Ukrainian English

"Фама про велосипедистів" у перекладі Любки

12 лютого 2018
Новини

 

На початку лютого у «Видавництві 21» у перекладі Андрія Любки вийшов роман одного із найвизначніших сучасних сербських письменників Светислава Басари «Фама про велосипедистів».

 

fama.300x300

Роман «Фама про велосипедистів» створено у жанрі альтернативної історії. Він вийшов у 1987 році і був проголошений сербськими літературознавцями найкращим прозовим твором сербської літератури 1980-х років. Без сумніву, текст Светислава Басари захопить прихильників інтелектуальної літератури, оздоровленої почуттям гумору, іронією, вмінням бачити зворотній бік актуальних історичних подій, які часто супроводжуються абсурдом та масовим психозом. Як зазначає Андрій Любка, «Светислав Басара зацікавлює читача детективним сюжетом, пропонує йому своє власне, майстерно сконструйоване бачення Історії, але по-справжньому полонить саме дотепними вибриками. Уявіть собі Ісуса, який в'їжджає до Єрусалима на велосипеді. Або Святого Духа, який дивиться згори на грішний світ, а бачить лише рухомі хрести. Шерлока Голмса, який зазнає фіаско у справі з двоколісниками, чи Зиґмунда Фройда, що зустрічає членів Ордену велосипедистів у рамках своєї лікарської практики. Уява Басари не знає меж, але завжди закамуфльована під ретельне дослідження – автор сипле цитатами, історичними фактами, назвами трактатів, деталями з біографій реальних осіб, апокрифічними теоріями й іроніричною термінологією. Цю техніку можна порівняти з такою популярною нині творчістю Дена Брауна, помітити в ній коріння фейкових новин, сфальшованої для пропаганди історії, словом, роман цей та й уся творчість автора ідеально вписуються в нашу гібридну добу».

Звісно, що інтертекстуальність, властива «Фамі про велосипедистів», зумовлює нетривіальність композиції. Тому роман буде справжньою насолодою для тих, кому до вподоби текст як гра, хто любить його складати і розкладати, ніби пазл. І, звісно ж, «Фама про велосипедистів» для тих, хто точно знає чи принаймні здогадується, що не можна сліпо вірити усьому написаному (особливо, коли йдеться про історію). «Вірити автору «Фами про велосипедистів» не треба, як і зовсім необов'язково читати цей твір лінійно – з початку до останньої сторінки, ‒ радить Андрій Любка. ‒ Можна жонґлювати розділами, як циган сонцем, крутити структурою книжки, наче педалями велосипеда. Все одно від цього нічого не зміниться: Візантія, як і Югославія, на карті вже не з'явиться, а історія не покотиться навспак. Попри це, тридцять років тому цей роман сприймався як дотепна вигадка, а сьогодні виглядає справжньою хронікою нашого божевільного часу».

Книга на сайті «Видавництва 21»: http://www.books-xxi.com.ua/products/fama-pro-velosipedistiv

Довідка про Светислава Басару: http://www.books-xxi.com.ua/brands/basarasvetislav

 

Ljubka - gost rezidence Društva slovenskih pisateljev

06 лютого 2018
Новини

Mesec februar bo v rezidenci Društva slovenskih pisateljev preživel ukrajinski pesnik, pisatelj in esejist Andrij Ljubka. Septembra 2017 je bil gost festivala Vilenica, v okviru festivala mu je bila podeljena štipendija SEP, ki jo od leta 2006 podeljuje Srednjeevropska pobuda v sodelovanju z Društvom slovenskih pisateljev. Štipendija je namenjena trimesečnemu bivanju v katerikoli državi članici SEP po izbiri kandidata. Andrij se je odločil preživeti mesec dni v Ljubljani. Avtor bo imel predstavitev v Ljubljani, o dogodku vas še obvestimo.

Andrij Ljubka, pesnik, pisatelj in esejist, se je rodil leta 1987. Diplomiral je na vojaški šoli v Mukačevem, iz ukrajinske filologije na Univerzi v Užgorodu ter iz balkanskih študij na Univerzi v Varšavi. Je avtor treh pesniških zbirk, zbirke kratkih zgodb ter knjige esejev. Leta 2007 je prejel nagrado Debut, 2001 nagrado Kyev Laurels ter pisateljsko štipendijo SEP 2017. Je tudi prevajalec iz poljščine, hrvaščine, srbščine in angleščine ter kurator dveh mednarodnih pesniških festivalov. Živi v Užgorodu.

 

Ukrainian Literature’s Boy Wonder Goes West

17 січня 2018
Новини

Ukrainian Literature’s Boy Wonder Goes West

 
Andriy Lyubka

A profile of Ukraine’s most ambitious young writer.

On the surface, Andriy Lyubka is hardly an intimidating presence. With his boyish face and long, sandy hair, he wouldn’t seem out of place in a Literature 101 course at the local university. In fact, when Lyubka visited Washington, D.C. recently, “every time he tried to order a glass of wine or a shot of whiskey, he would be asked to show his ID”, a travelling companion recalled.

But looks can be deceiving. Today, Lyubka is likely Ukraine’s biggest young literary talent, a giant even among the country’s most seasoned writers.

Just shy of thirty, the author has already produced four collections of poetry, three books of short fiction and two novels. And he has just returned from a six-week tour of North America under the auspices of the Contemporary Ukrainian Literature Series — a development all the more remarkable as very little of Lyubka’s work has been translated into English.

American and Canadian audiences in over a dozen cities warmly received excerpts — both in Ukrainian and English — from the charismatic contemporary writer’s hilarious, yet dark novel “Carbide”. “The audience at Columbia [University] roared with laughter”, said Maria Genkin, a journalist at Snob.ru who is a native of Lviv now living in New York.

And Lyubka’s star continues to rise. Soon he will set out for Slovenia to continue his study of the Eastern European region on a prestigious Central European Initiative Fellowship for Writers in Residence. But before departing for Ljubljana, he felt he simply had to visit “the country of Walt Whitman and Allen Ginsburg”.

Writing American in Ukrainian

American poets — most notably those of the Beat Generation — have exerted a formidable influence on the contemporary Ukrainian literary scene. Since independence, these nonconformist bards have often been translated and retranslated into Ukrainian. Like many others, Lyubka was not immune to the work of the American literary avant-garde.

“The Beat Generation molded me as a poet”, he maintains. Even the title of his essay collection — “Sleeping with Women” — is a reference to the work of the New York School poet Kenneth Koch.

So far, however, the cultural and literary exchange between Ukraine and North America has been fairly lopsided, with Ukraine exporting far fewer writers to the English-speaking world. Lyubka has set a remarkable goal for himself: “to smuggle Ukraine westward”, one book at a time.

That is a particularly lofty plan when you consider the present-day reality. Sure, many Ukrainian authors who grew up in the Soviet Union — Andrei Kurkov, Yuriy Andrukhovych, and Serhiy Zhadan, to name a few — have reached a wide English-language audience and established themselves in the global literary scene. But younger writers — people like Victoria Amelina, Kateryna Babkina, Artem Chekh, Oleksiy Chupa, Max Kidruk, and Dmytro Lazutkin — are struggling to garner international acclaim.

These authors’ works are ambitious, tackling the complex everyday realities of post-Maidan Ukraine. But their audiences seldom stretch beyond Eastern Europe. Lyubka wants to buck this trend.


Andriy Lyubka

And he may be just the writer to do it. “He comes from the newest generation of Ukrainian writers to have contributed to Ukraine’s vibrant post-Soviet literature”, says Dr. Mark Andryczyk, Associate Research Scholar at Columbia University’s Ukrainian Studies Program, who was instrumental in organizing the North American tour. “Lyubka is a remarkably active member of country’s literary scene”.

Or as Olena Jennings — a New York-based poet of Ukrainian descent — put it: Andriy Lyubka “has international star power”.

Smuggling: A How-To Guide

For the writer himself, smuggling is more than just a metaphor for introducing the West to Ukrainian literature; it is also the subject of his latest novel. In “Carbide”, Lyubka presents a compelling story in which a motley cast of characters digs a tunnel under the Ukraine-EU border.

One idealistic school teacher “wants to open the door to Europe for Ukrainians, but most of the characters merely seek to use it as a tunnel for smuggling goods — cigarettes, gas, alcohol, drugs, human organs or illegal immigrants”, Lyubka explains. During Lyubka’s tour, the Los Angeles crowd recalled similar schemes on the Mexican border, which made the novel, set in Western Ukraine, unquestionably more relatable.

“Lyubka explores the criminal world of Western Ukrainian smugglers with a humorous quality that is reminiscent of [Czech novelist] Karel Čapek and [Soviet satirists Ilya] Ilf and [Yevgeny] Petrov”, says journalist Maria Genkin. “Literature of such a fine satirical insight rarely comes from the former Soviet bloc, which seems more keen on exploring the dark spots of the past rather than the idiosyncrasies of today”.

Never averse to conducting thorough research to craft an authentic story, Lyubka incorporated his personal experience of living in a border town into the novel. He’s been known to make some extra cash transporting various things into the EU — although he insists “literature is my sole profession”.

Beyond promoting his work, Lyubka’s recent North American tour serves a broader purpose: nudging Ukraine — often politically and culturally isolated — closer to the West and its intellectual discourse. Dora Chomiak, a board member of the Razom for Ukraine non-governmental organization, argues that “Lyubka brings a fresh voice direct from a country that has so much to contribute to the world today, particularly to the understanding of democracy in the United States”.

But Lyubka believes Ukraine’s political integration with the West must start with culture. “We have to show the world that we have interesting literature, good artists, and cool, top-notch music”, he says. “In other words, we have to prove to the West that we’re a normal, European country, that we’re civilized people”.

Lyubka is far from alone in these sentiments. Ukraine and its young writers have demonstrated their determination to leave their mark on the global literary community while still providing critical insights into the Ukrainian consciousness. Chomiak believes “[w]riting of this quality and this broad appeal deserves to be accessible to English-language readers through translation”. The rest is up to Western readers and publishers.

Reilly Costigan-Humes lives and works in Moscow and translates literature from Ukrainian and Russian. He has co-translated, with his colleague Isaac Wheeler, Serhiy Zhadan’s “Voroshliovgrad” (Deep Vellum, 2016) and “Mesopotamia” (Yale University Press, 2018).

Source: The Odessa Review

 

Андрій Любка як дитина зламу століть

15 січня 2018
Новини

Магнетизм цієї прози інтонаційний: природність та невимушеність, прихильність і зацікавленість у слухачеві.

 

Магнетизм цієї прози інтонаційний: природність та невимушеність, прихильність і зацікавленість у слухачеві.

 

 
© pohnews.org

Наприкінці минулого року відбулося вже традиційне вручення Премії імені Юрія Шевельова (заснована 2013 р.) Лауреатом став Андрій Любка за книжку есеїв "Саудаде" (Чернівці : Книги — ХХІ ; Meridian Czernowitz, 2017. — 192 с.). 

Уже книжка 2014 р. "Спати з жінками" закріпила репутацію Андрія Любки як доброго есеїста. "Саудаде" цю репутацію підтвердила, хоча між збірниками автор успішно дебютував як романіст. 

Що криє в собі загадкова назва книжки? Саудаде як предмет своєрідної національної гордості португальців, галісійців, бразильців означає особливий емоційний стан: мікс просвітленого суму, ностальгії за втраченим, туги за нездійсненним, марноти всього — з відтінком шляхетної світлої романтики та особливого катарсису, що його приносить нещасливе кохання. Можна сказати, що все це достеменно знаходить читач у мініатюрних есеях Андрія Любки, а на додачу — ще й добрий гумор, дотепність та іронію, яскраві картини авторських мандрів, зворушливі спогади, кумедні трафунки та гірко-сумні докори нашим лінощам, недбальству, негосподарності, безініціативності як бракові належної самоповаги.

Есеїстика для Андрія Любки — життєва необхідність: як людина достеменно творча, активна й мобільна, він постійно сповнений вражень, ідей, міркувань, різнорідних імпульсів, тож мусить бодай частину втілювати в цю дуже органічну для нього форму. Дитина глобалізаційної доби, "україномовний європеєць", — він ще в тій попередній книжці переймався актуальним питанням: "Чи може українець бути космополітом?" — хай навіть і з іронічними модуляціями. Актуальність зумовлена міцною прив'язаністю до власних коренів та витоків, попри всі нові тяжіння і враження. Тобто глобальна географія письменника має виразний характер системи концентричних кіл. Виноградів — Закарпаття — Україна — Європа — "далі — скрізь" (останнім часом уже й друга півкуля, про це, очевидно, буде невдовзі, в інших книжках)… Любов до річок, передовсім Тиси та Дунаю (вони тут майже дійові особи) як сполучних артерій Центрально-Східної Європи, а часом і "кордонів цивілізацій"… Зрештою, і Львів, і Відень, і Чернівці та Ужгород у нього особливі, свої, побачені інакше, ніж ми їх бачили або уявляли. А такі міста, як угорський Печ, він відкриває читачеві, дослівно, як піонер, адепт, апологет і тлумач. Автор не просто добре знає Європу: відчуває її у всій багатоскладовості, у драматичних нашаруваннях та карколомних звивах. 

Часто ліричний, іронічний, часом і саркастичний, надто коли йдеться про звичні й узвичаєні наші неподобства. Чому, справді, немає в нас музичного фестивалю Бейли Бартока, уродженця Виноградова? Чому взагалі не освоєно в нас його музичну спадщину, таку насправді близьку нашому мелосові, а водночас таку всеєвропейську та модерну? А між іншим — якби проводився такий фестиваль — напевно, угорцям складніше було б нині заварити оту кашу з приводу мови навчання!

Перефразовуючи його власні слова про Альфреда Шнітке, скажу, що Андрій Любка є дитиною зламу століть і тисячоліть; далі цитую: "з усіма його (того зламу. — Е.С.) суперечностями, винаходами, трагізмом та культом масовості". І, як Шнітке все це намагався поєднати в музиці, письменник прагне такого синтезу у своїй есеїстиці; істотною мірою й досягає цього. Цитований есей "Танґо в божевільні" містить цікаву характеристику композитора, яка водночас не зазіхає на музикознавство, як не претендує на шевченкознавство есей "День", на франкознавство — есей "Не перший, але й не другий", водночас пропонуючи свіжий погляд на класику й класиків. І це важливо як свідчення, що класика — ще не музейний запасник і не камера безстрокового схову. Натомість любов до "високої" музики є в цьому випадку, либонь, виявом доброго слуху як пізнавальної активності та довіри до світу, адже музика також осмислює всю повноту буття. "…Альфред Шнітке дуже тонко відчув напругу, онтологічний конфлікт, який існує між егоїзмом, нарцисизмом кожного музичного інструмента й інтересами спільності, оркестру. Конфлікт цей між індивідуальністю (солістом) і колективом (оркестром) виводив його музику на раптові й неймовірно багаті поля інтерпретацій". Або таке: "Здається, коріння фірмового для Шнітке універсалізму ховається у змішаному етнічному походженні, а отже, і кризі ідентичності, а також у зіткненні досвідів"… 

Полемічність його здебільшого толерантна, щоправда часом за рахунок дошкульної іронії, як-от про польські екскурсії Галичиною в есеї "Галичина: невіднайдена Троя"… Часом це просто милі жарти, як "Безалкогольний день народження", "Мій приятель Джордж" або "Слава, що йде попереду тебе", — хоч вони зазвичай теж бувальщини, і до того ж насправді не такі прості, як може видатися. Зрештою, саме таких більшість: "Слідами Вацлава Гавела", і "Біблійна історія в тюремній камері", і "Власник зйомної квартири", прочитавши який, надто чутливий читач ладен заплакати разом із героєм, хоч автор і не ставив цього за мету.

Проте є речі вельми серйозні, проблемні та драматичні, здатні закарбуватися у свідомості, зворохобити. Есей про бачванських руснаків "270 років самотності": пам'ятаю, яка вражена була, прочитавши його вперше… А ще — цей автор знає ціну мовчанню: "саме в мовчанні зріють добрі, мудрі, потрібні слова" ("Залягти на дно в Бухаресті"). В добу девальвації слів, маніпуляцій зі словами це і важить, і промовляє.

Часом автор буває трішки дидактичним — либонь дитяча мрія стати священиком так нагадує про себе. Але відчуття міри схиляє пом'якшувати такі пасажі дрібкою гумору чи іронії. Зрештою, то він не нас навчає, а сам навчається, милуючись кристаликами досвіду: "Можна проїхати багато тисяч кілометрів, але так ніде й не побувати. Насправді подорожує не той, хто перетинає міста й держави, а той, хто готовий прийняти світ таким, як він є. Тому під час мандрівок оминайте більшість туристичних місць, люксові ресторани й готелі глобальних мереж". І ще: "Заповідь справжнього мандрівника мала б звучати так: дорога любить тебе, довірся їй — і будеш винагороджений". ("Маловіште: слідами арумунів").

Автор знає, що тексти його добрі, добротні, читабельні, тому спокуса всі їх надрукувати в книжці велика. Ба й справді — чому б не додати сюди і вступне слово (первісно, можливо, усне) до першого роману: адже то добрий текст, не гірший за інші, і, як часто буває в автора, там є таке заховане дзеркальце, здатне розсувати межі того, що мовлене дослівно, та обдаровувати читача тим "прирощенням змісту", котре сприймається як бонус і як вияв довіри, як випробування на сприйнятливість, а заодно — й винагорода за неї ("Карбід, або Песимізм"). Ну і додаткова промоція роману теж, мовляв, не завадить.

Андрій Любка належить до письменників, котрим усе, таки дослівно — все, править за матеріал, усе варте уваги, й ніщо не видається зайвим. Та ж таки "непозбувна бентега", яка певний час (і доволі довго як для соцмережі!) пурхала в стрічці Фейсбуку, наче воланчик у пляжному колективному бадмінтоні, — знайшла тут своє місце ("Новий прекрасний сніг"), аби трохи згодом хтось мудрував над курсовою про творчість Любки і мордувався питанням: це він "обіграв" — чи таки сам і запустив-запостив ув обіг? Досвід колумніста й блогера дисциплінує, структурує різноманітний матеріал, робить есеї сумірними між собою і, як музичний клавір, "добре темперованими". Лише іноді в кінці або навіть і всередині оповіді автор проказує: "Але це вже інша історія". Та й то це просто прийом, обіцянка, інтрига. Є тут і добрі приводи згадати, що починав Андрій Любка як поет: той-таки, до прикладу, есей, що дав назву всій книжці, чи "Forget-me-not". У певному сенсі, ліричним поетом він залишається навіть тоді, коли самому собі видається гумористом ("Газетний гороскоп", "Пайка без паяльника", "Різдвяний стартап"). Водночас ці безневинні усмішки зберігають смак і колір, і живі деталі нашого життя в недалекому минулому, у ті ж дев'яності, коли діти, перепродуючи жуйки чи пиво, могли заробити більше за дорослих — хоч би тому, що дорослим, бувало, взагалі не платили… Пам'ять дитинства, жива, яскрава та свіжа, надає справжнього чару й переконливості таким образкам: "Пам'ятаю наше найпростіше правило, наш закон: якщо росте дерево, то не просто так, значить, на нього треба одразу ж залізти, і тоді ти побачиш щось важливе. До кожної пригоди, можливості й повороту на дорозі ми мали відкрите серце. Йди перед себе — і кудись прийдеш".

Джерело: ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ

 

 

Андрій Любка - лауреат премії імені Юрія Шевельова

25 грудня 2017
Новини

Цьогорічним лауреатом премії імені Юрія Шевельова став Андрій Любка — романіст, поет, перекладач та есеїст. Про це 23 грудня повідомляють організатори премії.

«Вітаємо цьогорічного лауреата премії імені Юрія Шевельова Андрія Любку», — йдеться на сторінці Києво-Могилянської бізнес-школи.

 
 
 

Премію Андрій Любка отримав за видану цьогоріч книжку «Саудаде», яка складається з понад 60 коротких історій про особисте, мандри, музику.

Цього року члени журі премії імені Юрія Шевельова за найкращу есеїстику відібрали, крім книги Андрія Любки, також книгу «О-мовлення місця» Тараса Возняка та «Корабель шаленців» Тараса Лютого.

Премія імені Юрія Шевельова — нагорода за художню та наукову українську есеїстику, опубліковану протягом останнього року. Вона була започаткована 2013 року Києво-Могилянською бізнес-школою, видавництвом «Дух і Літера», Українським центром міжнародного ПЕН-клубу та Українським науковим інститутом Гарвардського університету. Премія носить ім’я Юрія Шевельова, який започаткував модерну українську есеїстику.

Лауреатами премії від часу заснування були Тарас Прохасько, Андрій Портнов, Кость Москалець, Олександр Бойченко та Вахтанґ Кебуладзе.

Джерело — Радіо Свобода.

 

Сторінка 5 з 50

Всі права захищено 2012 © lyubka.net.ua