Ukrainian English

Віолетта Ґжеґожевська: «Одіссей хотів би в нас плавати»

06 лютого 2019
Новини

Віолетта Ґжеґожевська

«Одіссей хотів би в нас плавати»

З польської переклав Андрій Любка

 

Віолетта Ґжеґожевська (1974, Козєґлови) – польська письменниця, авторка кількох книжок віршів та двох романів. Найбільшого розголосу у Польщі й світі здобув роман ««Незрілі» (Guguły, 2014), його було номіновано до нагород ім. Михальського (Швейцарія), Nike (найважливіша літературна відзнака Польщі), Англійського PEN-клубу та Міжнародної Букерівської премії. Вірші Ґжеґожевської перекладено на дюжину мов, і вони, зокрема, принесли авторці премію м.Ченстохова, «Золоту сову» у Відні та участь у фіналі The Griffin Poetry Prize (Канада). У листопаді 2018 року Віолетта Ґжеґожевська представила свою творчість українським читачам на Міжнародному літературному фестивалі «Фронтера» в Луцьку. Уже понад десять років письменниця живе в Англії.

45581738 496472880762085 4719604222859935744 n

 

 

Великодній вірш

 

Холодний квітень. Курчата дозрівали

в клітці під великою лампою,

яку в нас називали «квочкою».

Я подавала їм порізаний корм:

варені яйця, деревій, воду на денці.

Я дивилася на створіння, що пахнули піском

і слизом, вилуплені з незнаної темені,

що була схожою на час, коли вимикали електрику.

Той шелест у темряві, коли гасла лампа,

завмираючі плямки, миготіння.

Надходить Образ

Мама вибиває килими, зі шланґа поливає доріжку.

Навіть листочки квітів ми миємо ніжно, як немовлят.

Усе блистить, коли Образ входить із святині.

Заляпані воском атласні тканини спираються на поріг,

натовп, як загазовані мухи, розпорошується в сінях.

Незрозумілою є пісня до скрині, з якої щупальця

мадонни, наче вимиті рештки пеларгонії опадають

поодинці на лінолеум, незрозумілим є той Образ,

який робить з мене злякану дитину.

 

Читачі

Моя бабця не розуміла того, що читає.

Тиф перервав її навчання в першому класі

загальної школи і встигла запам’ятати

кілька віршиків з буквара Фальського.

До школи її підвозив на фірі молочар.

Їй пощастило, бо була худою, веснянкуватою

і не припала до смаку безсоромному візникові,

який на брудній шматі поміж банками

брав з учениць оплату натурою.

Завдяки тому, що бабця краще за читання

Опанувала випікання смачних калачів,

У сорок третьому їй подарував життя

Один німецький офіцер, коли за її столом

Раптом пригадав собі рідну Баварію.

Його мама читала йому перед сном «Одіссею»,

Малим хлопцем він не розумів гекзаметру,

Але книжку Гомера носив при собі все життя,

Тобто до моменту, коли неграмотний солдат спалив її

В таборі разом із закривавленим мундиром.

Хоча мене тиф оминув і я прочитала в житті

Трохи більше книжок ніж буквар Фальського,

На острові, де я живу, я – неписьменна.

У моєму читанні вголос пляж звучить як сука,

Ключі стають поцілунком, простирадло – гівном.

Ще недавно, коли я хотіла сказати, що

Чогось не вмію, говорила: «я пизда».

Немає на Землі нічого слабшого за людину,

Написав Гомер. У відсотках наше тіло наповнює

Переважно солена вода, а це може значити,

Що якийсь божевільний Одіссей хотів би в нас плавати.

 

Весна, 1986

 

Ніч була важка, а повітря бадьорило

Майк Олдфілд

 

Уночі хмара з Чорнобилю впала

на пасовища. Набрякли щитовидки.

Ставок засвітився підозрілим йодом.

Ластівки цілували криві дзеркала.

По радіо грала Moonlight Shadow.

Пластунка з міста заснувала в сараї

клуб цнотливиць. Ми курили ментолові,

вивчаючи з Плейбоя уроки

приготування до життя в родині.

 

Іншого кінця світу мало не бути,

а він все ще повторювався як біль живота

й прищі, аж до часу, коли я зауважила

плямки темної крові на білизні.

 

Урок плавання

 

Мені щойно виповнилося шість років, коли батько,

скидаючи мене з плоту посеред озера,

дав мені перший урок плавання.

Виживуть тільки сильні – сказав,

коли я виплила з синіми губами

через кілька років. Сам він помер раніше

на березі того ж озера.

Після його смерті я жила на острові,

який поволі зникає з поверхні землі.

Я не можу заснути під час вересневих штормів,

коли водорості підпирають скелі, а вітер відклеює

від землі лавандові поля. Знову тону і воскресаю.

 

 

Наречені рибалять

 

П’яні розкладають снасті на пірс.

Дівчина натягує хробака на гачок,

допомагаючи собі лайкою.

Хлопець бавиться з котушкою:

поволі піднімає й опускає дугу над шпулею.

 

Пристань пахне деревним вугіллям.

Блакитна волосінь пульсує.

Уже майже ніч, а я все ще бачу

їхні блешні, що колишуться на глибині.

 

Усі вечори світу

 

Перший самотній вечір на піддашші,

невиразний, як біла церква за вікном.

Десь унизу живота я несу прозорі проростки

й страх, який пробую вгамувати постінором.

 

Коли перепливаєш протоку Ла Манш,

я мушу стежити за долонями, пальці скучають.

Кляті ключі не хочуть повертатися у замку,

На відміну від мене, мають залізну волю.

 

 

 

Андрій Любка - гість письменницької резиденції KROKODIL (Белґрад, Сербія)

09 січня 2019
Новини

KROKODILova rezidencija za pisce tokom januara ugostiće savremenog ukrajinskog autora Andrija Ljupku. On je ujedno i 78. gost koji boravi u KROKODILovoj rezidenciji, a prvi autor koji nam dolazi iz Ukrajine. U sredu 23. januara u 19 sati, Ana Pejović iz Udruženja KROKODIL razgovaraće s Andrijom o njegovom stvaralaštvu i savremenoj ukrajinskoj književnosti. Razgovor će pratiti čitanje autora.

Andrij Ljupka rođen je 1987. godine. Pesnik je, prozni pisac i esejista. Diplomirao je na Vojnoj školi u Mukačevu, na Univerzitetu u Užgorodu (ukrajinski jezik i književnost), kao i na balkanskim studijama na Univerzitetu u Varšavi.

Autor je knjiga poezije: “Osam meseci šizofrenije” (Užgorod, 2007), “Terorizam” (Lavov, 2009), “40 dolara plus bakšiš” (Lavov, 2012); zbirke kratkih priča: “Ubica” (Lavov, 2012), zbirke pesama u nemačkom prevodu „Notaufname“ (Austrija, Insbruk, 2012), knjige eseja „Spavanje sa ženama“ (2014), romana „Karbid“ (2015). Ovaj roman je ušao u uži izbor za najboljih 5 knjiga godine po izboru BBC Ukrajina, a prevod na poljski uvršten je u uži izbor srednjoevropske nagrade Angelus 2017. godine. Zbirka kratkih priča “Soba za tugu” objavljena je 2016. godine, knjiga eseja „Saudade“ 2017. godine i roman „Vaš pogled, Ćo Ćo San“ 2018. godine.

Dobitnik je nagrada “Debut” (2007) i “Kyiv Laurels” (2011). Nedavno je dobio književnu nagradu Fondacije Kovalev (SAD) i postao laureat Ševelove nagrade za najbolju knjigu eseja u 2017. godini u Ukrajini. Prevodilac je s poljskog, hrvatskog, srpskog, engleskog jezika i urednik dvaju međunarodnih festivala poezije. Živi u Užgorodu.

Dolazak Andrija Ljupke se realizuje u okviru projekta READING BALKANS koji je kofinansiran od strane programa Kreativna Evropa i Ministarstva kulture i informisanja republike Srbije.

Reading Balkans je regionalni projekat koji za cilj ima promociju književnosti sa prostora Zapadnog Balkana kroz obrazovanje i formiranje literarnog agenta koji će zastupati regionalne pisce na međunarodnoj sceni. Projekat je kofinansiran od strane Evropske Unije programom Kreativna Evropa.

KROKODILova kuća za pisce.

Razvijajući stabilne odnose s partnerima u zemlji, regionu i inostranstvu, a po ugledu na slične veoma popularne programe evropskih metropola, Udruženje KROKODIL osnovalo je prvi kontinuirani rezidencijalni program za pisce u Srbiji – KROKODILOVU kuću za pisce u kojoj od 2012. godine na stipendiranim mesečnim boravcima redovno žive i stvaraju autori iz mnogih regionalnih, evropskih a sve više i svetskih zemalja.

 

У Києві презентують фільм за оповіданням Андрія Любки

19 грудня 2018
Новини

22 грудня о 16:00 в кінотеатрі "Ліра" (вул. Велика Житомирська, 40) відбудеться презентація короткометражного фільму режисерки Марини Лопушін «Лишатися не можна тікати» за оповіданням Андрія Любки "Королева рами" (зі збірки "Кімната для печалі"). 

«Лишатися не можна тікати» - це історія заснована на реальних подіях, що відбулася в Унгварі (нині Ужгород) 1944 року. Це розповідь про втечу однієї угорської пари, Рудольфа та Сільвії, від окупації Червоної армії. Кожна їхня спроба покинути країну заходить в глухий кут. Однак, коли вони нарешті знаходять спосіб втечі - раптово коливаються. Яким буде їхній вибір?

Ви зустрінетеся з автором самої історії - Андрієм Любкою. І у Вас, як у глядачів, читачів, буде унікальна можливість мати рецепцію письменник vs режисер.

Країна, рік: Україна, 2018
Жанр: історична драма 
Режисер: Марина Лопушін 
Сценарист: Марина Лопушін 
Продюсер: Петро Климків
Композитор: Максим Шалигін
Актори: Денис Соколов, Наталія Рибка-Пархоменко, Артем Мануйлов 

Чекаємо на Вас. 
Квитки на подію за посиланням: http://lira.megakino.com.ua/film/lisatisa-ne-mozna-tikati-1447.html

Подія в фейсбуці: https://www.facebook.com/events/315765255816392/

 

"Твій погляд, Чіо-Чіо-сан" -- книга року на Закарпатті!

11 грудня 2018
Новини

У рамках щорічного літературного конкурсу  «Книга на Миколая» у номінації «Краща книга 2018» перемогу отримала «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан» Андрія Любки. Це вже третя поспіль нагорода письменника у цьому конкурсі.  

 

Сьогодні, 11 грудня, в ужгородській книгарні «Кобзар» в рамках акції «Письменник за прилавком» з читачами спілкувався Андрій Любка. Оскільки на урочистому завершенні акції та вручення нагород "Книги на Миколая" письменник не зможе бути присутнім, організатори вирішили сьогодні вручити нагороду автору – «Краща книга 2018».

Нагадаємо, роман «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан» вийшов друком восени цього року. Події роману ровиваються в Ужгороді. 

Андрій Любка спілкувався із читачами, охоче підписував книги, розповідав про творчість і радив, що варто почитати. Zaholovok.com.ua запитав письменника про терепішню роботу та найближчі плани.

«Перекладаю роман хорватського письменника Мілєнка Єрговіча. Це – автобіографічна проза про те, як син не любить батька, а батько – не любить сина. І протягом життя їхні стосунки поглиблюються, можна сказати розвиваються, але батько, яки покинув сім’ю, мусить виявляти увагу до сина лише тому, що він його біологічний родич, але насправді жодної рідності вони не відчувають. Більше того, мені здається, що вони один одного не люблять і зляться через те, що така історія трапилася», – розповів Андрій Любка.

«На фоні цієї автобіографічної історії, він задує про своє дитинство і згадує Югославію перед війною і в час, коли починається війна. Він жив у Сараєві, його батько був лікарем. Власне, на фоні цієї автобіографічної історії, розвивається історія цілої країни, яка розпадається», – додав письменник.

На запитання, чи дуже схожа перекладацька робота на власне письменницьку і чи захоплю так само, які і написання власних творів, Андрій Любка відповідає: «Не можу сказати, що перекладацька робота мене захоплює. Якби я міг, то я взагалі би нічого не робив. Але мушу заробляти гроші (сміється – Авт.). Є дуже класні книжки, які мені подобаються. І я хотів би їх перекласти. Але, нажаль, мої смаки часто не перетинаються із смаками читацької аудиторії.  Книжки, які я вважаю геніальними і дуже важливими чомусь проходять повз людей, чомусь не хочуть щось таке читати, скажімо. Це для них або за складно, або занадто художньо. Тому перекладацтво – це завжди такий до певної міри випадковість. Часом книжка може бути дуже моя, часом – не дуже. Тобто нема «золотого правила», що ти перекладаєш геніальні романи, і читачі будуть аплодувати. Наприклад,  на книгу «Фама для велосипедистів» навіть не вийшло рецензій, хоче це – класика постмодернізму», – каже письменник.

Нагадаємо, акція «Письменник за прилавком» триватиме в Ужгороді до 18 грудня: щодня (крім вихідних)  з 14.00 до 15.00 у книгарні «Кобзар». Підсумком акції стане нагородження переможців конкурсу «Книга на Миколая». 

Джерело: https://zaholovok.com.ua/%C2%ABtvii-poglyad-chio-chio-san%C2%BB-andriya-lyubki-na-zakarpatti-stala-krashchoyu-knigoyu-2018-roku

 

Андрій Любка: «Нам потрібні добрі письменники так само, як добрі снайпери»

19 листопада 2018
Новини

Андрій Любка добре відомий поціновувачам сучасної української літератури. Презентації його творів збирають аншлаги серед молодих дівчат, а самого автора називають секс-символом сучасної української літератури. Цього тижня письменник приїхав до Праги презентувати свій новий роман «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан».

 Розпочнемо з книжки: «Твій погляд Чіо-Чіо-сан. Що означає ця назва?

– Твій погляд Чіо-Чіо-сан – це психологічний трилер. І уже з назви відчутно що Чіо-Чіо-сан – це головна героїня опери Мадам Батерфляй. Оскільки це роман про сучасну Україну, вже на першій сторінці відбувається зав’язка – п’яний суддя на пішохідному переході збиває дівчину. Вона помирає і її чоловік вирішує йому помститися, оскільки суддя не несе жодного покарання.

Цей роман про помсту і сучасну Україну

Цей роман про помсту і сучасну Україну. Для України взагалі оце явище мажорів, які з п’яну чи у стані наркотичного сп’янінні вбивають когось на дорогах. Це уже щоденна або щомісячна практика. То Харків, то Одеса, то у нас в Закарпатті ганяються за якимось суддею, який просто з’їжджає у поле. Ми уже до цього звикли, і це до певної міри приведене у художню літературу, як така типізація нашого щоденного досвіду.

 
 

 Назви ваших книжок не вперше викликають резонанс. Книжка «Спати з жінками» в тому числі. Це спосіб таким чином привернути увагу?

– Чесно кажучи, назвати книжку значно важче, ніж її написати. «Спати з жінками» – це була класна назва, тому що вона приваблювала увагу читачів, хоча у книжці конкретно про те, про що вони сподівалися прочитати, немає взагалі. «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан», на мій погляд, трохи контрпродуктивна назва – бо вона масового читача відлякує.

У час війни, в час змін кожен робить свою роботу. Нам потрібні добрі письменники так само, як добрі снайпери

Масовий читач не любить оперу, не знає Мадам Батерфляй і коли чує щось таке, то краще відкладе цю книжку на бік. Якщо би назвати роман «Вбити суддю», то я впевнений, що ця книжка продавалася би краще. І всі б сказали – так і має бути. Але мені все одно хотілося трохи погратися із світом високого –мистецтва.

– Я знаю, що у вас було досить складне дитинство. У вас не було тата, і в одному з інтерв’ю ви казали, що у військове училище пішли через те, що у вас не було що вдягнути, що поїсти.

– Військовим я хотів бути, оскільки, коли в тебе немає батька – тепер вже я це розумію, ти намагаєшся подвійно виконувати цю маскулінну роль. Ти маєш бути чоловіком за себе і за свого батька. Ти маєш репродукувати. І це така психологічна травма, яку, добре що я пережив і усвідомив.  

 Але нині, з тим, що ви вже зараз стали письменником, теоретично ви би продовжили професійну кар’єру військового?

– Я її не продовжив тоді через те, що мене не взяли у військовий інститут через вроджену ваду серця. Це по-дурному зараз буде звучати і якось пафосно. Але мені здається, що в час війни, чи в час змін кожен робить свою роботу. Нам потрібні добрі письменники так само, як добрі снайпери.

– Ви багато подорожуєте Європою. В одному з інтерв’ю ви сказали, що жити хочете в Україні, але працювати вам зручніше за кордоном. Чому? Чи не плануєте виїхати на постійне місце проживання в одну з країн Європи?

– Я жив за кордоном в сумі, напевно, майже 4 роки. В різних країнах, і після того, як я закінчив варшавський університет – я мав там залишитися і працювати. А я навпаки – повернувся в Україну в 2014 році. Коли всі казали – навіщо тобі це, перечекай цей рік, бо ти повернешся і одразу отримаєш повістку, підеш на фронт.

Вони думають, що ми варвари

Але навпаки, я повернувся в Україну і, зокрема, в Ужгород. Мені здається що це ідеальне місце для життя. Особливо для письменника. Виїздити, емігрувати я не планую. Хоча і не зарікаюся. За кордон я просто їжджу у резиденції для письменників. У Швеції – острів Готланд. Будинок письменника. Ти приїхав туди, тебе ніхто не знає. Тиша, море, чайки, твоя кімната, комп’ютер – ти пишеш книжку. Коли ти в Україні, в тебе купа якихось справ. Дуже важко сконцентруватися на писанні.

– Який образ в України зараз за кордоном сьогодні?

– Ми все ще не маємо жодного образу. Люди, переважно, мало знають про Україну. Особливо на Заході. Вони чули щось про війну, вони думають, що у нас страшна корупція, вони думають, що ми дуже бідні, що у нас є проблеми, що ми варвари. І що, в принципі, не так легко нас змінити. На це потрібно не одне покоління.

 

– І як змінити цей образ варварів на вашу думку?

– Ми уже поволі це змінюємо, всі нарікають на те, що дуже багато українських заробітчан виїжджають кудись, і що це погано, бо ми опиняємося без людей. А я навпаки пов’язую з цим якісь найбільші надії. От і зараз ми йдемо по Празі, ми зустріли українців, вони – будівельники. Ці люди не будуть хотіти жити у Чехії.

Не бачу якихось приводів для тривоги сепаратистської. Я думаю, що Угорщина звикла, що об Україну можна витирати ноги

Переважно всі ті, кого я знаю, скажімо, з Закарпаття, це люди, які тут заробляють гроші, але будуються десь у себе в селах. Вони бачать своє майбутнє там. Людина привезла сюди гроші, вона відкриває бізнес і вона починає качати права. Громадянське суспільство – це і є оце «качати свої права». Тобто вимагати, щоб щось робилося. І тому мені здається, що оці поїздки оцих заробітчан вони для України дуже корисні.

– Ви багато часу прожили на Закарпатті, виросли там. Що Ви думаєте про цю історію із угорськими паспортами?

– Я не бачу тут якихось приводів для тривоги сепаратистської. Я думаю, що Угорщина звикла, що об Україну можна витирати ноги. І тому вона так поводиться. У нашому регіоні Європи не можна собі уявити, щоб дитина закінчувала школу державну і не знала державної мови на мінімальному рівні. Це неправильно, коли ти їдеш через якесь село на Закарпатті, питаєш дорогу, а тобі не можуть відповісти. І з молоддю легше домовитись англійською, ніж українською. Це, на мій погляд, не нормально. Однак закарпатські угорці – це не сепаратисти. Напруження між людьми я не відчуваю.

– Тобто, якщо влаштувати, теоретично, референдум із питанням: «Чи ви хочете бути у складі України чи Угорщини?» Всі б сказали, що в Україні?

– Не всі б сказали, але якщо ви влаштуєте референдум у Верховній Раді, то там теж не всі скажуть, що вони хочуть лишатись в Україні. Але я думаю, що на Закарпатті більше людей хоче залишитись в Україні, ніж у Верховній Раді.

 

– Хто на вашу думку стане наступним президентом України? І чого чекати країні після цих виборів?

Я думаю, Україна виграє, якщо президентом залишиться Порошенко

– Я думаю, Україна виграє, якщо президентом залишиться Порошенко. Але у першому турі я за нього, мабуть, голосувати не буду.

– Вас дуже часто називають секс-символом сучасної української літератури. І ви дуже популярний серед молодої інтелігентної жіночої аудиторії. Ви з цим погоджуєтесь?

– Чи я з цим погоджуюсь? Мені це, в принципі, не цікаво. Можливо, це і приємно… ясно що це не образливо. Це «ок». Але мені би хотілося, аби уваги було більше до книжок, до текстів, ніж до особи письменника. Але це, в принципі, в Україні так є. Тому що жінки більше читають книжок, більше купують.

Середнє покоління людей, які дорослішали у 90-х, зараз буде голосувати за популістів, за всяких Зєлєнських. Тобто це шлакоблок у голові

Якщо поїхати на мою презентацію у Польщі чи в Словенії – приходять, переважно, пенсіонери. Тому не можна сказати, що я секс-символ пенсіонерів Словенії. У нас читають книжки пенсіонери і дуже молоді люди.

У нас зникло ось це середнє покоління людей, які дорослішали у 90-х, вони не читають взагалі. Їхні оці «вырванные годы», 90-і, вони сформували покоління такого досить примітивного населення. Це населення зараз буде голосувати за популістів, за всяких Зєлєнських. Тобто це шлакоблок у голові, в яких немає жодної системи цінностей, тому що вони виросли в лісі, в джунглях.

 

– Скільки ви заробляєте зараз на своїх книжках? Чи є у вас якийсь інший дохід? Чи вистачає Вам цього для подорожей, для життя?

– Із 2014 року, в принципі, я нічого іншого не роблю, окрім літератури. Але я також перекладаю. Перекладаю книжки з польської, сербської, хорватської мов на українську. Я пишу колонки для кількох видань. І мої книжки, крім того, що виходять в Україні, вони ще й виходять за кордоном. Тобто в сумі – мені вистачає.

Не думаю, що українська молодь вивчила матюки з книжок

Значну частину доходів складають закордонні доходи. Коли ти виступаєш на фестивалях, коли твої книжки виходять десь, то ти отримуєш зовсім інші кошти, ніж ти їх отримуєш в Україні. Наприклад, в Україні у тебе гонорар «0». Тоді як у Польщі це може бути 100 доларів за текст. Це різниця у 100 разів. За цей роман, якщо порахувати, я писав його три роки і якщо порахувати, що я за нього отримаю десь 2 тисячі євро. Тобто ти заробляєш мінімальну зарплату.

– У Ваших віршах, подекуди, зустрічається ненормативна лексика, яку не часто зустрінеш у класичній українській літературі. Зрозуміло, що молоді це дуже близько. Але як до такої мови ставляться люди, які звикли до класики?

Вивчивши кілька мов, я зрозумів, що такого поняття, як нормативна лексика, не існує

– Мене, чесно кажучи, ніколи не цікавило, як хто ставиться до цього. Тому що, якби я зважав, як хто буде ставитись і що буде думати про мої вірші – я би ніколи їх не писав. Бо в Ужгороді всі хотіли, щоб я писав вірші римовані про красу Карпат. «Вітер віє, Тиса тече, дерева гнуться». Це горизонт бажань закарпатського читача.

Більше того, вивчивши кілька, мов я зрозумів, що такого поняття, як нормативна лексика, не існує. І кожне слово просто має бути на своєму місці. Це лише в українській провінції можуть запитати: «А чому в ваших віршах є матюки? Невже ви хочете навчити нашу молодь матюкам?» Я завжди на таке відповідаю так: не думаю, що українська молодь вивчила матюки з книжок.

– Три найкращі українські письменники сьогодні?

– Юрій Андрухович, Юрій Винничук, Олександр Бойченко.

 

 

 

 

Джерело: РАДІО СВОБОДА

 

Сторінка 4 з 55

Всі права захищено 2012 © lyubka.net.ua