Meridian Czernowitz проводить опитування щодо вибору назви для нової книжки Андрія Любки

У лютому 2014 року Міжнародна літературна корпорація MERIDIAN CZERNOWITZ та видавництво «Книги-ХХІ» опублікують нову книжку молодого українського поета, перекладача та есеїста Андрія Любки. Вона складатиметься з п’ятидесяти есеїв та ліричних колонок автора. Книжка вже готується до друку, але ще не має назви. Тому Андрій та видавці закликають майбутніх читачів узяти участь у її виборі.

Пропонуються 5 варіантів назви: «Спати з жінками», «Смерть і ще тисяча приводів для любові», «Серце, серце», «Тут жив хтось до нас», «Люби мене навіть по смерті». Кожен охочий може взяти участь у голосуванні та вплинути на вибір назви. Автор та видавці беруть на себе зобов’язання назвати книжку відповідно до результатів опитування.

Голосування у соціальній мережі Facebook відбувається за лінком

Голосування у соціальній мережі Вконтакте відбувається за лінком

Опитування триватиме до 13 грудня

Одна з головних надій сучукрліту, поет, перекладач, есеїст та мандрівник, який рідко буває на Закарпатті, але час від часу обіцяє повернутися сюди назавжди. Його вірші перекладені англійською, німецькою, російською, чеською, польською, сербською, македонською, литовською, словацькою, португальською та угорською мовами. Зараз він їх пише рідше і усе частіше розмірковує про прозу. Нам він розповів про подорожі, міста, зацікавлення ромською тематикою та багато чого іншого.

Про міста

Нещодавно мене попросили написати есей про "прикордоння": як я його відчуваю, що уявляю. Коли я почав писати, то, перш за все для себе, хотів розібратися, яке ж місто є для мене рідним і коли мене питають: "Звідки ти?", що б я мав відповісти. Сьогодні чіткої відповіді у мене немає.

Я народився в Ризі, вчився в Мукачеві, закінчив університет в Ужгороді, жив два роки у Києві, майже два роки прожив у Варшаві, по місяцю жив у Вентспілсі, Кракові й Ґраці. Всі ці міста рідні мені, всі вони якоюсь мірою мене формували.

Один з філософів казав, що якщо на кордоні посадити дерево, то зі зміною часу доби сонце пересуватиме тінь від нього по колу. Думаю, що у радіусі цього кола, тіні, виростають дуже специфічні люди.

Чому говорять, що у закарпатських українців якийсь трохи інший менталітет, звичаї? Йдеться про те, що тут це дерево крутилося настільки різним ландшафтом, що людина Закарпаття набралася усього від різних культур.

Нещодавно у Румунії я їв те, що мама готує вдома – човлент. Від угорців ми взяли "шитимені", бограч, папрікаш, від балканців музику і так далі. До речі, ви знали, що слово "папучі" – сербське? Ось і робіть висновки.

Виноградів – це місто, у яке я повертаюся, але ідея зі зміною кордонів якось припала мені до душі. Тому я кажу, що народився в Латвії, але не за кордоном. Хотілося б, наприклад, рік або два пожити у Бразилії. Спробувати щось кардинально інше, поки є така змога.

Поки я не прийшов до певного рішення осісти, часто розповідаю про те, де б я хотів пожити. Коли я у Ґраці, то думаю, що я б там міг замешкати: клімат гарний, люди, Альпи поруч. Коли приїжджаю на Закарпаття, тиждень побуду тут, порибалю, то потім мене ще довго тримає бажання жити тут і я впевнений, що кращого місця на землі немає. Влітку, коли ми з Андрієм Шекетою подорожували Балканами, я подумав, що варто б жити у Сараєві чи Скоп’є – весь час ти хапаєшся за соломинки, де б пожити, залишитися, осісти. Наразі ж – моє місце в дорозі. Та й загалом я почуваюся географічно дуже вільною людиною, бо моя основна Батьківщина – це мова.

Поети вигадали таку фразу "місце сили" – це те місце, де ти наповнюєшся, де ти сильний, де ти найбільш успішний та продуктивний, з якого ти ростеш. Мені здається, що я з багатьох міст. (ред. – посміхається)

Мене запрошують наступного року взяти участь у фестивалі в Бразилії, три тижні їздити й читати вірші в найбільших містах, там є такий специфічний фестиваль. І я цілком серйозно думаю про те, щоб викупити квитки хоча б на три місяці – й пожити в Ріо кілька тижнів, як звичайний ріо-де-жанейрець. Мабуть, це прекрасне відчуття – і навіть звучить відповідно! – бути ріо-де-жанейрцем.

Я знаю, що існують рокові жінки, тому серце мені підказує, що це рішення – де осісти – автоматично за мене прийме моя жінка. Тобто та, від якої я не зможу втекти. (ред. – посміхається)

Плани і роми

Останній рік мене дуже цікавить тема ромів. Одну з книжок, прочитаних них останнім часом, хочу перекласти з польської. Її автор Лідія Осталовська, репортер "Ґазети Виборчої". Вона вже багато років займається циганами у всій Центральній Європі та має книжку про становище ромів у різних країнах. Утім, є й окрема про сам феномен.

Мені здається, що ці інопланетяни Європи – найромантичніше, що у нас є. Умовно кажучи, якби ми сіли з ромом на одну лавицю і дивилися перед собою, то бачили б дві зовсім інші реальності. У них все абсолютно по-іншому. Думаю, жартуючи, що навіть кольороподіл у них інший. Це люди, у яких немає системи світоглядних поглядів. Власне, система є, але вона зовсім інша, ми її не розуміємо.

Сьогодні це найцікавіші та найенергійніші персонажі. Я хотів би перекласти про них книжку, а у майбутньому може навіть написати щось на кшталт репортажу. На них приємно дивитися, вони поводяться не як цивілізовані люди, обтяжені нормами – вони живі. Ром не знає, де завтра прокинеться, чи не порішить його самосуд і більше ніхто його не знайде. У них один паспорт на п’ятьох, але це люди, у яких є життя. Знаю, що в Закарпатті їх багато хто недолюблює, і тому мені здається, що буде прекрасно, якщо для рівноваги я перекладу книжку Осталовської. Може, тоді стане більше розуміння й порозуміння. Зрештою, захищати слабших – це благородна місія.

Про дружні стосунки з Задурою, Андруховичем, Бойченком

Думаю, що Сашко Бойченко має найкраще почуття гумору в цій країні. Він кращий український літературний критик. Колись йому дорікали тим, що він добре відгукується про Андруховича, бо вони дружать. Насправді, це завжди працює навпаки і, до речі, у них теж так було: спочатку Сашко прочитав книжки Андруховича, вони йому сподобалися і вже потім вони познайомилися і потоваришували. Саме якісний рівень літератури зробив їх співрозмовниками і вже потім друзями, а не навпаки.

Вперше я дізнався про те, що Задура знає про мене, коли виявилося, що він переклав мої вірші. І вже потім ми зустрілися у Варшаві і то було дещо на іншому рівні, бо ми вже знали, хто є хто. Таким чином, завдяки спільним перекладам, дискусіям і – ніде правди діти – пиятикам це переросло у дружбу.

Можливо, мені з ними цікавіше, ніж зі значно молодшими. Ще з моїм поколінням мені є про що говорити, але з молодими авторами мені не дуже цікаво. Мене завжди цікавлять історії. Коли Задура починає розповідати, то можна 2 години сидіти і просто слухати. Він за 60 років бачив стількох і стільки, що здається, що ти сидиш перед підручником. Та сама історія х Винничуком, який молодший за сотню молодих. Хоча є й молоді, з якими добре. Наприклад, Марта Брижак, Марк Лівін, Богдан Боденчук, Кирило Поліщук. Але це винятки.

Про друзів

Я не потребую нових друзів. З одним зі своїх давніх товаришів, Тарасом Керечаном, ми вчилися в одному класі. Зазвичай, ми не бачимося по півроку, а одного разу не перетиналися цілих два: я був у Варшаві, він – у Японії. Але ми все одно залишаємося такими самими друзями, як і були раніше. Те саме з Лесиком Белеєм та Сашком Гаврошем – ми слідкуємо за життям один одного у мережі, але, коли зустрічаємося, то наче й бачились лише вчора. Я перестав потребувати нових людей, коло друзів вже сформоване. У зв’язку з роз’їздами та частими виступами я взагалі переобтяжений соціальними контактами, хочеться часом просто самому побути.

Українська література та письменники

Я стежу за тим, що відбувається у літературі. Моїм улюбленим українським письменником незмінно є Андрухович. Усе, що він пише, мені подобається. Усе, що він робить, зроблено якісно.

Нещодавно також вийшов чудовий роман Наталки Сняданко про заробітчан "Фрау Мюллер не налаштована платити більше". Я його прочитав ще у рукописі, бо писав до нього передмову і він дещо відрізняється від того, що вона писала раніше. Дуже його раджу.

Проблему заробітчанства – дуже близьку мені, бо моя сім’я пройшла через усе це – вона розкрила зовсім по-іншому. Вона побачила у цьому і певний різновид кайфу. Бо як би ще інакше Іван з Оноку міг побачити Італію, Берлін, Прагу? Так, він їде туди працювати, але тут він би їздив за цим у Великі Ком’яти. Тому заробітчанство – це теж спосіб подорожувати, бачити світ, змінювати життя. Коли люди їдуть кудись працювати, то це часто не лише через нужду, але й через природну авантюрність. 

Робота на Закарпатті

У мене колись була божевільна ідея зібрати 12 улюблених письменників: Андруховича, Винничука, Бойченка, Прохаська, Рябчука та інших, привезти їх у Виноградів, поселити їх на Чорній горі, рибалити, їздити, спілкуватися, поїти слив’янкою й вином, варити бограч, співати пісні, а потім попросити написати по одному есею про це, на їх основі видати книжку, тематично й емоційно закорінену у Виноградів. Це єдиний проект, який би я зараз хотів зробити тут.

Мене часом просять провести якусь презентацію в Ужгороді, але не впевнений, що це мені цікаво. Гадаю, я дещо втратив контактність з середовищем. Умовно кажучи, я не знаю, кому зателефонувати і попросити, аби розклеїли афіші, а кому – щоб домовилися про приміщення. Але коли я повернуся сюди і буду жити тут, все буде інакше.

Насправді цей план повернення назад існує, я вже його бачу. Лиш не знаю, коли точно це станеться. Це має бути Ужгород або його передмістя – звідки 3 години до аеропорту у Будапешті – що найголовніше. А у Виноградів можна їздити до батьків та на рибалку.

Про щастя

(В одному з інтерв’ю 5-річної давнини Андрій каже, що він нещаслива людина, що щастя у смерті і що поет має померти героєм)
Це було дуже дивне інтерв’ю для івано-франківської газети. Його попросили зробити зі мною до Дня молоді. Відповідно, воно мало бути радісним і позитивним. (ред. – сміється) Я довго не надсилав відповіді і відправив їх вже тоді, коли можливості замінити матеріал у номері не було.

Так буває. Коли мене зловити у поганому стані, то можна отримати у відповідь правду. Зараз я, наприклад, трохи втомлений після подорожі Балканами, але тримаюся. Утім, якщо мене кілька місяців немає вдома, я з валізами, то тут, то там, невідомо кому приходять мої листи і мені потрібно прати речі, перепаковувати валізи, заряджати лептоп і мобільний.. Якщо мене зловити у такому настрої і запитати чи я щасливий, то я казатиму правду – ні.

Насправді тоді, коли я давав те інтерв’ю, був пік моєї активності, я писав дуже багато віршів. Думаю, що то було максимальне цвітіння юності та зблиски максималізму. Тоді я серйозно цікавився античним періодом, зокрема трагедією. І мені вважалося, що все серйозне мистецтво – трагічне, усе решта – нижче цього. Мені здавалося, що поет має балансувати між життям і смертю, у нього має бути погана доля.

У якийсь момент це змінилося. Коли я робив інтерв’ю з московським поетом Дмітрієм Водєнніковим, сказав йому про це, що справжній поет має страждати і піти з гідністю. Десь і досі, я чесно кажучи так вважаю, бо самогубство – це все ж можливість самому покласти крапку, тоді, коли ти сам вважаєш, що настав час. Але він тоді мені відповів, що поет не має помирати на війні, він має піти на неї, всіх повбивати і повернутися героєм, щасливим. Після того я трохи інакше на це дивлюся.

Перше речення моєї першої книжки – "Вірші – це невдалі спроби самогубства". То був добрий юнацький пафос і відчуття екстреми. Так можна зачепити у людині щось живе. Але досить важко постійно жити у цьому стані, бо це немов якийсь надлом. 
Зараз я трохи погіршав. Якщо раніше писав 10 віршів за місяць, то зараз стільки за рік. Той стан більше ніколи не повернеться. Але я й досі вважаю, що це добре – бути зі смертю на "ти". Це такий різновид сміливості, якого надовго не вистачає. Усі поети, що пішли молодими, були дуже щирими у своєму діалозі з нею. Але є й такі, яким вдавалося прожити хороше та гідне життя. Наприклад, сьогодні я бачив фотографію Маркеса, який перебуває у чудовому гуморі і показує пальцем "фак’ю!". Тобто дідо старий уже, мав би збожеволіти, але він і пише геніально, і почуває себе чудово.

Про прозу

Прозою легше розказати історію. Для мене це емоційний стан перш за все. У мене є вірш "Головне дожити до вересня". Якщо його прочитає людина у хорошому гуморі, то вона його не зрозуміє і він її не зачепить. Це такі собі фотографії певного стану, вони промовляють лише до тих, хто відчуває щось подібне. Що ж до прози, то мені цікаво і розповідати історію, і вигадувати її. Це ніби створення світу. Ти вигадуєш персонажа, який йде по Корзо. Він може все – все, чого ти хочеш.

Про відпочинок

Всіх це дивує, але я насправді не люблю виходити на люди. Тобто попри соціальну активність і непосидючість, я дуже домашня людина. Якщо я маю можливість нікуди не йти, то сиджу вдома безвилазно, навіть не виходжу в магазин. Для мене це найкраще – 2-3 дні читати, писати, дивитися кіно, спати до обіду, нікого не бачити. Побути самому – це як машина, яка вже зупинилася, але ще гаряча. У мене те саме – часом просто треба охолонути.

Росана Бісьмак, Varosh

Фото: Андрій Кирилюк

Джерело: Varosh

Андрій Любка виступить у Берліні у середу, 20 листопада 2013 року. 

Цей поетичний вечір є одним із серії заходів, які організовують бразильський поет Рікардо Доменек та берлінський репер та перформер Блек Крекер.

На вечорі також виступлять: португальська поетеса Матильда Кампільйо та бразильський поет Рікардо Доменек, репер та DJ Блек Крекер, на зв'язку по скайпу буде Джон Сандс (США).

Вечір розпочнеться о 20:00: November 20th, 2013
20:00 @ (the new) Schwuz
Rollberg Strasse 26 Berlin-Neukölln

Вхід - 4 євро/4 euro.

Black Cracker & Ricardo Domeneck present
READING # 6: a night of text / sound / video

Jon Sands (USA) - via Skype
Andriy Lyubka (Ukraine)
Matilde Campilho (Portugal)
Domeneck & Nikolaus (Berlin/Frankfurt)

Cunt Cunt Chanel (live)
Black Cracker (DJ set)

+ Tribute to Iranian poet and filmmaker 
فروغ فرخزاد Forough Farrokhzad (1935 — 1967).

November 20th, 2013
20:00 @ (the new) Schwuz
Rollberg Strasse 26
Berlin-Neukölln

(cover photo by Adelaide Ivánova)

§

links:

JON SANDS (U.S.)
http://www.jonsands.com/new_clean.html

ANDRIY LYUBKA (Ukraine)
http://www.meridiancz.com/en/work-team/andriy-lyubka/

MATILDE CAMPILHO (Portugal)
http://revistamododeusar.blogspot.de/2013/01/matilde-campilho.html

DOMENECK & NIKOLAUS (Berlin/Frankfurt)
https://soundcloud.com/ricardo-domeneck/ricardo-domeneck-markus

CUNT CUNT CHANEL (Frankfurt)
http://soundcloud.com/bobbyblueisamusiclover

Долучитися до події в мережі фейсбук: https://www.facebook.com/events/1431142573765545/

Після багатьох годин копіткої та приємної праці пропонуємо Вашій увазі альбом аудіовіршів, що постав як результат співпраці українського поета Андрія Любки та ді-джея Dimka Special-K, -

«Я ненавиджу ранки».

Це вже другий альбом тандему: перший - "Перед вибухом поцілуємося" -  вийшов у жовтні 2012 року.

Андрій Любка: «Це все випадковості, це все збіги, цього альбому насправді не мало бути. Я не знайомий з Dimka, навіть не знаю з якого він міста. Я не начитував спеціально віршів для цього проекту, це записи з читань в різних містах: від Ужгорода – до Берліна. Це сталося, і тепер залишається хіба тішитися, що всі ці треки можна буде слухати в плеєрі, в машині, з телефону. Дякую всім, хто долучився до цього проекту. І хай вибухів насправді не буде ;)»

Dimka Special-K: «Сподіваюся, наш новий проект «Я ненавиджу ранки» допоможе вам зануритись в ідею, почуття, емоції, які ми вклали в цей альбом. Приємного прослуховування й гарних вам ранків! :)»

"Я ненавиджу ранки" (2013)

Текст, голос: Андрій ЛЮБКА

Music mixed by Dimka Special-K

Обкладинка: Анастасія Квартальна

Загальний час звучання: 43:39

Зміст:

1.Леон
2.Хотілося написати пафосно і цікаво
3.Жінко Прекрасна
4.Гаряча Штучка
5.Найпрекрасніше
6.Аґнєшка
7.Кілька днів поспіль
8.Переспимо іншим разом
9.Вона не хотіла за нього виходити
10.Передосінній
11.Гейшо!
12.Ранки
13.Якщо я помру
14.Суть поезії ( short version)
15.Ніколи не думав...
+
Bonus

Завантажити альбом безкоштовно можна тут: http://www.ex.ua/view/74102827

Завантажити альбом безкоштовно можна тут: rutracker.org

Завантажити альбом безкоштовно можна тут: http://www.sendspace.com/file/fy8pa5

Один із аудіотреків можна прослухати онлайн: