Ukrainian English

Андрій Любка на Meridian Czernowitz та в Івано-Франківську

29 серпня 2014
Новини

Заходи Міжнародного літературного фестивалю Meridian Czernowitz (2014) за участі Андрія Любки в Чернівцях та Івано-Франківську:


Чернівці

05.09.2014., п’ятниця
11:30 - 12:15
Подія: Офіційне відкриття фестивалю
Локація: Мармурова зала Чернівецького національного університету ім. Юрія
Федьковича, вул. Коцюбинського, 2


06.09.2014., субота

13:30 - 14:45
Подія: Публічні виступи-дискусії
Локація: Центральний палац культури, пл. Театральна, 5, 2-й поверх
Учасники: Ігор Померанцев, Йосиф Зісельс, Христя Венгринюк, Людмила
Херсонська, Андрій Любка


16:00 - 17:00
Подія: Поезія з України
Локація: Центральний палац культури, пл. Театральна, 5, 2-й поверх
Учасники: Людмила Херсонська, Петро Мідянка, модератор Андрій Любка

 

 


Івано-Франківськ

 

08.09.2014.,понеділок
16:15 - 17:15
Подія: Поезія з Польщі та України
Локація: Фортечна галерея “Бастіон”, Фортечний пров., 1
Учасники: Людмила Херсонська, Пьотр Зоммер, модератор-перекладач Андрій
Любка


20:30 - 21:45
Подія: Поетичний вечір Ігоря Померанцева “Музи не мовчать”
Локація: Фортечна галерея “Бастіон”, Фортечний пров., 1
Учасники: Ігор Померанцев, Катерина Бабкіна, Андрій Любка, Юрій
Андрухович


09.09.2014., вівторок


12:15 - 13:30
Подія: Публічний виступ-дискусія учасників Поетичного туру
Локація: Прикарпатський національний університет ім.В.Стефаника, факультет
журналістики, вул.Шевченка, 57
Учасники: Ігор Померанцев, Юрій Андрухович, Андрій Любка, Людмила
Херсонська, Катерина Бабкіна

 

Повна програма фестивалю Meridian Czernowitz: http://www.meridiancz.com/prohrama-festyvalyu/

 

YALE9qqgfZ0

 

Zabić miłość, zabić z miłości - recenzja na "Kilera" / Angelus

25 серпня 2014
Новини

Zabić miłość, zabić z miłości

Text_2

 

 

 

Maciej Robert o tomie opowiadań Andrija Lubki „Killer”, nominowanym do półfinału tegorocznej edycji Literackiej Nagrody Europy Środkowej „Angelus”

Andrij Lubka jest młodym (rocznik 1987), niezwykle popularnym ukraińskim pisarzem. Ma na swoim koncie trzy książki poetyckie i rozpoznawalny jest głównie jako poeta, choć opublikował także zbiór opowiadań zatytułowany „Killer”, który ukazał się w tłumaczeniu na język polski. To typowa strategia wydawnicza – poezja się u nas nie sprzedaje, więc próbujmy z prozą. Jeśli „zaskoczy” – to wtedy kto wie? Zanim więc doczekamy się polskiego wydania jego zbioru wierszy (dociekliwi mogą znaleźć rozproszone w czasopismach literackich teksty poetyckie), warto przyjrzeć się, co Lubka oferuje nam jako autor krótkich form prozatorskich. Tym bardziej, że proza Lubki wyrasta z tego samego pnia co jego poezja. Dość wspomnieć, że jeden z tomów wierszy tego autora nosi tytuł „Terroryzm”. Rymuje się to z „Killerem” nie tylko na płaszczyźnie znaczeniowej, lecz także symbolicznej. Twórczość Lubki jest bowiem zabójcza – w tym sensie, że nie ma w niej miejsca na kompromis. Jest jak celny strzał. A nawet, dla pewności, cała seria – ponieważ Lubka nie zwykł brać jeńców. „Bo jestem killerem. To mi się podoba, jestem stworzony do takiej pracy. Niczego lepiej nie umiem robić, to praca niemonotonna, ciekawa, nieźle opłacana i – co najważniejsze – nie wymaga od ciebie, żebyś pracował od ósmej do szesnastej, siedząc w jakimś głupim biurze. Wszystko jest prostsze: zabiłeś – i jesteś wolny”.

Nie wszystko jest jednak tak proste, jak chciałby to zasugerować bohater tytułowego opowiadania. I całe szczęście, bo gdyby tak było, dostalibyśmy zamiast rasowej prozy serial sensacyjny na Polsacie. Wystarczy tylko spojrzeć i porównać. Są piękne kobiety? Są. Są morderstwa? Są. Nie ma tylko szybkich samochodów, ale akurat nie to robi różnicę, a specyficzny charakter morderców u Lubki. Są to bowiem zabójcy z zasadami, a raczej –  podporządkowujący się (nawet nieświadomie) jednaj, naczelnej zasadzie, którą w opowiadaniu tytułowym wyłuszcza bohaterowi mentor spod budki z piwem. Co prawda przegrał swoje życie, ale zdobył wiedzę, którą pragnie się podzielić z młodszymi kolegami, którzy – nie wiedząc, czym to grozi – z zapałem rzucają się w wir cielesnych uciech. A przecież, jak mówi zamroczony alkoholem mędrzec – wszystko, co złe, pochodzi od kobiety. Ściślej biorąc – od tego, co kobieta ma między nogami. Od pochwy. „Strzeżcie się jej jak śmierci, to straszna siła. Wszystko na tym świecie robi się dla niej. Strzeżcie się jej!” –  przestrzega. I ma rację. Wszak morderczy bohaterowie Lubki zabijają kobiety, zabijają dla kobiet, zabijają z powodu kobiet. Tyle tylko, że w ich wypadku nie działa prosty mechanizm seksualnego uzależnienia. Oni kobiety po prostu kochają. Marzą o nich, wyobrażają je sobie, idealizują, ubóstwiają, kochają. Bywają w swoim uczuciu szowinistyczni, ale przede wszystkim są – tak, tak – romantyczni. Na zabój.

I to właśnie miłość (tudzież seks) jest tu ważniejsza niż przemoc. Na jedenaście opowiadań (bez wyjątku miłosnych) tylko w dwóch pojawia się postać zabójcy. Miłość rozdaje tu karty, miłość gra tu rolę główną. I to miłość szczególna – ta pierwsza, młodzieńcza, trwająca jednak nierzadko (choćby i w marzeniach czy tęsknotach) aż do śmierci, wyidealizowana, symboliczna, jedyna. Czasem jest to nawet miłość nierealna, tajemnicza, z kobietami przychodzącymi w mroku i odchodzącymi we śnie. Po jej utracie można tylko – jak choćby bohater „Maleńkiej improwizacji na fortepian” zamknąć się w sobie, żyć wspomnieniami i czekać. Ale można też zabić. Zabić w sobie tę miłość, zabić w sobie tego mężczyznę, który przez moment odsłonił podbrzusze, i stać się ćmą barową, zgorzkniałym szowinistą, bezdusznym playboyem. Można też zabić tych, którzy stają na drodze szczęściu.

Aczkolwiek „zabić” jest w opowiadaniach Lubki tożsame z „upolować”, czy może nawet „zdobyć trofeum”. Wszak wszystkie opowiadania z „Killera” są w istocie kolekcją opowieści i kolekcją postaci prezentujących swoje (miłosne) historie. I niech nas nie zwiedzie autobiograficzny entourage tych tekstów (bohaterowie są często pisarzami o imieniu Andrij) –  to zbiór upolowanych opowieści, upolowanych w życiu i w literaturze. W knajpie i w książkach. W wyobraźni.

Maciej Robert

Andrij Lubka „Killer”, tłum. Bohdan Zadura, Biuro Literackie, Wrocław 2013

 

Джерело: http://angelus.com.pl/2014/08/zabic-milosc-zabic-z-milosci/

 

 

Воєнні вірші Стевана Тонтича (Боснія і Герцеговина)

21 серпня 2014
Новини

Стеван Тонтич*

Воєнні вірші

 

sarajevo-strasse

 

 

Подорож до Парижа

 

Декілька нас, так званих митців,

так званих інтелектуалів

із так званої Боснії і Герцеговини,

із міста у серці пекла цієї так званої громадянської війни,

отримує одного так званого, цілком фантастичного, дня

запрошення від так званого Європейського громадянського форуму

приїхати на відомий престижний з’їзд

до так званої Франції.

 

Поїздка звідси в Париж

для мене була рівнозначною путівці в безсмертя,

подорожі до раю.

 

Після семиденного очікування в місці зборів,

напружених з’ясовувань із так званими миротворчими силами ООН

і так званою державною владою

нам повідомили, що нашої подорожі

до так званої Європи

не буде зовсім.

 

А оскільки мене так довго не було вдома,

моя дружина зустріла мене, як після повернення

зі справжньої, далекої подорожі,

вона – єдина не так звана,

а перед сусідами я точно осоромився,

що так швидко, зневаживши його, покинув Париж,

повернувшись у місце неминучої погибелі.

 

 

Чорний пес

 

Із біженцем, македонцем, у наш сховок

прийшов і його чорний пес,

кріпкий, як вовк,

лагідний, мов ягня.

 

Поки навколо падають гранати,

чорний пес бігає газоном,

вільний і безстрашний, як демон,

і услужливий аж до кончини:

щоразу слухняно приносить

палицю, кинуту рукою хазяїна,

та й кинуті нашими руками,

які про нього не піклуються.

 

А палиця летить все далі й далі,

пес біжить все швидше й швидше,

і дихає голосніше й голосніше,

висолоплений язик звисає аж до землі.

 

Я дивлюся на чорного пса, що майже задихається,

дивлюся на чорну свободу,

дивлюся, як він хоче нарешті влягтися

перед нами, що навіть не наважилися поворухнутися

під стіною, за якою сховалися.

 

 

Сяйво і морок

 

Ніколи стільки сяйва у повітрі,

ніколи стільки жару в небесах,

як цього літа.

 

Ніколи так не проявляв себе Творець

у кожній рослинці, звірятку, речі,

у струмках, у плодах.

 

Світло торкається безумної

внутрішньої краси кожної речі,

дорожній пил до безпам’ятства п’є

небесне материнське молоко.

 

Ніколи такої святої ясності,

такого запашного полудня.

 

Ніколи, ніколи такого безмежного мороку,

що ним заряджені люди.

 

Ніколи такої безмежної гори мороку

на цьому племені, дикому й ніжному,

у сяйві останньому, передсніжному.

 

 

Ніж

 

 

Кожного разу після обіду

я ретельно його мию,

протираю алкоголем,

замотую у льняну ганчірку,

потім у срібну фольгу

і ставлю

              на глибоку

              заморозку.

 

Хочу, щоб він був чистим і крижаним,

коли я раптово його вхоплю і встромлю

у цей темний мур серця.

 

 

Любов у сільському стилі

 

У тому селі я ніколи не бачив (око шкодує через це),

щоб селянин, молодий чи старий, цілував свою жону.

Кохалися вони під покровом густої пітьми,

коли стать дичавіє й забуває про ганьбу і стрим,

і бог їм, марнотратник, давав табунець діточок.

 

У тому селі я ніколи, неділя це була чи середа,

не бачив пари, яка б на очах у всіх обіймалася, голубилася,

ні юнака, що свою кохану принаймні тримав би за руку,

крім як на вечорницях, на танцях – допоки коло не розсиплеться

під постріли й крики ватажка й охоронця порядку.

 

Немає більше того села, тих дівчат, хлопців,

воно спалене разом з іншими, з сотнями селян.

 

(Вірші з книжки Stevan Tontić: VJERNA ZVIJEZDA, izbor poezije na srpskom i makedonskom jeziku – Matica Makeonska, Skopje & Arka, Smederevo/Skopje, 2012).

 

 

kul-Stevan-Tontic

 

*Стеван Тонтич (Stevan Tontić, 1946) – боснійський поет, прозаїк, есеїст, укладач антологій, перекладач із німецької. Автор двох десятків книжок, його тексти перекладені багатьма європейськими мовами. У 1993-2001 рр. перебував на еміграції у зв’язку з балканськими війнами, потім повернувся на Батьківщину. Лауреат найважливіших югославських літературних нагород – ім. Шантича, Змая, Андрича та інших; володар нагороди Баварської академії мистецтв і премії «Література у вигнанні» міста Гайдельберґа. Живе у Сараєві (Боснія і Герцеговина).

 

З боснійської (сербської) переклав Андрій Любка

 

 

 

Книга про життя, творчість і переконання - рецензія на "Спати з жінками"

19 серпня 2014
Новини

Книга про життя, творчість і переконання

*Андрій Любка. Спати з жінками. – Чернівці: Книги – XXI; Meridian Czernowitz, 2014. – 168 с. 

Хто не знає, що часом твори письменства бувають не надто й прихованою авторською сповіддю. Чи принаймні безпосередньою реакцією на значущі події, що трапилися у його, автора, житті. Наприклад: «Йоган Вольфганг фон Гьоте втратив незайманість у 38 років, наслідком чого в літературі стала поява циклу його «Римських елегій» (про цей факт повідомляє нам анотація до нової книги Андрія Любки, книги, про яку ми говоритимемо далі).

Тобто саме так, не інакше: струс (чи стрес) у буденному житті – а тоді поява літературного твору; своєрідний закон сполучених посудин.

Ще більше ніж художній твір про того, хто її написав, повідомити може хіба що книга, яка, по суті, є збіркою авторських колонок (чи есеїв, як ще було їх названо). А, значить, книга ця є розповіддю про те, у яких країнах її автору довелося побувати, які враження він зберіг у пам’яті після перебування на чужині; про його любов до риболовлі і успіхи у виноробстві; про те, які книги автор прочитав, у яких квартирах мешкав, і, якщо ми вже згадали про посудини, про те, де і з ким колонкер розпивав алкогольні напої (і які саме, певна річ).

Орієнтуючись на назву книги, «Спати з жінками», читач може очікувати на те, що знайде в тексті певні одкровення про особисте життя автора. Проте тут Андрій Любка обмежується лише натяками на свої колишні кохання і стосунки з дівчатами. Як і личить джентльменові, зрештою (хоч є в книзі й історія про перипетії нещасливої любові і втрату кохання, чи краще сказати, двох кохань нараз – «Аня, Аня»). Назва ж книги Андрія Любки, «Спати з жінками», є цитатою з вірша американця Кеннета Кока. Слова з цього вірша, несподівано збулися в житті автора книги «Спати з жінками»: «Заколисаний музикою вірша і коліс поїзда, я падав у сон. Разом із жінками. У Богом забутій країні посеред Європи. Хоча ні, може, це відбувалося у вірші Кеннета Кока».

З коротких авторських розповідей про дитинство, рідний Виноградів, закордонні подорожі автостопом, міркувань про прочитані колись твори Ніцше і Всеволода Нестайка, впливовість постаті композитора Бартока, недооціненого на його малій батьківщині, вимальовується образ автора текстів, Андрія Любки. Чи принаймні образ тієї людини, яким Любка хоче, щоб його сприйняв читач. Людини поміркованої і розважливої, що, проте, розуміє причини побутового антисемітизму і гомофобних виступів. Хоча сама аж ніяк не є ані антисемітом, ні гомофобом (тому що навіть «королем України мав стати гей», як зазначив Андрій Любка) і зауважує, що у нашому суспільстві потрібно мати сміливість вже для того, щоб публічно визнати себе атеїстом. Образ українця, що гаряче цікавиться життям ромів, цих «інопланетян Європи», за висловом Андрія Любки, а також ромською культурою і з задоволенням констатує, що слово «богема» є відповідником слова «циганерія». Образ того, хто, без перебільшення, вважає людську недосконалість «прекрасною», завжди може з гумором і по-доброму відповісти на злостивий анонімний коментар у мережі (див. «Хліб коментатора»).

І ніякого негативу немає у жодному з розділів-колонок книги «Спати з жінками». Мабуть, це послідовна авторська позиція, недаремно Андрій Любка зауважує, що «в написанні негативних коментарів люди шукають спосіб відомстити, видихнути, відчути власну єхидну вищість». Любка-колонкер натомість повністю налаштований на позитив, на спокій і миролюбність (на такий авторський імідж натякає навіть фото автора з песиком на обкладинці книги). Він, автор, здатен розгледіти майбутніх знаменитостей рівня Джорджа Орвелла у постатях міських божевільних; пригода в автобусі «Ікарус», метафорі «щастя, подорожі і довгоочікуваної зустрічі», за висловом Любки, є варіантом різдвяної історії, і циганський табір, звісно ж, мандрує «в небо».

Значно більше, ніж згадок про прекрасну стать, є у книзі «Спати з жінками» міркувань про злободенні політичні реалії. Андрій Любка висловлює гарячу (доволі симпатичну) віру у європейське майбутнє України, виражає своє щире переконання, що нашій країні слід рухатися у напрямку до Заходу (аж до тієї міри, щоб відмовитися від кириличної абетки на користь латинки). Автор книги висловлює немало міркувань про особливості історії так званих «малих народів», в історії яких Андрій Любка шукає насамперед подібність до України. Згадує про певні особливі риси (наприклад, одвічні проблеми з сусідами), що ці народи вирізняють, про їхні прагнення і фобії.

Справа перетворення країни на дійсно європейську, як переконаний автор – у руках її громадян; різні пережитки минулого, такі як комуністичну партію, давно варто б заборонити (і це  – чи не єдиний прояв відвертої нетерпимості Любки, прояв, щоправда, вмотивований і аргументований).

Але, знову ж – навіть при обговоренні такої дражливої теми, як політика, жодних надміру емоційних інвектив, а лише незлобиві зауваги на кшталт: «часом мені здається, що освіта в Україні функціонує так само, як мій товариш Віталя вчився: всі навколо думали, що він студент, а він у гуртожиток лазив через вікно». А висновки? Прості, й такі оптимістичні та підбадьорливі: «Бо доведеться таки повернутися додому – і навести лад там. Зрештою, це видається можливим. Бо Карпати нічим не поступаються Альпам, та й жовтень у нас не гірший. Просто інший».

І насамкінець. В нещодавньому інтерв’ю Андрій Любка зауважив, що великі жанри потроху занепадають, і навіть звичні колонки можуть розвинутися в абзац-висловлювання, і «влучної цитати стане достатньо».

Отож, якщо вірити автору, колонка – перспективний за формою жанр у літературі. Зі змістом дещо складніше. Оскільки саме злободенність і гостра актуальність колонки зумовлює те, що уже через певний час текст стане малоцікавим. Так що говорити про занепад традиційних літературних жанрів, мабуть, таки трохи передчасно.

Анна Рибалка

 

Джерело: "Друг читача"

 

Есей Любки увійшов до великого альманаху про Майдан

15 серпня 2014
Новини

Нещодавно в Києві відбулась презентація великого культурно-історичного альманаху “Майдан. (Р)Еволюція духу”.

Робота над виданням тривала близько чотирьох місяців. До збірки увійшли есе,інтерв’ю, хронологія, аналітику та спогади 36 авторів з усієї України.

Закарпаття представлено відомим поетом, перекладачем і есеїстом Андрієм Любкою. Автор представив есей «Сизифова революція». У коментарі Zaholovok.com.ua Андрій Любка розповів, що есей був написаний ще кілька місяців тому на замовлення німецького видання, а згодом перекладений польською.

Оксана Гаврош, спеціально для Zaholovok.com.ua 

Джерело: ЗАГОЛОВОК

 

Сторінка 50 з 69

Всі права захищено 2012 © lyubka.net.ua