Ukrainian English

Любка про вічнодалекого Целана, етнічну мозаїку та істерію за «ВУРом»

02 листопада 2020
Новини

 

Цього року у Чернівцях відбувається літературна резиденція Пауля Целана. П’ятеро українських і п’ятеро німецьких письменників проживають тиждень у рідному місті поета, прогулюються целанівськими стежками та спільно пишуть цілу книгу про нього. Свою частку вже внесли Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Катерина Калитко та німецький поет Александру Булуц, наступним резидентом став закарпатський письменник Андрій Любка.

Андрій активно використовує відведений йому час: подорожує Буковиною, шукає залишки старого світу, який і виховав одного з найвідоміших поетів ХХ століття. Серед цих пошуків ми й поспілкувалися з ним про Целана, «великий» та «малий» українські романи і про спільні риси буковинців і закарпатців. Детальніше читайте в інтерв’ю.

 

Як ви вперше ознайомилися з творчістю Пауля Целана? Яким було перше враження?

Це були шкільні роки, у якомусь зі старших класів. Я просто пам’ятаю, як нам видали наприкінці року книжки на наступний рік. Влітку я переглядав ці хрестоматії, читав деякі фрагменти і наткнувся на «Фугу Смерті». Мені дуже сподобалось, що вона була не римована, оскільки я вихований такими «класичними» римованими віршами. Тому це було дуже свіжо та сучасно. Із того часу я й запам’ятав ім’я Пауля Целана, тим паче він народився у Чернівцях.

Чи змінилося відтоді ваше ставлення до нього?

Безумовно, бо Целан перестав для мене бути поетом одного вірша – усім відомої «Фуги Смерті». Тепер я маю всі його книжки у перекладі пана Рихла. Ознайомившись із його долею і прочитавши його тексти, намагаючись зрозуміти його, я відкрив для себе Целана – як складного поета. «Фуга Смерті» – радше виняток у його творчості. Це дуже ритмізована поезія, динамічна, сильна, там є рух. А у більшості його віршів такого руху немає, вони закриті, герметичні, спокійні, навіть апатичні. Таке часто трапляється, коли письменник відомий одним своїм твором, а вся його творчість відрізняється. Тепер я знаю, що Целан – один з поетів, до яких ти завжди наближаєшся, намагаєшся зрозуміти, але ніколи не зрозумієш до кінця. Це поет, вірш якого читаєш раз на рік, або коли дуже хочеться, однак чи ти читатимеш його щодня, чи через 10 років – Целан все одно буде незрозумілим, далеким і холодним і у цій своїй далечині.

У чому суть літературних резиденцій і яка в них користь?

Літературні резиденції – не наш винахід, це дуже розповсюджена практика. Наскільки я знаю: існує навіть щось таке, як «Целан-мережа» – організація європейських літературних резиденцій. Вони розташовані переважно у країнах Європейського Союзу, хоча є досить багато резиденцій і по всьому світу. Наприклад, у Сполучених Штатах це відбувається при університетах. Там здавна є така традиція – запрошувати поетів, викладати літературу у вищих навчальних закладах. Ясна річ, що людина, яка пише вірші, не зможе цим заробляти і прожити за продані поетичні збірки, тому вони викладають літературу.

Користь від резиденції досить проста – це підтримка письменника. Це можливість кудись поїхати, наприклад, на тиждень, (зазвичай це місяць), отримати житло, певну суму грошей і на цей час забути про всі свої потреби. Часто ми загрузаємо у ритмі буденних справ і не можемо працювати, а резиденція – це можливість поїхати кудись, вимкнути телефон і працювати. Також це корисно для міста, у якому відбувається резиденція, адже це чудова промоція регіону. Я був у місті Ґрац – це друге найбільше місто Австрії, яке має таку резиденцію. Вона розташована у найкращій зоні міста: там є така міська гора, а вгорі величезний годинник. І ще там є будиночок, де живуть оці письменники. Для Ґраца – це можливість показати літераторам з різних країн, наскільки цей регіон класний і урізноманітнити своє культурне життя. Дуже часто так трапляється, що оці місця, де ти був на резиденції, потім виринають у твоїх книжках. Наприклад, я був на резиденції на острові Готланд, у місті Вісбю у Швеції. І це настільки нетипове, цікаве місце, що я вирішив написати про нього оповідання. Цей місяць перебування дав мені змогу побачити усе на власні очі і описати як є.

 

Нині ви є учасником резиденції Целана. Що входить у ваші обов’язки?

Мої обов’язки – збір інформації та написання тексту. Збір може бути найрізноманітнішим, головне – ідея, про що ти хочеш писати. Наприклад, якщо я хочу написати текст про те, ким би був Целан у наші часи, то це просто такі собі чернівецькі спостереження. От я їхав зараз у маршрутці, і можна уявити, як би Целан їхав поряд і передавав за проїзд. А я би йому сказав, що не беру, бо Covid. Я думаю, що бути в рідному місті поета – це перевага, адже ти можеш уявити його тут, на конкретній вулиці, як він вигулює песика чи йде по хліб. Це наближає. Адже є якийсь бронзовий пам’ятник, образ великого письменника, а коли ти уявляєш його як просту людину і я хочу про це написати текст. Крім того, цей текст, разом із іншими, складе книжку про Целана, яка вийде в кінці року. Також важливо було провести один захід на цю тему, але оскільки місто у червоній зоні, ми не змогли запросити людей, тому це все відбулося у форматі стрім-відео. Поговорили про поета, про Чернівці, про мою нову книжку, цілі на цей період і все. А більшого й неможливо собі уявити, адже тиждень – це дуже мало часу. Ти лише приїхав, з усіма привітався, і вже потрібно повертатися додому.

Перебуваючи на карантині, ви встигли написати нову книжку – «МУР». Це круто, адже даремно часу не витратили. Однак, чи залишає карантин якісь негативні наслідки у вашому житті?

Негативних наслідків безліч. По-перше, це закриті кордони. Я не звик жити у ситуації, коли я не можу кудись поїхати. У мене від хати до кордону з Євросоюзом два кілометри. Я звик, що будь-коли сідаю в машину і їду, наприклад, на концерт в Кошице (Словаччина) чи до супермаркету в Михаловце – це все поруч. Тепер кордони закриті і я відчуваю своєрідну клаустрофобію. Другий недолік – це те, що у всіх людей, які так чи інакше займаються культурою, значною мірою знизилися доходи і можливості працювати. Найбільше, мабуть, постраждали музиканти, адже вони не можуть проводити концерти. Також карантин дуже сильно вплинув на  кінематограф, адже люди не ходять в кінотеатри. Безумовно, письменники теж втратили, хоч і здавалося, що ми мали би бути в плюсі. Люди ж сидять вдома, можна припустити, що вони стануть більше читати і купувати, але так не трапилося. Закриття книгарень дуже негативно вплинуло на продаж книжок, усі презентації скасували, участь у різних заходах теж. Таким чином, фінансово це все дуже важко.

 

Ви часто жартуєте, мовляв ви одружені на східнячці, адже ви з Ужгорода, а вона з Чернівців. Чи є різниця у світосприйнятті буковинців і закарпатців? У чому вона полягає?

По-перше, я не жартую, адже з мого погляду Чернівці – це східна Україна. Я думаю, що насправді, якщо йдеться про західну Україну, то Буковина і Закарпаття – найближчі. Це регіони, які мають схожу етнічну мозаїку, потужні меншини і, відповідно, місцевий культурний колорит, кулінарний колорит. Щоб ви зрозуміли, наскільки ми схожі: коли дивишся на електоральну карту України, то на заході соромно за два регіони – за Буковину й Закарпаття. Однак я вибрав її (дружину) зовсім через інші причини, не через схожий менталітет.

Цього року у вас народилася донька. Як змінилося ваше життя?

Я став менше спати і читати, але став значно радіснішим і щасливішим. Це дуже світла подія, вона вчить цінувати кожен день і, насправді, радіти кожній усмішці, кожному ранку разом. Звучить банально, але це справді додає якогось нового виміру мені, як чоловіку, додає нової відповідальності і переосмислення самого себе.

Як і Чернівці, Ужгород входив до складу Австро-Угорської монархії. Можна говорити, що в обох цих містах залишився австрійський слід. Де, на вашу думку, цей слід помітніший і чому?

Ні, не можна. І Буковина, і Закарпаття входили до складу Австро-Угорської монархії, але на різних підставах. Навіть до конституційного ладу 1867 року* в Австро-Угорщині існував поділ на угорську частину, яка перебуває під їхньою юрисдикцією, і на австрійську частину. Так склалося, що Закарпаття було під угорською короною, у нас було значно менше німців, австрійців, а тому – німецької мови і, відповідно, значно менше інвестицій. Тому, якщо ви поїдете в Ужгород, то побачите, що це маленьке, хоч і затишне, але провінційне місто. У нас немає, наприклад, таких площ, як у вас, оперного театру (тепер драматичного), у нас немає такої пишної архітектури, яку будували тут за державні кошти. Це велика різниця між угорською частиною і австрійською. Тому я завжди кажу, що в  Австро-Угорщині комусь була Австрія, а комусь – Угорщина.

*21 грудня 1867 року імператор Франц Йосиф I затвердив австро-угорську угоду і конституцію Австрії. Австрійська імперія була перетворена на двоєдину (дуалістичну) державу, яка дістала назву Австро-Угорська імперія. Угорщина отримала політичну та адміністративну автономію, власний уряд та парламент — сейм.

Міста дуже відрізняються. Наприклад, у нас річка інкорпорована в місто. Сама річка Уж є головною вулицею, як у вас Кобилянська або Головна. Натомість тут річка Прут виведена десь на маргінеси – це дуже сильно відрізняє наші міста. Але за настроєм, оцією чорною бруківкою, червоною черепицею, є таки щось спільне, центральноєвропейське.

 
 

Як сприймають українську літературу іноземці? Для них це теж європейська література чи, радше, східна екзотика?

Це питання швидше до них, а не до мене. Безумовно, вони сприймають її як частину європейської, але варто розуміти, що у наш час феномену окремої європейської літератури немає. Якщо раніше це було обмежено якимись критеріями, то чим тепер американська чи канадська література можуть відрізнятися від європейської? Усі ці книжки є у вільному доступі, їх одразу перекладають і читають. Можливо, вони відрізняються трохи за настроєм. Це як європейський кінематограф: ти одразу помічаєш різницю між голівудським фільмом і, наприклад, німецьким чи італійським.

Варто подумати, чи те, що ми пишемо, відповідає трендам у європейських літературах. Здебільшого, так і є: якщо молоді письменники в Австрії чи Англії пишуть про розгульне життя, наркотики, алкоголь, секс, а інші письменники пишуть про те, що їх не розуміють, самотність і меланхолію, то ми – цілком європейська література. Інший аспект – чи є наша література європейською у плані прочитаності. Нам досі бракує перекладачів, небагато країн мають у себе кафедру україністики. Необхідно, аби нас перекладали саме іноземці, а не українці, які вже довго живуть за кордоном і вивчили мову. Цього всього бракує.

Чи потрібен нашому читачу «великий український роман»?

Я не думаю що є потреба, швидше, є певна істерія через це. Власне, мій роман і присвячений «стьобу» з цього істеричного очікування «великого українського роману», коли вже буде така книжка, яка змінить наше життя, отримає Нобелівську премію і ми будемо пишатися... Насправді, у нашій літературі є багато різних за обсягом та глибиною романів, на кожен смак і колір. Але бажання саме «шедевру» продиктоване комплексом меншовартості, ніби ми маємо рівнятись на якогось-там Достоєвського чи Толстого. Це не залежить від якихось географічних чи політичних явищ, це щось таке, як спалах зірки – може трапитися будь-де, у будь-якій нації. Наприклад, великий і геніальний, на моє переконання, письменник Ісмаїл Кадаре, який належить до маленького албанського народу і він пише дуже глибокі речі.

Але читачі досі чекають. Хоча потім продажі показують, що насправді аж так сильно їх це не цікавить. Наші тиражі досі залишаються на рівні країни з 10-15 мільйонами населення, аж ніяк не з 40 мільйонами. Виявляється, не так вже й сильно вони біжать за тими романами, які хтось називає великими.

Раніше ви розповідали, що вас попереджали щодо «Малого Українського Роману», мовляв, книга дуже смілива, а тому може стати скандальною. З часу виходу «МУРУ» минуло трохи більше місяця. Чи здійснилися прогнози видавців?

Не здійснилися. Я, чесно кажучи, сам очікував цього. У нашій культурі саме скандал є найпростішою можливістю донести інформацію про книжку, це не проблема, а засіб популяризації. Оскільки я написав такий фривольний і провокативний роман, обстібав теми, про які заборонено висловлюватися, то й очікував закликів заборонити, спалити цей роман десь на центральній площі. Аби хтось привселюдно викинув і сказав, що «це неможливо читати, це соромно!» Але поки не бачу аж такого наслідку, все ще чекаю. Я хотів, щоби цей роман став моєю книжкою з найбільшими тиражами, щоби став успішним комерційно.

 

Крім письменницької діяльності, ви також перекладаєте твори балканських авторів. Який ваш улюблений переклад?

Мені здається, що дуже глибокою книжкою є «Фама про велосипедистів» сербського автора Светислава Басари. Це, безумовно, найкращий мій переклад у сенсі того, як довго я працював зі стилями. Це книжка-мозаїка, вона складається з різних частин, від комсомольської газети до щоденника середньовічного монаха. І все це необхідно було винайти в українській мові, підібрати ключики. Мені здається, що я досить добре впорався із цим завданням. Книжка досить складна, це такий шедевр постмодерної літератури, він точно не для пересічних читачів – глибокий, елітарний твір. Але свого читача він все одно знайшов.

Яка балканська країна найбільше вам нагадує Україну?

Мабуть, Боснія і Герцеговина. Там усі країни – прикордонні, але в Боснії дуже чітко видно, що є групи населення, які живуть разом, а сповідують різні інтереси. Не конче говорити про ненависть між ними, але все одно там живуть, наприклад, боснійці-мусульмани, православні серби і хорвати-католики. Релігійний вимір – один із вимірів війни, яка була саме в Боснії у дев’яностих роках. Там важко про щось домовитися навіть усередині себе. Це як у нас, коли ми кажемо, що хочемо йти в Європу, а інша частина населення хоче бути з Росією, там «рускій мір» і т.д. З одного боку, ми говоримо про багатство й мультикультурність, а з іншого – це створює напругу. Слід також сказати, що місцеві люди гостинні й світлі, хоч Боснія і пережила війну, втім є досить не багатою країною. Мені завжди приємно туди їздити, здається, що між нами є якась географічно-політична спорідненість.

 

Судячи з ваших соціальних мереж, ви – затятий рибалка. Як виникло це захоплення? Чи є у вас великі трофеї та історії, які найбільше запам’яталися?

Мій хрещений батько любив їздити на риболовлю, тому коли нас із сестрою залишали на нього, то він, аби не сидіти вдома, брав нас із собою. Ще з раннього-раннього дитинства, з двох-трьох років, я вже був на озерах і річках. Так і втягнувся. Це таке моє хобі, де я відпочиваю, вигадую сюжети, це моменти спокою. Я дуже люблю їздити на риболовлю сам: сидиш собі, думаєш про щось своє, це мене дуже заспокоює. Про рибу я думаю менше. Якихось великих риб не маю, бо не ходжу на трофейну риболовлю. Найцікавіша історія – мабуть, коли ми поїхали цього року на Бакоту. Зібралися друзі з різних частин України, приїхали на трьох джипах, розклали намети, привезли купу їжі, такі всі серйозні, круті, у всіх дорогі спінінги… Але за тиждень не зловили жодної риби. Нічого такого, що можна було хоч би сфотографувати. Це про те, що риболовля – досить непередбачуваний процес. У моєму випадку це, напевно, спорт, адже рибу я переважно випускаю, це тільки для захоплення.


Спілкувався Василь Вовк
Фото Василя Салиги

 

Джерело: https://weche.info/blog/liudi-8/post/pro-vichnodalekogo-tselana-etnichnu-mozayiku-ta-isteriiu-za-velikim-ukrayinskim-romanom-5690?fbclid=IwAR1i125oAhcPBFsLVmA-P8q_CDk3LJ2VyqLaB7Vr4W1b-HqDBLCW9ihljbA

 

 

Любка представить "мур" на фестивалі FRONTERA в Луцьку

28 вересня 2020
Новини


120194711 932977857111583 6412582580271100428 o
2 жовтня стартує ІІІ Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера». Протягом трьох днів в Луцьку виступатимуть зіркові письменники з України, Польщі та Білорусі.

Цьогоріч фестиваль «Фронтера» – один з небагатьох в Україні, який відбудеться офлайн.

Проте організатори зазначають, що карантин вносить свої корективи у життя кожного, тож кількість людей, які зможуть потрапити на зустрічі – обмежена.

«Ми дуже хочемо, аби ті, хто скучив за живим спілкуванням та мистецькими подіями, побачили улюблених письменників наживо, але дуже просимо усіх поставитися з розумінням до обов’язкової вимоги дотримуватися усіх обмежень», - зауважила директорка фестивалю Елла Яцута.

Організатори повідомляють, що відвідати фестиваль можна лише за попередньої реєстрації. Якщо особа зареєстрована, але з певних причин не може бути присутньою, просять повідомити у соціальних мережах.

Наразі у програмі – 16 заходів, які відбуватимуться в трьох локаціях. Багато знакових подій будуть транслюватися в режимі он-лайн на ютуб-каналі «UA: ВОЛИНЬ».

До слова, цього року ведучим фестивалю буде відомий блогер, автор каналу «Клятий раціоналіст» Артем Албул.

Вхід на фестиваль вільний, однак за попередньою реєстрацією. Форма для реєстрації: https://bit.ly/331cyiq

Для тих, хто захоче потрапити на єдину цьогорічну музичну подію — заключну фест-party з гуртом Tik Tu вартість становитиме 150 гривень. Концерт відбудеться 4 жовтня о 20 годині в ГаРмИдЕр ангар-stage.

Детальна інформація про кожного з учасників у організаторів: https://www.facebook.com/fronterafest.ua

Програма

III Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера»

(2-4 жовтня 2020, Луцьк)

2 жовтня, п'ятниця

16:30-17:00 Відкриття III Міжнародного літературного фестивалю «Фронтера».

17:00-18:00 Пряме включення. Вітольд Шабловський (Польща), Андрій Бондар (Україна) про книгу репортажів «Як нагодувати диктатора».

18:20-19:20 «Феномен Пограниччя: стіни, мости, фронтири» — Тетяна Терен і Микола Рябчук про збірку есеїв «Мости замість стін».

19:30-20:30 «Міста у літературі. Вільнюський джаз» — Маріанна Кіяновська й Остап Сливинський про книгу Річардаса Ґавяліса «Вільнюський покер».

Локація: Passage Interdit (вул. Набережна, 42)

21:00-22:00 Запальна віршопаті з Артемом Полежакою і Дмитром Лазуткіним.

Локація: ГаРмИдЕр ангар-stage (вул. Залізнична, 9)

3 жовтня, субота

14:00-14:45 Пряме включення. «Жыве Беларусь! Поети і протести» — поетичні читання Марії Мартисевич й Андрея Хадановіча (Білорусь). Модерує Юлія Фінковська.

15:00-16:00 «Літературна археологія» — Юрій Винничук про романи «Ключі Марії», «Нічний репортер».

16:15-17:15 «Глибоко під пам’яттю» — Софія Андрухович про роман «Амадока». Модерує Тетяна Терен.

17:30-18:30 «Що ховається на споді?» — розмовляють Яцек Денель (Польща) й Андрій Любка (Україна).

18:45-19:30 Пряме включення. «Падло й інші вірші» — поетичні читання Яни Орлової (Чехія). Модерує Юрій Завадський. Перекладає Софія Челяк.

19:45-20:45 МУР-читання з Андрієм Любкою. Презентація «Малого Українського Роману».

Локація: Музей сучасного українського мистецтва Корсаків (вул. Карбишева, 1)

4 жовтня, неділя

14:00-15:00 «Ціна правди» — Мірослав Влеклий (Польща) про книжку «Ґарет Джонс. Людина, яка забагато знала». Модерує Андрій Любка.

15:15-16:15 «Історія і література» — Богдан Коломійчук про детективи «Готель “Велика Пруссія”» і «Експрес до Ґаліції». Модерує книжкова блогерка Анна Єкименко-Поліщук.

16:30-17:30 «Відомі, знані і забуті» — Ганна Улюра про книжку «Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві».

17:45-18:45 «На своїй хвилі» — Юрій Андрухович пре-презентує новий роман «Радіо Ніч».

Локація: Passage Interdit (вул. Набережна, 42)

20:00-21:00 Заключна фест-party з гуртом Tik Tu.

Локація: ГаРмИдЕр ангар-stage (вул. Залізнична, 9)

III Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера». Програма

????2 жовтня, п'ятниця

16:30-17:00 Відкриття III Міжнародного літературного фестивалю «Фронтера».
17:00-18:00 Пряме включення. Вітольд Шабловський (Польща), Андрій Бондар (Україна) про книгу репортажів «Як нагодувати диктатора». Перекладає Ірина Вітюк.
18:20-19:20 «Феномен Пограниччя: стіни, мости, фронтири» – Тетяна Терен і Микола Рябчук про збірку есеїв «Мости замість стін».
19:30-20:30 «Міста у літературі. Вільнюський джаз» – Маріанна Кіяновська й Остап Сливинський про книгу Річардаса Ґавяліса «Вільнюський покер».
????Локація: Passage Interdit (вул. Набережна, 42)

21:00-22:00 Запальна віршопаті з Артемом Полежакою і Дмитром Лазуткіним.
????Локація: ГаРмИдЕр ангар-stage (вул. Залізнична, 9)

????3 жовтня, субота

14:00-14:45 Пряме включення. «Жыве Беларусь! Поети і протести» – поетичні читання Марії Мартисевич й Андрея Хадановіча (Білорусь). Модерує Юлія Фінковська.
15:00-16:00 «Літературна археологія» – Юрій Винничук про романи «Ключі Марії», «Нічний репортер». Модерує Андрій Любка.
16:15-17:15 «Глибоко під пам’яттю» – Софія Андрухович про роман «Амадока». Модерує Тетяна Терен.
17:30-18:30 «Що ховається на споді?» – розмовляють Яцек Денель (Польща) й Андрій Любка (Україна).
18:45-19:30 Пряме включення. «Падло й інші вірші» – поетичні читання Яни Орлової (Чехія). Модерує Юрій Завадський. Перекладає Софія Челяк.
19:45-20:45 МУР-читання з Андрієм Любкою. Презентація «Малого Українського Роману». Модерує Юрій Андрухович.
????Локація: Музей сучасного українського мистецтва Корсаків (вул. Карбишева, 1)

????4 жовтня, неділя

14:00-15:00 «Ціна правди» – Мірослав Влеклий (Польща) про книжку «Ґарет Джонс. Людина, яка забагато знала». Модерує Андрій Любка.
15:15-16:15 «Історія і література» – Богдан Коломійчук про детективи «Готель “Велика Пруссія”» і «Експрес до Ґаліції». Модерує книжкова блогерка Анна Єкименко-Поліщук.
16:30-17:30 «Відомі, знані і забуті» – Ганна Улюра про книжку «Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві».
17:45-18:45 «На своїй хвилі» – Юрій Андрухович пре-презентує новий роман «Радіо Ніч».
????Локація: Passage Interdit (вул. Набережна, 42)
20:00-21:00 Заключна фест-party з гуртом Tik Tu.
????Локація: ГаРмИдЕр ангар-stage (вул. Залізнична, 9).

Обов'язкова реєстрація - https://bit.ly/331cyiq

#фронтера2020 #запідтримкиукф See Less
— in Lutsk.
6 Comments
87 Shares
Like
Comment
Share

Comments
Most Relevant
Most Relevant is selected, so some replies may have been filtered out.
View 1 more reply
Write a comment...

 
 

За "Карбідом" Андрія Любки знімуть кіно

03 вересня 2020
Новини

20 серпня відбувся кастинг на фільм за книжкою відомого закарпатського письменника Андрія Любки «Карбід», що є гостро соціальною та іронічною розповіддю про контра­бандистів. Із Києва приїхала режисерсько-продюсерська група, яка й шукала майбутніх акторів. Усе проходило на малій сцені облмуздрамтеатру – майже три години. Ми нарахували близько 30-ти бажаючих, переважно акторів театрів різного віку, студентів, були й школярка та екскурсовод. Утім сам автор роману не був присутнім, аби стежити за процесом, бо, як нам повідомив: «Не хочу втручатися, хай усе буде об’єктивно». Тому розкажемо про цікавинки.

Учасники почергово спілкувалися віч-на-віч зі столичними кіношниками. Телефони записували в усіх. Тим, хто стояв під дверима в очікуванні, доводилося чути оплески чи крики. Одними з перших виявилися кілька акторів студії «Провокатор», а про кастинг дізналися (що приємно)… з моєї сторінки у фейсбуці. Ужгородка Олена Арбузна, котра заходила четвертою, розповіла: під дверима сказали, що потрібно підготувати якусь сценку, а хто не встиг, то «просто будьте собою, бо нам важливо побачити, як тримаєтеся на камері». Вона нічого не підготувала, тож просили розповісти про себе. «Я інструктор із зумба-фітнесу», – повідомила. «О, а що це таке? Покажіть», – попросила жінка. «Все фіксували на камеру, – каже Олена. – Зауважили, що з мене так і пре енергія. Дуже привітні люди».

Серед перших були й актори Закарпатського академічного театру ляльок «Бавка». Помітили Миколу Карпенка, Дмитра Ємця, Олену Пишку (на фото), котра мала при собі «Карбід», – якраз його читає. Але зізналася, що не знала, який фільм готуються знімати. До речі, як і більшість під дверима. Школярка економічного ліцею Таїсія Носова, що представляє студію «Синтез» у Падіюні, дуже переживала. Про кастинг почула за годину до початку, приготувала вірша, а от книжку не читала, але планує. Вона хоче вступати в Київський нацуніверситет театру, кіно та телебачення ім. Карпенка-Карого.

Ужгородець, нині студент згаданого вишу й випускник акторського відділу нашого інституту культури та мистецтв Олександр Михайловський прийшов сюди, аби більше дізнатися, що таке кастинг. «Мене питали, чи володію закарпатським діалектом, а я кажу: «Пак айно». Сподобалося. Читав прозу про котів і їхні взаємини, а вони: «Стоп. А тепер читайте, ніби акула гризе ваші ноги», – ділився.

Чи не наймасовіший «десант» був від Закарпатського облмуздрамтеатру. Тут і заслужені артисти України Степан Барабаш та Михайло Фіщенко, метр Юрій Шкляр, артист балету Юрій Мочарко, балетмейстер Дмитро Сньозик із дружиною Ангеліною, актор Рудольф Дзуринець. Серед них і акторка з 40-річним досвідом Василина Грицак, котра розповіла: «Я знаю, що кастинги – це коли ти читаєш щось із того твору, який ставитимуть. Хотіла вивчити частини, але в інтернеті знайшла тільки уривки з книжки. Одягла на голову хустку й зайшла в залу зі словами: «Чула м, ош туйка знімаєте кіно?!»

Що цікаво, всі кастинговані виходили щасливими, мовляв, гарно поспілкувалися зі столичними гостями. Ну й нарешті зайшла я, але в останній момент сказала, що… журналістка, хочу отримати коментар. Так от, до нас приїхала акторка кіно й театру Ксенія Онищенко, котра тут у ролі креативної продюсерки, режисер Олексій Доричевський, продюсер Дмитро Кишиневський, оператор Денис Фурман. Фільм «Карбід. Куди веде тунель у Європу?» буде копродукцією «Лелека продакшн» і «Trip Studio films». Одразу цікавлюся, чи знайшли яскраві типажі для стрічки. Кияни зауважили, що в нас усі виглядають на 10 років молодшими, ніж насправді, й питали, в чому секрет. «Зараз ми розглядаємо харизматичних людей, цікаві зовнішні образи й тих, хто володіє місцевою говіркою. Бо лінійні типажі вибиратимемо в Києві, репетиції теж там, – пояснює режисер. – А от усі епізодичні ролі будуть за вашими акторами. Тому що нам потрібно отримати місцевий колорит». Додає, що ще нікого конкретно не обрали, «але є люди, з якими точно співпрацюватимемо». Зйомки розпочнуться в червні-2021.

Звісно, це буде режисерське прочитання роману. «У книжці є гачок, який змушує нас дочитати її до кінця. Зробити це в кіно нереально, тому прийом оповіді у стрічці інший. Бо коли читаєш – то це легка комедія, а насправді тут закладена модель світу. Ми спілкуємося з Андрієм, аби глибше розуміти, про що думав, коли писав», – резюмує О. Доричевський.

Заодно цікавлюся, чи передбачається державне фінансування. Креативна продюсерка каже, що вже подали проєкт на пітчинг Держкіно, чекають результатів. Натомість Олексій вважає: «Карбід» – важливий проєкт для країни, бо мова про актуальні соціальні теми і проблеми, зокрема контрабанди. Уряду необхідно показувати це не через навчання, а через живі образи. В романі так глибоко описано, як люди поводяться, яка атмосфера. Закарпаття дуже цікаво знімати, воно вирізняється серед інших регіонів колоритом. Вихід фільму, гадаю, вплине й на туристичну галузь в області. Маємо вже такі приклади». Під час нашої розмови у двері постукали, зайшла помічниця директора-худкерівника театру Гала Реут… на кастинг. Хоча камери вже були зібрані, її монолог одинокої жінки вислухали й записали на фотоапарат. У нашому театрі вона з 2019-го.

Сам Андрій Любка під час телефонної розмови повідомив, що це друга спроба зняти стрічку за книжкою. Перша мала місце 3 роки тому, був уже готовий сценарій, але втрутився… безвіз. Пітчинг у Держкіно не пройшли, кордони відкрили, й тема контрабанди відійшла на другий план. «Тепер Олексій Доричевський вийшов на мене, запропонував, як можна адаптувати книжку під екран, – як серіал чи просто фільм. Я сказав, що відкритий, але сценарій не писатиму, хай усе роблять самі, – каже автор. – Підписали угоду». Зйомки відбуватимуться і в обласному центрі, зокрема біля лінгвістичної гімназії, де головні герої познайомляться. До речі, на ці ролі розглядаються ужгородська киянка Римма Зюбіна та актор Київського національного академічного драмтеатру ім. І. Франка Дмитро Завадський, а в епізодичній, не виключено, фігуруватиме сам письменник. А ще зніматимуть на БАМі неподалік гуртожитка, на кордоні. Київські гості пробули тут іще кілька днів і відвідають рідне місто А. Любки – Виноградів, який теж фігуруватиме у стрічці. До слова, цікавий колоритний типаж режисер та продюсери сподіваються розгледіти й серед перехожих.

Оксана ШТЕФАНЬО

"Новини Закарпаття"

 

Андрій Любка: "Поки всі писали великі романи, я написав малий" (ВІДЕО)

21 серпня 2020
Новини

 

Андрій Любка – відомий український письменник, поет, перекладач та есеїст. Народився в Латвії, однак все своє дитинство провів у місті Виноградів. А зараз живе в Ужгороді.

 

Закінчив філологічний факультет УжНУ. Андрій Любка лауреат численних премій та стипендій. На його рахунку 3 поетичні збірки та 8 прозових творів.

У нашому новому інтерв’ю ми поспілкувалися з письменником про творчість у період карантину, батьківство та можливості розвитку на Закарпатті.

 

Сторінка 5 з 65

Всі права захищено 2012 © lyubka.net.ua