема нагороди за найкращу книжку року в Боснії (2000). Його твори перекладено англійською, німецькою, польською, чеською, болгарською і македонською мовами. Живе у Белґраді.


Книжку можна замовити тут:



Сторінка 4 з 52

Всі права захищено 2012 ©