Ukrainian English

Андрій Любка для BBC: іноді романи треба висиджувати, як квочка

14 листопада 2018
Новини

Три роки тому український поет і письменник Андрій Любка голосно заявив про себе своїм дебютним романом "Карбід". Гостросоціальна та іронічна розповідь про контрабандистів тоді увійшла до коротких списків премії Книга року ВВС-2015. Цього року до довгих списків увійшов новий роман Любки - "Твій погляд, Чіо-Чіо-сан".

Як обдурити читачів, чому література не повинна нікого виховувати, а також про шизофренію в літературі і суспільстві письменник розповів в інтерв'ю BBC News Україна.

BBC News Україна:Ваш роман починається абсолютно стереотипно - суддя на дорогому авто збиває жінку на переході. Її відданий чоловік прагне помсти. Але до кінця роману все карколомно змінюється. Ви спеціально вдалися до такого прийому?

Андрій Любка: Безумовно. Невипадково саме суддя, невипадково він саме на чорному джипі. Невипадково він не сідає у в'язницю, та ще й ходить до Московського патріархату. Все на купу.

З першої сторінки набір стереотипів продовжується. Українське суспільство взагалі трохи шизофренічне, наші суспільні настрої не зовсім здорові.

Якщо ми зайдемо зараз у книгарню, то 15 з 20 бестселерів - мотиваційні книжки. "Як будувати Starbucks", "Що таке IKEA", "З ким обідати, щоб досягти успіху". Суспільство ніби націлене на те, аби розвиватися, ставати успішними, заробляти великі капітали, створювати компанії.

У той же час на рівні підсвідомості у нас закладена абсолютно більшовицька і тупа ненависть до багатих.

Коли ми бачимо когось на джипі, ми одразу припускаємо, що це якийсь хам, чиновник, людина, якій закони неписані. Хоче це, можливо, якраз людина, яка вигадала якийсь стартап і заробила мільйони.

Оцим примітивним уявленням про чиновників чи політиків - що всі погані, всі однакові - мені , ясна річ, хотілося погратися. Це настільки на поверхні, що такі теми хочеться розколупати і вивернути навиворіт.

Моє перше завдання було обдурити читача, поводити його за носа і здивувати в кінці фіналом.

Хотів, щоб книжка була, як фільм. Коли в кінці все перевертається з ніг на голову, виявляється, що світ був інакшим, а ті, кому ми симпатизували, цього недостойні.

Щоб питання - що відбулося, і чому так? - мучило. В романі є маячки, які натякають, чим все закінчиться. Але людина в це не вірить. Вона йде стереотипною ходою.

BBC News Україна:Ви ставили собі цілі викрити якісь проблеми у суспільстві? Ту ж "шизофренію", про яку ви кажете?

А. Л.: Я не ставив собі цілей такого планетарного масштабу. Мені хотілося, щоб це була книжка, яку буде приємно читати, з цікавим сюжетом.

Я не вірю, що література може змінити суспільство чи письменник має виховувати когось. Це якась "совєцька" маячня. Я пишу книжки, які мені цікаві, і мені б хотілося, щоб вони були цікаві читачам.

 



BBC News Україна:Як виникла ідея книги?

А. Л.: Я задумав її досить давно. Мені завжди хотілося написати роман, в якому існувала б театральна сцена. В цьому випадку - це сцена оперного театру.

Хотілося обіграти можливість розгортання двох сюжетів одночасно і в книжці, і на сцені. І якимось чином ці два сюжети поєднати. Я довго підбирався до цієї ідеї, вона прийшла мені на згадку десь три роки тому. В принципі три роки я роман і писав.

У мене є ідеї трьох-чотирьох романів. Вони одночасно живуть у голові. Але ніколи неясно, який саме і коли почну писати. Часом їх треба висидіти, як квочка.

BBC News Україна:Чому ви використали в романі саме оперу "Мадам Батерфляй"?

А. Л.: Якщо чесно, я боявся писати про "Мадам Батерфляй". Є дві опери, з якими працювати не хотілося - "Мадам Батерфляй" і "Кармен". Так само як балет "Лебедине озеро".

Вони настільки відомі і масові, що стають банальними. Тому пов'язувати книгу з "Мадам Батерфляй" - настільки розтиражованим, маскультурним, попсовим образом - мені не хотілося.

Але в підсумку вирішив, що це буде добре. "Мадам Батерфляй" - опера про японку. Головна героїня мого роману - також іноземка. І цей погляд іноземки дуже важливий. Адже вона може побачити в нашій країні чи в місті щось таке, на що місцеві вже давно не звертають уваги.

Коли прочитаєш роман, то зрозуміло, що на сюжетному рівні ці двоє також пов'язані.

Крім того, в процесі роботи над романом я мав приємність відкопати старе лібрето до "Мадам Батерфляй". Цей перший переклад українською був зроблений 110 років тому і надрукований друкарнею Руської ради в Чернівцях.

І це дуже милий переклад, бо це така давня західноукраїнська мова. Такий покутський діалект з околиць Снятина. Це просто перлина. І я кілька разів процитував його в романі. Гадаю, мовно роман теж виграв від цього.

BBC News Україна:Головний герой - ваш ровесник. Як і ви, він любить оперу, живе в Ужгороді, вчився у Варшаві, бував в тих же місцях. Наскільки це автобіографічний роман? Чи схожі ви на героя вашого роману?

А. Л.: О, я б дуже не хотів бути схожим на свого героя!

Це роман не автобіографічний. Але є деякі речі в ньому, які я просто добре знаю.

Мені просто легше було описувати цей інститут у Варшаві, бо я його закінчив, і більш-менш знаю, як там все виглядає.

Мені було зручно розташувати фабулу роману в Ужгороді, бо я добре знаю ці вулиці. Я добре знаю, скільки треба їхати вулицею Собранецькою, куди повернути, щоб доїхати до суду, і скільки це може зайняти часу. Для детективного сюжету ці дрібниці досить важливі.

Мені просто йшлося про те, щоб максимально точно, реалістично описати якісь речі.

BBC News Україна:У вас дуже різнопланові твори. Ваш перший роман "Карбід" в деталях змальовує життя закарпатських контрабандистів. "Твій погляд, Чіо-Чіо-сан" - зовсім інший. Тут і опера, і елементи психотерапії, і детальні описи маленьких румунських населених пунктів, і навіть життєпис Овідія. Як ви збираєте інформацію?

А. Л.: Роману передує велика підготовча робота. Часом цілий рік треба просто читати якісь книжки на цю тему, часом треба кудись поїхати.

Я, як і герої, піднявся на Олімп і зміг описати цей підйом та драматичні сцени, які там переживають герої. Я був в тій самій опері Бухареста, був на острові Овідіум біля Констанци. Такі речі можна назвати розвідкою.

У цьому романі найскладнішою для мене була якраз психотерапевтична тема, оскільки вона вимагала від мене абсолютно нових знань у сфері, де я був майже нульовий.

Мені довелося знайти спеціаліста, це викладач з Ужгорода Юрій Бучок.

Він першим після моєї дружини читав цей роман. Він порадив мені купу корисних книжок.

BBC News Україна:Які найкорисніші і найнесподіваніші поради ви отримали від психіатра?

А. Л.: Мені завжди важливі якісь штрихпунктирні речі, які дозволяють повірити в реальність цієї ситуації.

Він допоміг досить точно описати фізіологічний стан людини, яка переживає психічну атаку. Оці всі підкручування десь в районі сонячного сплетіння, голоси, які виходять нізвідки, і ти не можеш до кінця зрозуміти, чи ти їх чуєш ззовні чи зсередини.

Ці речі важко було б описати, не знаючи історій конкретних медичних випадків.

Якщо спершу в першому розділі мій герой мав просто курити траву, то Юрій Бучок порадив мені, щоб він не просто курив траву, а ще й пив абсент. Бо саме ця суміш абсенту та марихуани - потенційно дуже галюциногенна.

І таких моментів було багато. Ми довгі години проговорити про історію цих героїв.

Можна сказати, це були консультації. Я ходив на консультації і розповідав про проблеми свого героя, наче я пацієнт.

BBC News Україна:Коли ви починали роман, у вас був готовий фінал в голові?

А. Л.: У мене був герой, була певна ситуація, з якої все починалося, була ідея з оперою. Я знав, що герой буде переслідувати суддю. Але як це буде відбуватись конкретно, я не знав.

Я вигадую героя і першу сторінку, а далі вже є певна логіка тексту, яка тебе веде, і на яку ти сам не дуже і впливаєш.

Тому фінал я довідався, коли перевалив уже за писання половини книги. Це стало для мене відкриттям.

BBC News Україна:Вже є перші цифри по продажах, по накладу і відгуках. Як ви їх оцінюєте? "Твій погляд, Чіо-Чіо-сан" - більш успішна за ваші попередні книги?

А. Л.: У мене був тур, презентації в 13 містах. Те, як книга продавалася в турі, мені подобалося. Лише в Ужгороді на презентації я продав 110 книжок, раніше такого ніколи не було.

Говорити про продажі ще зарано. Лише зараз видавці будуть отримувати якусь фінансову статистику.

Але ще до виходу цей роман позиціонувався як успішний. Бо видавець вирішив надрукувати його тиражем, яким раніше мої книжки не друкував.

Перший тираж книжки - 10 тис. примірників. Такого першого тиражу у мене ще не було. "Карбіду" продалося кільканадцять тисяч, але це кілька тиражів. А перший тираж "Карбіда" був, здається, три тисячі примірників.

Я думаю цей роман буде успішніший ніж "Карбід".

Взагалі, чомусь українці хочуть читати саме романи. І ця книжка точно краще продається ніж "Саудаде", за яку я отримав премію Шевельова, чи збірка оповідань "Кімната для печалі".

Коли пишеш роман, рівень його успішності значно вищий ніж у всіх інших жанрів. Я не до кінця це розумію.

BBC News Україна:Ви кажете, що у вас в голові одночасно ідеї трьох-чотирьох романів. Що плануєте зараз?

А. Л.: Зараз після цього роману я пишу есеїстичну книжку про подорожі країнами від Прибалтики до Балкан, про взаємні конфлікти, взаємні стереотипи, як вони одне одного сприймають.

Як оця ксенофобія у різних країнах живе у жартах, у кухонному народному гуморі. Це буде чистий нон-фікшн, тому що я трохи втомився від марафонського забігу з романом.

Мені хочеться написати щось кардинально інше і таким чином відпочити.

Останні декілька місяців я багато читаю про Османську імперію, про Михайла Чайковського - українсько-польського шпигуна ХІХ-го століття.

У мене в думках є ідея написати щось про нього. Наразі я не роблю жодних приготувань. Читаю, щоб відчути цю епоху і перевірити, чи мені під силу взятися за таку тему.

З Андрієм Любкою спілкувалася Галина Корба

Джерело: BBC Україна

 

Вигравайте спільний похід в оперу з Андрієм Любкою!

06 листопада 2018
Новини

Книжкова інтернет-крамниця YAKABOO проводить розіграш, в якому можна виграти спільний вечір в Національній опері України з Андрієм Любкою. На переможця чекає похід з письменником на оперу "Мадам Батерфляй" у Києві!

Деталі акції: 

  • час дії акції з 01.11.2018 до 30.11.2018;
  • переможці будуть визначені за допомогою сервісу random.org
  • оголошення результатів розіграшу 03.12.2018; 
  • пропозиція діє тільки на замовлення, оформлені у період дії акції; 
  • замовлення не можна переоформити в інший день; 
  • при купівлі книжок на Yakaboo.ua гарантовано надається безкоштовна доставка до відділень «Укрпошта» по всій Україні. Без комісій, без передоплати, без мінімальної суми замовлення.

 

Деталі акції — за телефоном (044) 225-0-505 (дзвінки тарифікуються згідно з тарифами оператора телекомунікацій) або 0-800-600-505 (безкоштовно в межах України з номерів українських операторів).

 

Взяти участь в акції можна за цим лінком: http://yakaboo.tilda.ws/vechir-u-operi-z-lyubkoyu

 

Інтерв'ю Андрія Любки на Радіо НВ (аудіо)

25 жовтня 2018
Новини

Прослухайте інтерв'ю Андрія Любки в програмі Марини Фіалко "Том перший" на Радіо НВ: 

АУДІОЗАПИС ІНТЕРВ'Ю 

 

"Твій погляд, Чіо-Чіо-сан" - у довгих списках Книги Року BBC

12 жовтня 2018
Новини

ВВС News Україна оприлюднила Довгі списки літературної премії Книга року ВВС-2018, Книга року ВВС - Есеїстика-2018 та Дитяча Книга року ВВС-2018, яка проводиться у партнерстві з Культурною програмою Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР).

Довгі списки формувала редакція ВВС Україна.

До Довгого списку премії Книга року ВВС-2018 увійшли 11 видань:

  • Ірина Агапєєва. Троянди за колючкою. - Київ: Брайт Страр Паблішинг, 2018.
  • Юрій Андрухович. Коханці Юстиції. - Чернівці: Meridian Czernowitz, 2018.
  • Юрій Винничук. Сестри крові. - Харків: Фоліо, 2018.
  • Дарина Гнатко. Мазуревичі. Історія одного роду. - Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2018.
  • Леся Демська. Літо психіатра. - Київ: Легенда, 2018.
  • Макс Кідрук. Де немає бога. - Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2018.
  • Олег Коцарев. Люди в гніздах. - Київ: Виданичий дім "Комора", 2017.
  • Андрій Курков. Сірі бджоли. - Харків: Фоліо, 2018.
  • Андрій Любка. Твій погляд, Чіо-Чіо-сан. - Чернівці: Meridian Czernowitz, 2018.
  • Олександр Олійник. Денний звук. - Львів: Кальварія, 2017.
  • Ілларіон Павлюк. Білий попіл. - Львів: Видавництво Старого Лева, 2018.

До Довгого списку премії Дитяча Книга року ВВС-2018 увійшли 16видань:

  • Андрій Бачинський. Ватага веселих волоцюг. - Львів: Видавництво Старого Лева, 2018.
  • Галина Вдовиченко. Сова, яка хотіла стати жайворонком. - Чернівці: Чорні вівці, 2018.
  • Анастасія Волховська. Афиновий ведмедик: календар мрійників. - Харків: Віват, 2018.
  • Сашко Дерманський. Мері. - Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2018.
  • Юлії Ілюха. Як Грицик Муху-Нехочуху переміг. - Дніпро: Моноліт, 2018.
  • Сергій Куцан. Зюзя. - Київ: Фонтан казок, 2018.
  • Марина Макущенко. Темний бік будинку. - Львів: Видавництво Старого Лева, 2018.
  • Наталка Малетич. Іль. Казка про народження. - Львів: Видавництво Старого Лева, 2017.
  • Таня Малярчук. Мох Nox. - Львів: Видавництво Старого Лева, 2018.
  • Наталія Матолінець. Гессі. - Харків: Віват, 2018.
  • Анастасія Нікуліна. Зграя. - Харків: Віват, 2018.
  • Лана Ра. Як розвеселити самотність. - Київ: "Новаторфільм", 2018.
  • Володимир Рутківський. Щирик зі Змієвої гори. - Львів: Видавництво Старого Лева, 2018.
  • Сергій Товстенко. Ремонт летючих чудес. - Київ: Видавництво Глоубері Букс, 2017.
  • Олег Чаклун. Монстри, що живуть у шафах. - Київ: Фонтан казок, 2018.
  • Юлія Чернінька. Лицар Смарагдієвого ордену. - Київ: Саміт-книга, 2018.

До Довгого списку премії Книга року ВВС - Есеїстика-2018 увійшли 3 видання:

  • Андрій Бондар. Церебро. - Львів: Видавництво Старого Лева, 2018
  • Вано Крюґер. Коли я чую слово "культура"… - Київ: Laurus, 2018
  • Артем Чапай. The Ukraine. - Чернівці: Книги - XXI, 2018

До журі конкурсу Книга Року ВВС входять:

  • Віра Агеєва, професор, Національний університет "Києво-Могилянська академія".
  • Ольга Герасим'юк, журналістка, член Нацради з питань телебачення і радіомовлення.
  • Віталій Жежера, письменник, журналіст.
  • Тарас Лютий, філософ, письменник.
  • Світлана Пиркало, радник з питань культури ЄБРР.
  • Марта Шокало, випусковий редактор ВВС Україна.

Переможець у кожній номінації отримає грошову премію у розмірі гривневого еквіваленту £1,000.

 

Андрій Любка: «О! Так скаже хтось у моєму романі»

11 жовтня 2018
Новини
Презентований нещодавно новий роман відомого закарпатського письменника, випускника УжНУ Андрія Любки «Твій погляд, Чіо-Чіо-Сан» розмели, ніби гарячі пиріжки. Воно й не дивно: з перших рядків твору автор інтригує й тримає напругу до кінця. Нині трохи більше розповімо, про що ж ця книга, чим керувався письменник, творячи її, і що насамперед хотів сказати читачеві?

ЩОБ РОЗКАЗАТИ ПРО УЖГОРОД, МЕНІ НЕ ПОТРІБНО ХОДИТИ ЙОГО ВУЛИЦЯМИ

 

Андрій Любка. Фото - Marko Sosiak
Андрій Любка. Фото – Marko Sosiak

 

«Серед іншого це роман про Ужгород. Його дія розпочинається в Ужгороді і закінчується тут же. Це моє місто, я його найкраще знаю.

Почав писати цю книжку три роки тому. Тоді взимку поїхав на вулицю Керченську й оглядав будинки. Там, на узгір’ї, – район дорогих вілл. Я ходив між ними і вперше відчув: щось не так – туди ніхто не заходить пішки, усі заїжджають на автомобілях. Такий мікрорайон елітного класу. Я зрозумів, що сама моя прогулянка між цими віллами збудила чималий інтерес серед мешканців. Тож тепер мені цікаво, чи прочитає цю книжку хтось із вулиці Керченської. Цікаво дізнатися, чи справді на цій вулиці живе суддя (тоді це буде 100-відсотковий збіг). І цікаво, чи прочитають цю книжку працівники, які сидять в офісі Інституту електронної фізики на БАМі. Описуючи перипетії, доводилося ходити між головними точками роману. Коли я починав писати сам текст (це було в Угорщині), я уявляв Ужгород: заплющую очі – бачу це місто, знаю, хто ходить його вулицями, як вони говорять та виглядають. Це місто, яке я найкраще знаю».

ТЕМУ Й ІДЕЮ ПІДКАЗАЛА РЕАЛЬНА СИТУАЦІЯ

«Кілька років тому вулицями Ужгорода, а потім і за його межами наздоганяли одного суддю. Він тікав від патрульних і забуксував десь у полі – був п’яним і під дією наркотиків. Тоді люди пообурювалися в соцмережах і забули. Минуло два або й три роки – і знову вигулькнув цей суддя. Виявилося, за цей час нічого не відбулося, бо будь-який скандал у нас живе три дні – і про нього забувають. Коли галас ущух, він подав апеляцію – у результаті не було жодного покарання. Ба навіть дядько відсудив собі водійські права, аж поки його знову не впіймали… Ситуація типова не лише для Ужгорода чи Закарпаття, а й для України. Так можна побачити наше суспільство загалом. І тому в першому реченні роману п’яний суддя на переході смерті біля квіткового поблизу «Кулька» на вулиці Грушевського збиває дівчину».

Я ПОЧАВ ЗБИРАТИ СЮЖЕТ, ЩЕ НЕ ПИШУЧИ КНИЖКУ

 

Фото Віталія Воробйова
Фото Віталія Воробйова

 

«У мене був певний базовий набір компонентів, але я не знав достеменно, чим ця книжка має закінчитися. Знав, що головний герой має закінчити такий-то інститут і повернутися жити в Ужгород із якоїсь європейської столиці після Революції Гідності. Один із ідеалістів, який повертається в Україну, коли всі з неї тікають. Знав, що у нього має бути дівчина, знав, що має бути драма і має з’явитися цей суддя. Але до кінця пазл не складався.

Якийсь час я вичікував, збираючи тим часом матеріал. І збирався він таким дивним чином! Скажімо, головного героя звуть Марк. Коли людина освічена, то вона має біблійну алюзію. І це добра алюзія. Але було питання: ким має бути головна героїня? Вона мала бути досить чужою, бо ми самі не помічаємо своїх вад, того, як живемо, що думаємо, як виглядаємо збоку. Із усвідомленням цього в мене починав виринати зв’язок із Овідієм, варваром, конфліктом стереотипів. Тоді я вирішив, що ця дівчина має бути румункою. Але як головний герой має зрозуміти румунку? Отже, він повинен знати мову, тому, за сюжетом, закінчив румунську філологію у нас на факультеті іноземних мов. Відтак усе почало обростати деталями.

Довго думав, як маю назвати героїню. Так трапилося, що в румунському місті Клуж-Напоці в мене була запланована зустріч із одним чоловіком. Ми дуже зле спілкувалися англійською, ще й зв’язок був поганим. Я його питав, де він і коли зустрінемося. А він мені казав щось про Ралуку. Я написав у месенджері: «Ти в Ралуці?». (Я ж думав, що Ралука це якесь село поблизу Клуж-Напоки, куди я маю під’їхати, а виявилося, що це жіноче ім’я – ім’я його дружини.) Тож він на мене трохи образився. Тож це ім’я просто впало на мене з неба. Збіг, з одного боку, але мені здається, що такі збіги є дуже продуктивними. Інакше б вона могла зватися якоюсь Анною. Так я почав збирати сюжет, ще не пишучи книжку».

ЕТАП ЗБОРУ ІНФОРМАЦІЇ ТА ПОДОРОЖЕЙ БУВ НАЙКРАЩИМ

«Сюжет розгортається переважно в Ужгороді. Але зав’язується він у Варшаві, трохи продовжується і переживає якийсь катарсис у Румунії. Одна з найважливіших сцен розгортається у Греції на горі Олімп. І для того, щоб описати, зокрема, цю сцену, мені довелося туди поїхати. Це не аж така кара Господня – подорожі. Мені подобалося. Мабуть, найбільший кайф для письменника, це коли ти лише задумуєш книжку і ще не пишеш, а просто кудись їдеш і дивишся. От у Румунії є невеличкий острівець посеред озера. Мені було приємно туди поїхати, з’їсти вечерю, випити вина, і я вже знав, що мій герой буде їсти приблизно ті ж страви й пити те саме вино. Писання – це процес досить нудний і складний. А етап збору інформації та подорожей був найкращим».

ПИСАТИ КНИЖКУ ДОПОМАГАВ… ПСИХІАТР

 

Фото - Marko Sosiak
Фото – Marko Sosiak

 

«Ще задовго до писання книжки мені, крім декількох подорожей, потрібно було здійснити одне дослідження зовсім іншого характеру… Я звернувся до лікаря. До нашого викладача з УжНУ. Це знаний в Ужгороді лікар-психіатр Юрій Бучок. Я приходив, брав по кілька книжок і зникав на кілька місяців. Думаю, Юрій Степанович сумнівався, що щось із того вийде. Тож коли мене питають, хто був першим читачем моєї книжки, відповідаю: дружина, але другим був лікар, який читав цю книжку перед публікацією й допомагав працювати з цією темою ще до початку написання книжки.

Кожен твір, думаю, є автобіографічним, бо ти описуєш те, що для тебе є близьким, або те, на чому ти добре розумієшся. Але я описував деталі, що мали місце і в моєму житті, не лише тому, що я їх добре знаю. Мені йшлося про те, аби розкрити психологічний портрет цієї людини. Мені б не цікаво було написати поверхову історію. Важливо було зрозуміти свого головного героя, втілитися у його свідомість, психічний стан. Зрозуміти його мотиви – чому він так робить. Зрештою, мені важливіше було написати роман про помсту: як герой переслідує суддю, стежить за ним, збирається його вбити. Але ця пауза дана йому для переосмислення. Адже твій ворог – це твоє віддзеркалення. І особливо коли йдеться про битву не на життя, ворог є твоїм близнюком. Помста є не моментом зведення рахунків – це процес дослідження себе».

МЕНІ ХОТІЛОСЯ, ЩОБ МУЗИКА ЗВУЧАЛА

 

Фото Віталія Воробйова
Фото Віталія Воробйова

 

«Назва роману «Твій погляд, Чіо-Чіо-Сан». Музика в назві дуже важлива. Пишучи, я старався укладати речення у музичні структури: починав із довших ускладнених, далі вони розпадаються каскадами менших і зовсім коротких речень. Мені хотілося, щоб музика звучала. Особливо у ХІІІ розділі, де автор переживає катарсис і йому відкриваються очі на те, чого він раніше не бачив, – музика звучить абсолютна. І це опера «Мадам Баттерфляй» Пуччині.

Це також історія кохання, історія розвитку стосунків. Але не таких солодких. Вона з Констанси, він з Ужгорода. Він її запрошує в оперу. Тоді давали «Мадам Батерфляй». І ця опера стає їхнім окремим кодом, який мають усі закохані: він кличе її моя Чіо-Чіо-Сан – іменем головної героїні опери, рингтон у нього – також мелодія Пуччині.

ЩО Ж ЦЕ БУЛО?

«Я хотів написати таку книжку, якої мені бракує в українській літературі. Хотілося написати гостросюжетний роман, який буде наче кінострічка: коли ти дивишся, стежиш за героями, вибираєш, кому симпатизувати, кого ненавидіти, а потім на останніх хвилинах, як у фільмах-головоломках, щоб усе розпалося на друзки – і світ став догори дриґом. Тобто щоб останній розділ книжки змінив усю картину світу, змусив поставити собі запитання: що ж це було? Чому так вийшло? Найбільше моє завдання було написати фінал, який би справді був несподіваним для читачів. Частково я, напевно, впорався».

БУТИ ПИСЬМЕННИКОМ – ЦЕ ДОВГО І БАГАТО ПРАЦЮВАТИ

«Я намагаюся всіляко боротися з пафосом. У мене немає олімпів. Маю досить розмірене і тяжке життя. Бути письменником – це довго і багато працювати. Я завжди маю біля себе блокнот, щоб будь-якої миті мати можливість щось туди записати. Це коли ти їдеш у Київ на своїй верхній полиці і чуєш буденну трісканину попутників, яку змушений слухати. Але раптом із цієї балаканини вилущуєш якесь зерно, бо та фраза була цікава чи класна. І думаєш: «О! Так скаже хтось у моєму романі». Щоб написати роман, треба привчити себе до певної дисципліни. Це як довгий марафонський забіг. Тож мій олімп – це погар сливовиці після останньої крапки у творі.

Наступна книжка буде довгим есеєм. Я навіть знаю його назву – «У пошуках варварів». Правда, в ній ще немає жодного речення…»

Ксенія Шокіна,
фото зі сторінки ФБ Андрія Любки
 
 

Сторінка 5 з 55

Всі права захищено 2012 © lyubka.net.ua