Ukrainian English

У міському транспорті Варшави з'явилися вірші Андрія Любки

05 березня 2015
Новини

«Вірші в метро»

На моніторах у трамваях та автобусах, на постерах в метро та листівках, протягом місяця варшав’яни та гості міста зможуть ознайомлюватися із поезією трьох різних авторів із кожної країни: Польщі, Австрії, Іспанії, Чехії, Данії, Туреччини, Швейцарії, Великобританії, України та інших. Головна мета проекту, який виник у 2008 році завдяки Інституту Книги та British Council, є пропагування сучасної європейської поезії.

Українську літературу представлять вірші Андрія Любки, Галини Крук, Юлії Стахівської. Участь вітчизняних поетів у польському проекті «Вірші в метро» стала можливою за сприяння організаторів Міжнародного фестивалю оповідання Intermezzo, що відбудеться у травні цього року у Вінниці.

«Минулого року я жила у Варшаві, де працювала над власними проектами. Тоді ж до мене звернулися організатори «Віршів у метро» із пропозицією долучити українську поезії до нього. Разом із перекладачкою Анетою Камінською ми відібрали авторів та вірші для проекту. Фрагменти віршів вибирали також ми, узгодивши із авторами. Кожен постер містить по фрагменту, українською мовою та в перекладі польською, ім’я автора та перекладача. Ними стали Андрій Любка, Галина Крук та Юлія Стахівська.  Вірш Любки переклав Богдан Задура», - розповіла Cultprostir Ірина Викірчак, арт-менеджер, куратор літературних проектів, організатор Міжнародного фестивалю оповідання Intermezzo.   

 

Джерело: http://cultprostir.ua/uk/news-single/u-miskomu-transporti-varshavi-z-yavilisya-virshi-ukrayinskikh-poetiv

 

Любка: "Маю змогу займатися тим, що люблю"

26 лютого 2015
Новини

Андрій Любка: "Маю змогу займатися тим, що люблю"

Письменник Андрій Любка живе в Ужгороді, хоче одружитися і пише роман про вигадане місто на Закарпатті. 

«Дуже багато людей вважає мене епатажним, провокаційним, аморальний. А я дуже хороший. Мій імідж пов’язаний частково з моїм життям, частково з моїми віршами», - зізнався письменник Андрій Любка під час зустрічі з учасниками літературного клубу УжНУ. Ще в жовтні минулого року він переїхав жити до Ужгорода, опісля перебував у тривалих від’їздах, і тільки в лютому знайшов час для зустрічі з читачами, переважно читачками, адже хто, як не студентки найбільше цінують його творчість і цитують напам’ять рядки з віршів та есеїв.

Lubka6

В УжНУ Андрій Любка прочитав ще неопубліковане оповідання «Тарзанка», яке написав у грудні. Воно вийде друком у квітні у книжці про волонтерів видавництва «Клуб сімейного дозвілля».

Також Андрій розповів, що за останній рік написав два вірші, хоча у студентські роки писав 20 віршів у місяць, що знаходить у себе тексти, особливо у «Тероризмі» і ранніх віршах, які йому хочеться викреслити. Натомість його улюблений вірш – таки «Спати з жінками», про що пише в однойменній книжці. «Ця книжка частково розкриває мій імідж. Як людина, я найбільше представлений у «Спати з жінками», - додав письменник.

Зізнався Любка і про те, що вже хотів би одружитися: «Наразі в мене немає дівчини, тому до весілля ще дуже далеко. І хлопця в мене теж немає (Усміхається – Авт.). Приїхав в Ужгород у листопаді, але побув всього два тижні, потім поїхав знову. Тому навіть квітки не маю, бо вона би засохла»

Тож про раптову зміну місця проживання, потребу в паспорті, творчі проекти і погляд на закарпатську літературу – у бліц-інтерв’ю, яке записав ProZak з письменником Андрієм Любкою.

- Як тобі живеться в Ужгороді після Варшави, Києва? Чим пояснена така зміна місця проживання?

- Я вирішив, що буду жити в Україні. Перед Варшавою жив у Києві, але зрозумів що Кив я не люблю, бо він російськомовний, завеликий і так далі. Тому вирішив повернутися в Ужгород, у маленьке місто до кордонів, купити собі машину, їздити на рибалку і куди мені треба, і жити насиченим інтелектуальним життям у красивих декораціях. У Києві треба кудись бігати, ходити на роботу і так далі. В Ужгороді ходити на роботу нема сенсу, тому можна вдома сидіти (Усміхається – Авт.).

Lubka7

- Як пишеться в Ужгороді?

- В Ужгороді пишеться добре. Тобто я продовжую писати свій роман, хоча в Чернівцях писалося краще, бо там були повністю створені умови, але тут теж пишеться. Роман про вигадане місто в Закарпатті. Дія відбувається у 2015 році.

- Бачиш себе тут через рік, два?

- Так, звичайно. Це тривале у часі рішення. Якби в мене були гроші, я купив би собі тут квартиру. Скоро відкриються кордони, і тут буде до всього близько. Тут все зручно, тут я їжджу на рибалку.

- Як щодо історії із біометричним паспортом, яку ти описав у колонці?

Lubka1

- Вже мені потрібно паспорт, бо нема, куди ставити печатки. Але там такі довгі черги, що якби я записався 2 тижні назад, то мав би здавати документи 4 квітня.

- На допис відреагували?

Ні, звісно (Усміхається – Авт.).

 

- Чи не виникає бажання поставити свої вірі на музику, чи й цілий альбом записати, подібно до Жадана і «Собак»?

- Це потрібно вміти, дуже любити музику.

- Але ж було кілька спроб, коли твої вірші ставили на музику?

- Але це не я робив, і це не та музика, яка мені подобається. Наприклад, коли працюю, то слухаю класичну музику, коли не працюю, то слухаю оперу. Коли пишу, то не можу слухати музику зі словами, бо це мене відволікає.

- Чи цікаві тобі проекти з гуртом «Рокаш»? Що зараз готуєте?

- Це буде талант-шоу народних музик і був один відбір у Нижньому Селищі. З Віктором Янцо ми були в журі, приходили народні колективи, і ми обирали кращих. У проекті заплановано 5 різних майданчиків, на яких відберуть кращих. Потім у Мукачеві будуть гранд-концерти за участі цих музикантів. Із цих музикантів сформують Рокаш-оркестр.

 

- Чи пишеш щось про революцію, війну? Як взагалі ставишся до того, щоб писати твори одразу після подій?

- Крім оповідання про волонтерів, яке написав у грудні, не пишу нічого про злобу дня. Свої думки про сучасність публікую у колонках. Воно відходить туди, а література мене зовсім інша цікавить.

Не потрібно дуже швидко реагувати у творах на війну чи революцію. Ти ще не розібрався у процесах, добре це було чи погано. Вірш можна написати, а для прози має пройти 5-10 років. Треба збайдужіти до описуваного, коли це вже не буде жива рана. Наприклад, Мілан Куендера написав «Нестерпну легкість буття» через 14 років після Празької весни.

Lubka2

- Як ти дивишся на закарпатську літературу?

- Добре ставлюся до закарпатської літератури. Дуже багато відомих імен з’явилося. Мені здається, що закарпатські письменники вийшли з цього природнього гетто, тобто оточення горами. У кожного свої досягнення: у Гавроша – фільм, Сергій Дмитрович отримав нагороду, Дочинця читають спраглі філософії, Галина Малик має дитячі проекти… Бракує якоїсь спільності, а найбільше – видавництва. Без цього процеси не виглядають закарпатським феноменом. Якби було видавництво з нормальною сіткою розповсюдження, то закарпатська література досягнула би більшого.

- Від зміни місця проживання, чи змінюється твій погляд на жінку?

- Так, коли я жив в Ужгороді, то мені здавалися дуже сексуальними темношкірі жінки, бо їх тут не було (Усміхається – Авт.). Коли жив у Варшаві, де було багато різних, то я був за рівноправність. Мені здавалося, що немає різниці. Ні, не змінюється.

 

- Де хотів би ще пожити?

- Я хотів би пожити ще в трьох країнах - у США, в Німеччині (Берлін – моє улюблене місто), у Сербії, можливо, в Боснії, Сараєво.

- Коли найближчі творчі вечори з Андрієм Любкою?

- Якщо в Ужгороді, то виступатиму на еротартфесті «Березневі коти».

- Зараз почуваєшся щасливим?

- Мабуть, так. Не в сенсі дуже великого щастя, але я задоволений тим, що досягнув копіткою працею, маю змогу займатися тим, що люблю. Тобто зараз займаюся писанням. Не ходжу на дурну роботу, на яку ходив роками, працював у політиків, і взагалі в різних сферах, які навряд чи були мені корисні. Сьогодні працюю зі словом: пишу, перекладаю, і є певна сатисфакція у цьому.

Джерело: http://prozak.info/Osobistosti/Andrij-Lyubka-Mayu-zmogu-zajmatisya-tim-scho-lyublyu

Наталія Каралкіна

Фото автора та Іванки Когутич

 

Богданові Задурі - 70!

18 лютого 2015
Новини

Сьогодні - 18 лютого 2015 року - прекрасний поет, чудова людина і великий друг України Богдан Задура святкує своє 70-річчя!

Вітаємо Богдана зі святом, а читачам пропонуємо його вірш "Мої вісімнадцятки", який увійде до книжки вибраного "Крапка над і", що у вересні цього року побачить світ у Meridian Czernowitz. 

 

Мої вісімнадцятки

 

я народився 18 лютого

 

18 лютого померла Каміла Сколімовська

18 лютого помер ксьондз Ян Твардовський

 

18 березня помер мій батько

 

18 травня відзначаю

іменини яких немає

в більшості календарів

18 травня народився Кароль Войтила

18 травня помер Вільям Сароян

 

18 червня народилися Лєх і Ярослав Качинські

 

18 серпня Генеральний секретар ООН Даґ Гаммаршельд загинув у авіакатастрофі

під час миротворчої місії в Демократичній Республіці Конґо

 

18 жовтня під час ХІХ Олімпійських ігор у Мексиці американець Боб Бімон

встановив світовий рекорд у фіналі змагання зі стрибків у довжину (8,90 м)

 

18 листопада помер Павел Ґембал

18 листопада померла Аня Колишко

 

18 грудня на летовищі в Цюриху здійснено обмін радянського дисидента і політв’язня

Владіміра Буковського на генсека Комуністичної партії Чилі

Луїза Альберто Корвалана Лепе

 

18 грудня помер Вацлав Гавел

 

щороку

на День народження мама смажила мені пончики

з трояндовим варенням

З польської переклав Андрій Любка

 

Нагадаємо, що рік тому Богдан Задура написав вірш про Майдан "Готель Україна", в українському перекладі його можна прочитати тут: http://lyubka.net.ua/index.php/news/185-bohdan-zadura-hotel-ukraina

 

1343911692 zadura

 

 

A Postcard from Kyiv: A Year of Reckoning for Ukraine

11 лютого 2015
Новини

A Postcard from Kyiv: A Year of Reckoning for Ukraine

By Andriy Lyubka

From the Editors: 2014 was a year of tremendous and unfinished change for Ukraine: a dramatic political revolution in Kyiv's Independence (Maidan) Square and the overthrow of President Viktor Yanukovych, the surprise annexation of Crimea into Russia, ongoing fighting in the eastern regions of Ukraine, and rising tensions between Russia and the United States/European Union that are reminiscent of the darkest of Cold War days.

Andriy Lyubka sends us a postcard from Kyiv about the emotional and spiritual fallout of the events of 2014. Born in 1987, Lyubka is a poet, essayist, and prose fiction writer who lives in Uzhhorod, Ukraine. He spent much of December 2013 on Kyiv’s Maidan Square and has been writing about political events in Ukraine ever since.

Riot police officers in Kyiv, December 2013

The year 2014 will no doubt become a caesura, a line dividing Ukraine’s history into "before" and "after," dividing society into the generation of participants of Maidan and the next generation that will enjoy the fruits of either our success or defeat.

More than that, though, 2014 erects a wall between supporters and opponents of Maidan. In other words, we find ourselves in a situation where we cannot even enjoy our victory there. Because people died, people who in the critical moment, with wooden boards as their shields, intentionally faced bullets.

A barricade of old tires prepared for burning on Kyiv's main avenue, Khreshchatyk Boulevard. Photo by Serhy Yekelchyk Independence Square during EuroMaidan with the Independence Monument and Ukraina Hotel in the background. Photo by Serhy Yekelchyk

The German philosopher Karl Jaspers posed a similar question after World War II. He was a critic of National Socialism at the dawn of Hitler's career. In particular, he strongly criticized the Reich Concordat with the Vatican in ‘33 and the Olympic Games in Berlin in ‘36. No wonder the Nazis quickly "asked" him to leave the university and banned him from publishing. Moreover, his wife Gertrude Jaspers was Jewish, so the philosopher initially was advised to divorce her, and after he refused, the couple was in jeopardy of deportation and death.

Despite all this, Jaspers and his wife continued to live in Nazi Germany and survived Hitler's regime. Most likely, they were not killed because of the philosopher’s worldwide fame, but Karl didn’t count on it; he made sure to get ahold of cyanide. He and Gertrude decided to commit suicide if they heard the “rap.” But no one knocked on their door. And in 1945-46, Karl Jaspers wrote a brief and brilliant essay – "The question of guilt."

Protestors clashed with security forces in Kyiv, often coming to resemble a war zone more than mere protests.

In the text, the philosopher distinguishes between four kinds of guilt, the last of which is metaphysical guilt. This guilt is felt by people who have not committed any crime or sin, but who managed to survive the tragedy of the Second World War. It is not only that these people did not fight Nazism, voted for the Nazis in the elections, did not go to protest demonstrations. They might even have helped others, hid Jews or misled the SS; but the guilt exists in the fact that they have survived in a situation where others did not.

Jaspers diagnosed an ailment of a generation of people: why did I survive when others died? Maybe I'm more base, more cunning, a bigger coward? Why did I live and they die?

After January and February 2014, Ukrainians asked themselves the same question.

People who understand the phenomenon of Central and Eastern Europe predicted long before the Revolution that everything would end in blood – that is the rule in this part of the world. However, this bloodiness might have had a political face – for example, in Armenia the shooting took place inside Parliament. In Ukraine, unfortunately, it was not high-level politicians, but ordinary citizens who died on Maidan, after failing to achieve any specific gains for EuroMaidan.

Hundreds of city names on woodblocks, created in support of EuroMaidan. Photo by Rudy Hightower, December 2013

It was pure self-sacrifice, not only in the name of patriotism, but also self-respect: If I’m already here, there is no retreat back to the street. They were not only swept up in patriotic fervor, but - just as importantly – they were ashamed to return home humiliated. That's why the makeshift boards with printed photographs of the Heavenly Hundreds in every district center are so impressive – look at us, ordinary people who might have not died, who might have chosen to conform, or not to have been present at Maidan.

And now many Ukrainians ask themselves: why am I alive, why did I not appear there at that moment? Why does this writer write these words now, where was he at the most critical moment? You can find hundreds of rational arguments to justify, but the nature of metaphysical guilt is that it does not accept any excuses or explanations. It just burns.

//www.flickr.com/photos/11036666@N08/11155511025/" style="color: rgb(153, 0, 0); background: transparent;">EuroMaidan Protests in Ukraine, December 2013

It is not necessary to be a distinguished German philosopher, with his fame, or even a German to suffer metaphysical guilt. Lydia Ostalovska in her book "Watercolors" describes the life of Jewish immigrants from Europe to their new homeland – Israel.

There they felt as though they were back in the ghetto; other Jews shunned them and couldn’t understand how millions voluntarily went to the gas chambers. Why did not they revolt, why didn’t they fight, why did they shame the whole Jewish nation? And so as a result European Jews found themselves marginalized – they lived in separate areas, no one spoke with them, no one wanted to marry their children, and the children themselves tried to escape their parents as quickly as possible.

As you see, it is not necessary to belong to the nation of executioners to suffer; nations of victims have the same guilt.

//www.flickr.com/photos/11036666@N08/11155689963/" style="color: rgb(153, 0, 0); background: transparent;">EuroMaidan Protests in Ukraine, December 2013

This is especially true after the annexation of Crimea by Russia. Maybe it is for the best that we got rid of that region, like dropping ballast, but the way we lost the peninsula will be a trauma for an entire generation.

Adam Michnik, commenting on annexation, said: "The Poles would definitely have fought back." How will we live with the fact that Ukraine did not resist? How can we not to associate this with our age-old complex of victimhood which keeps us from finding our way in life? What will we answer in a few years, when children want to know about 2014 and ask, "Why did Ukraine surrender without a fight?"

Of course, there are hundreds of excuses and arguments, but metaphysical guilt does not recognize them. It merely burns.

Protestors throw Molotov cocktails in direction of Interior Ministry Police. EuroMaidan Protests, January 2014

It burns individual people and it burns for society as a whole. I wish I could write that progress and victories – building a proper Ukraine, for example, in the name of the victims, the Heavenly Hundreds – will stifle the pain and memories. I would like to believe this argument, this method of renewal. But metaphysical guilt does not recognize it. Instead, it burns.

This article appeared originally in Ukrainian in the Kiev Times. Translation by Angela Brintlinger.

http://origins.osu.edu/connecting-history/2102015-postcard-kyiv-year-reckoning-ukraine

 

Любка презентує "Акварелі" у Вінниці

26 січня 2015
Новини

Андрій Любка у Вінниці презентує книжку польської репортерки «Акварелі» та розкаже про права нацменшин в Європі та Україні

 

Генеральне консульство Республіки Польща у Вінниці

Громадська організація «Подільська агенція регіонального розвитку»

запрошують на зустріч у рамках Польсько-української дискусійної платформи

 

Андрій Любка презентує книжку польської репортерки «Акварелі» та розкаже про права нацменшин в Європі та Україні

У середу, 28 січня 2015 року о 18 годині 
в приміщенні Галереї «ІнтерШик»

(вул. Архітектора Артинова, 12-а; 5-й поверх)

 

Відбудеться презентація перекладу книжки польської репортерки Лідії Осталовської «Акварелі». Презентуватиме видання перекладач книжки, український письменник Андрій Любка. Зустріч стане сприятливою нагодою для широкої дискусії про сьогодення польської літератури та її перекладання в Україні, а також – на прикладі ромської спільноти, яка є головним героєм «Акварелей» ‒ про права людей і національні меншини в Європі та Україні.

Випускниця Варшавського університету і журналістка «Ґазети Виборчої»Лідія Осталовська завжди пише про тих, кому в цьому світі найважче: про національні меншини, про жінок, про субкультурну молодь та інших аутсайдерів і марґіналів.

Її нова книжка «Акварелі» – це розповідь про один із найменш досліджених ґеноцидів періоду Другої світової війни, жертвами якого були європейські роми. Водночас це історія дивовижного життя чеської єврейки Діни Ґотлібової, яка в Аушвіці на замовлення «ангела смерті» доктора Менґеле малювала портрети ромів, а після війни вийшла заміж за відомого діснеївського мультиплікатора Арта Бебіта і зробила успішну кар’єру, після чого спробувала відсудити в музею Аушвіц-Біркенау власні акварелі. Разом із справжнім трилером – біографією Діни – читач отримує й чимало інформації про, можливо, найзагадковіший народ Європи та його історію, вірування й культуру.

На зустрічі можна буде придбати книжки "Акварелі" та "Спати з жінками".

Андрій Любка - український поет, прозаїк, есеїст та перекладач. Закінчив україністику Ужгородського та балканістику Варшавського університетів. Автор книжки оповідань «Кілер», трьох збірок віршів та книжки есеїв «Спати з жінками»., лауреат літературних премій «Дебют» та «Київські лаври». Твори перекладені на понад десять мов, окремими книжками виходили в Австрії та Польщі. Учасник численних літературних заходів та фестивалів: від Ріо-де-Жанейро до Берліна, від Варшави до Стамбула. Живе в Ужгороді.

Польсько-українська дискусійна платформа – це спільний проект Генерального консульства Республіки Польщі у Вінниці та Громадської організації «Подільська агенція регіонального розвитку», метою якого є обмін думками в  культурній, політичній та економічній сфері для формування спільного бачення розбудови майбутнього України. Ініціаторами та основними доповідачами є випускники польських стипендіальних програм.

10951180 970105669669129 2121155079 o

 

Джерело: http://pard.org.ua/andrj_lyubka_u_vnnic_prezentu_knizhku_polsko_reporterki_akvarel_ta_rozkazhe_pro_prava_nacmenshin_v_vrop_ta_ukran.html

 

Сторінка 46 з 69

Всі права захищено 2012 © lyubka.net.ua