Ukrainian English

Festiwal "Inne Brzmienia - 2014"/ Lublin, Polska

09 липня 2014
Новини

Wschodni Express

dyskusje | spotkania | czytania | wystawy

Lublin

9–13 lipca 2014 r.

Spotkania literackie i artystyczne

11 lipca (piątek)

Przystanek 1: „Barykady na Krzyżu” – prezentacja książki otwierającej serię wydawniczą „Biblioteka Wschodniego Expressu” – wydanie poematu Jurka Gudzia.

15.00–16.00 – Wirydarz oo. Dominikanów

Uczestnicy: Andrij Saweneć (tłumacz), Mykola Sobolivskyi (ilustrator)

Jurko (Jurij) Gudź (1956–2002) – ukraiński poeta, prozaik, krytyk, tłumacz, artysta malarz, dziennikarz, zamordowany w Żytomierzu w niewyjaśnionych okolicznościach. Autor książek: Postscriptum do milczenia (Toronto: Beskyd 1990), Mały koncert dla samotnego kronopia (Kijów: Mołod’ 1991), Walka z chorym aniołem (Kijów: Hołos Hromadianyna 1997), Zaklęcia niewidzialnych skrzydeł (Tarnopol: Dżura 2001), Barykady na Krzyżu (Tarnopol: Dżura 2009). W roku 1994 dostał ІІІ Nagrodę Międzynarodowego konkursu poetyckiego w Triuggio (Włochy).

Barykady na Krzyżu to ostatni poemat Jurka Gudzia. Zrodzona w okresie stagnacji późnych lat dziewięćdziesiątych apokaliptyczna wizja starcia na barykadach w centrum ukraińskiej stolicy urzeczywistniła się w wydarzeniach kijowskiego Majdanu zimą 2013/2014 roku. Poemat podejmuje pytania, w jakim stopniu literatura potrafi odwracać, przewidzieć czy też wytwarzać rzeczywistość.

Spotkanie będzie połączone z promocją dwujęzycznego, ukraińsko-polskiego wydania poematu, w którym warstwa tekstowa jest skonfrontowana z cyklem grafik linorytowych Mykoly Sobolivskiego.

 

Przystanek 2: Twórca jako aktor społeczny: doświadczenie EuroMajdanu (panel dyskusyjny)
16.00–17.30 – Wirydarz oo. Dominikanów

Uczestnicy: Chrystyna Berdynskych, Łesia Chomenko, Andrij Lubka, Łarysa Wenediktowa

Moderator: Iza Chruślińska

Rola, którą odgrywa dziś w Ukrainie sztuka zaangażowana społecznie i politycznie; jej wymiary artystyczne i kulturowe; rola nowych mediów w służbie sztuki aktualnej, interwencje w przestrzeń publiczną jako doświadczenie zrodzone na EuroMajdanie, możliwe konsekwencje dla twórców, dziennikarzy i szerzej pojętej kultury młodych środowisk twórczych na Ukrainie – wszystkie te wątki będą poruszane w związku z unikalnym doświadczeniem Majdanu w Kijowie i innych miastach Ukrainy.

 

12 lipca (sobota)

Przystanek 3: „Twórczy Wschodni Express”. Maraton literacki

12.00–14.00 – Błonia pod zamkiem – scena pod namiotem (klub festiwalowy)

Uczestnicy: Ołeksandr Bojczenko, Wołodymyr Danyłenko, Tadeusz Karabowicz, Andrij Lubka, Ołeh Łyszeha, Daniel Odija, Natalka Śniadanko, Bohdan Zadura, Serhij Żadan

Biorący udział w cyklu paneli dyskusyjnych pisarze ukraińscy i polscy odczytają wybrane przez siebie utwory (wiersze, fragmenty prozy lub eseistyki). Wspólne czytanie odbędzie się w Klubie Festiwalowym na Błoniach przy Placu Zamkowym. Zostaną zaprezentowane m.in. najnowsze utwory, dotąd nie publikowane lub nie tłumaczone na język polski.

 

 

Przystanek 4: Centra, peryferia, regionalizm (panel dyskusyjny)

15.00–17.00 – Wirydarz oo. Dominikanów

Uczestnicy: Wołodymyr Danyłenko, Ołeh Łyszeha, Daniel Odija, Serhij Żadan

Moderator: Ołeksandr Bojczenko

Czy istnieją centra kulturowe w dzisiejszej Europie? Co znaczy dziś należeć do centrów czy peryferiów w kulturze, w literaturze ukraińskiej i polskiej? Czy jest ten podział wciąż aktualny
w posthierarchicznym świecie kultury współczesnej, czy może jednak jest uproszczeniem? Jakie są źródła i teleologia regionalizmów kulturowych? Z podobnymi pytaniami zmierzą się pisarze reprezentujące różne „małe Ojczyzny”.

 

13 lipca (niedziela)

Przystanek 5: Dziesięcioksiąg: finisaż wystawy ilustracji książkowej Art-Studio Agrafka

16.00–17.00 – Błonia pod zamkiem – scena pod namiotem (klub festiwalowy)

Uczestnicy: Romana Romanyszyn, Andrij Łesiw

 

Na koncie Art Studio Agrafka jest 14 wydanych książek artystycznych. Romana i Andrij
są laureatami m.in. Nagrody ХІІІ Narodowego Forum Wydawców we Lwowie (2006), Nagrody „Książka Roku” ХVІІІ Narodowego Forum Wydawców we Lwowie (2011), Odznaki Honorowej 23. Biennale Ilustracji w Bratysławie (2011), Odznaki „Sharjah Children’s Reading Festival” (2013, ZEA). Dwukrotnie zostali stypendystami programu Gaude Polonia Ministra Kultury RP (których pokłosiem są polsko-ukraiński wybór Wisławy Szymborskiej Może to wszystko dwukrotnie wydany przez Wydawnictwo BoSz oraz projekt książki Danuty Wawiłow Był Sobie Pewien Człowiek). Stworzone przez „Agrafkę” książki Rękawiczka i Rzepka trafiły do monachijskiego katalogu „Białe Kruki” IBBY w latach 2012 i 2013. Własna książka „Agrafki” Gwiazdy i ziarenka maku otrzymała Nagrodę Bologna Ragazzi Award, kategorii Opera Prima na Międzynarodowych Targach Książki dla Dzieci i Młodzieży w Bolonii (2014).

Na wystawie zostaną zaprezentowane wykonane przez Art Studio Agrafka ilustracje do 10 książek, a także same książki, uwielbiane przez dzieci i dorosłych nie tylko w Ukrainie, w zmaterializowanej postaci.

 

Przystanek 6: Ukraiński kod kulturowy (panel dyskusyjny)

17.30–18.30 – Wirydarz oo. Dominikanów

Uczestnicy: Tadeusz Karabowicz, Andrij Łesiw, Romana Romanyszyn, Natalka Śniadanko, Bohdan Zadura

Moderator: Andrij Saweneć

Jak dzisiejsza kultura i literatura ukraińska jest postrzegana dzisiaj w Polsce i szerzej –
w Europie, w świecie? Co stanowi o jej oryginalności, samoistności? Na ile jest europejska, na ile zaś „wschodnia”? Czy jednak etykietka „wschodniości” nie zagraża nowym orientalizmem? Czy otwartość na inne kultury koniecznie wiąże się z zagrożeniem kosmopolityzmu; na ile kultura ukraińska jest obecna w kontekstach światowych? Co oryginalnego może zaproponować światu? Wszystkie te pytania brzmią zbyt globalnie, mamy jednak nadzieję, że doświadczenia i refleksje uczestników dyskusji przybliżą odpowiedzi na nie.

 

Cały program: 

 

 

WSCHÓD KULTURY – INNE BRZMIENIA ART’N’MUSIC FESTIVAL

Lublin 8-13 lipca 2014

 

 

PROGRAM

 

 

WTOREK, 8 LIPCA 2014

 

11.00 – 19.00 – EASTREET VOL.2 – wystawa | Plac po Farze, Warsztaty Kultury - Sala Widowiskowa

 

12.00-19.00 – WSCHODNI EXPRESS: Dziesięcioksiąg - wystawa ilustracji książkowej Art-Studio „Agrafka” | Klub Festiwalowy, Błonia pod Zamkiem

 

12.00 – 19.00 – SŁOWOBRANIE - kluboksięgarnia i czytelnia wydawnictw z  krajów PW  | Klub Festiwalowy, Błonia pod Zamkiem

 

14.00 – 15.30 – ORMIAŃSKA ARKA: Nowe głosy w ormiańskim filmie – cykl filmów dokumentalnych:

Kino wyobcowania. Filmy Mika Vatinyana |Klasztor OO. Dominikanów - Sala Unii Lubelskiej

„Niedźwiadek” - reż. Michaek Vatinyan, 10 min.

„Joanna  i głosy” - reż. Michaek Vatinyan, 67 min.

 

16.00 – 17.30 - ORMIAŃSKA ARKA: wykład i prezentacja „Nowa Sztuka Ormiańska – pejzaż horyzontalny” Tatev Saroyan |Klasztor OO. Dominikanów - Sala Unii Lubelskiej

 

14.00 – 16.00 – Kilogram Records – warsztaty dla dzieci | Klub Festiwalowy, Błonia pod Zamkiem

 

16.00 – 18.00 – Kilogram Records - master class | Klub Festiwalowy, Błonia pod Zamkiem

 

18.00 – ORMIAŃSKA ARKA: Simulacrum. 33 Faces - wernisaż wystawy malarstwa Nareka Avetisiana | Galeria Gardzienice

 

19.00 – 20.30 - INNE BRZMIENIA ART’N’MUSIC FESTIVAL: Lekso Gremelaszwili (Gruzja) i Męski Zespół Wokalny „Kairos” (Polska) w programie „Pieśń Wieczności” | Bazylika OO. Dominikanów

 

20.30 – 22.00 - INNE BRZMIENIA ART’N’MUSIC FESTIVAL: Elizabeth Harnik/Martin Brandlmayer/Mikołaj Trzaska - Kilogram Records | Strefa Improwizacji, Błonia pod Zamkiem

 

22.00 – 23.30 - INNE BRZMIENIA ART’N’MUSIC FESTIVAL: Sound Island - Kilogram Records | Strefa Improwizacji, Błonia pod Zamkiem

 

22.00 – 23:35 - MOVE EAST MOVIE – prezentacja kina gruzińskiego: „Randka w ciemno” – reż Levan Koguashvili (2013 rok) | Plac przed Teatrem im. H. Ch. Andersena

 

23.30 – 3.00 - INNE BRZMIENIA ART’N’MUSIC FESTIVAL:  Zjednoczenie Soundsystem & Earl Jacob (Tisztelet) | Klub Festiwalowy, Błonia pod Zamkiem

 

 

 

ŚRODA, 9 LIPCA 2014

 

11.00 – 19.00 – EASTREET VOL.2 – wystawa | Plac po Farze, Warsztaty Kultury - Sala Widowiskowa

 

11.00 – 19.00 – ORMIAŃSKA ARKA: Simulacrum. 33 Faces - wernisaż wystawy malarstwa Nareka Avetisiana | Galeria Gardzienice

 

12.00-19.00 – WSCHODNI EXPRESS: Dziesięcioksiąg - wystawa ilustracji książkowej Art-Studio „Agrafka” | Klub Festiwalowy, Błonia pod Zamkiem

 

12.00 – 19.00 – SŁOWOBRANIE - kluboksięgarnia i czytelnia wydawnictw z  krajów PW | Klub Festiwalowy, Błonia pod Zamkiem

 

14.00 – 15.30 – ORMIAŃSKA ARKA: Nowe głosy w ormiańskim filmie – cykl filmów dokumentalnych: Pomiędzy wczoraj a dzisiaj. Edgar Baghdasaryan o pamięci i pamiętaniu |Klasztor OO. Dominikanów - Sala Unii Lubelskiej

„Ziemia świętych rytuałów” - reż. Edgar Baghdasaryan (62 min.)

 

14.00 – 16.00 – Kilogram Records – warsztaty dla dzieci | Klub Festiwalowy, Błonia pod Zamkiem

 

16.00 – 18.00 – Kilogram Records - master class | Klub Festiwalowy, Błonia pod Zamkiem

 

18.30 – 20.00 – WSCHODNI EXPRESS - spotkanie z Olą i Mikołajem Trzaską z wytwórni Kilogram Records; prowadzenie Rafał Księżyk | Klub Festiwalowy, Błonia pod Zamkiem

 

20.00 – 21.30 - INNE BRZMIENIA ART’N’MUSIC FESTIVAL: Wacław Zimpel/Mark Tokar/Paweł Szpura - Kilogram Records | Strefa Improwizacji, Błonia pod Zamkiem

 

21.30 – 23.00 - INNE BRZMIENIA ART’N’MUSIC FESTIVAL:  Shofar - Kilogram Records | Strefa Improwizacji, Błonia pod Zamkiem

 

22.00 – 23:45 – MOVE EAST MOVIE – prezentacja kina gruzińskiego: „W rozkwicie”  – reż. Nana Ekvtimishvili, Simon Groß (2013 rok) | Plac przed Teatrem im. H. Ch. Andersena

 

23.30 – 1.00 – INNE BRZMIENIA ART’N’MUSIC FESTIVAL: Pafnuty’s dream | Klub Festiwalowy, Błonia pod Zamkiem

 

 

CZWARTEK, 10 LIPCA 2014

 

11.00 – 19.00 – EASTREET VOL.2  – wystawa |Plac po Farze, Warsztaty Kultury - Sala Widowiskowa

 

11.00 – 19.00 – ORMIAŃSKA ARKA: Simulacrum. 33 Faces - wernisaż wystawy malarstwa Nareka Avetisiana | Galeria Gardzienice

 

11.00 – 13.00  – MAŁE INNE BRZMIENIA: ArJa operowa to nadal ja – warsztaty | MDK „Pod Akacją”

 

11.00 – 12.30 – MAŁE INNE BRZMIENIA: Drum’n Dreams – warsztaty | plac przed Teatrem im. H. Ch. Andersena

 

11.00 – 12.30 – MAŁE INNE BRZMIENIA: Dźwięk – z czym to się je? Może z bananem? – warsztaty | MDK „Pod Akacją”

 

11.00 – 16.00 – MAŁE INNE BRZMIENIA: Samoróbka – warsztaty z własnoręcznej budowy instrumentów muzycznych | MDK „Pod Akacją”

 

12.00-19.00 – WSCHODNI EXPRESS: Dziesięcioksiąg - wystawa ilustracji książkowej Art-Studio „Agrafka” | Klub Festiwalowy, Błonia pod Zamkiem

 

12.00 – 19.00 – SŁOWOBRANIE - kluboksięgarnia i czytelnia wydawnictw z  krajów PW  | Klub Festiwalowy, Błonia pod Zamkiem

 

13.00 – 14.30 – MAŁE INNE BRZMIENIA: Drum’n Dreams – warsztaty | plac przed Teatrem im. H. Ch. Andersena

 

14.00 – 16.00  – MAŁE INNE BRZMIENIA: ArJa operowa to nadal ja – warsztaty | MDK „Pod Akacją”

 

14.00 – 15.30 – MAŁE INNE BRZMIENIA: Dźwięk – z czym to się je? Może z bananem? – warsztaty | MDK „Pod Akacją”

 

14.00 – 16.00 – MAŁE INNE BRZMIENIA: Kilogram Records – warsztaty dla dzieci | Klub Festiwalowy, Błonia pod Zamkiem

 

14.00 – 15.30 – ORMIAŃSKA ARKA: Nowe głosy w ormiańskim filmie – cykl filmów dokumentalnych: Kobiety w ormiańskim  kinie |Klasztor OO. Dominikanów - Sala Unii Lubelskiej

„Dialogues” - reż. Diana Kardumyan, 29 min.

„Ballet” - reż. Naira Muradyan, 17 min.

„The etude” - reż. Viktoria Poshotyan, 13 min.

„A whistles stop” - reż. Viktoria Poshotyan, 8 min.

„One way of love” - reż. Viktoria Poshotyan, 3 min.

 

15.00 – 16.30 – MAŁE INNE BRZMIENIA: Drum’n Dreams – warsztaty | plac przed Teatrem im. H. Ch. Andersena

 

16.00 – 18.00 – INNE BRZMIENIA ART’N’MUSIC FESTIVAL: Kilogram Records - master class | Klub Festiwalowy, Błonia pod Zamkiem

 

18.00 – 19.30 – WSCHODNI EXPRESS: „Muzyka w czasach zarazy” – spotkanie z Konstantym Usenko;  prowadzenie Rafał Księżyk | Klub Festiwalowy, Błonia pod Zamkiem

 

18.00 – 19.30 – OPOWIEŚCI WSCHODNIEJ TREŚCI: Opowieści z drogi (w poszukiwaniu szczęścia) Opowiada Grupa Studnia O. (Małgorzata Litwinowicz, Jarek Kaczmarek). Oprawa muzyczna Bart Pałyga. | Wirydarz Klasztoru OO. Dominikanów

 

19.30 – 21.00 – OPOWIEŚCI WSCHODNIEJ TREŚCI: Opowieści z krainy Ewenków , Opowiada Grupa Studnia O. (Małgorzata Litwinowicz, Jarek Kaczmarek). Oprawa muzyczna Bart Pałyga.| Wirydarz Klasztoru OO. Dominikanów

 

19.30 – 21.00 - INNE BRZMIENIA ART’N’MUSIC FESTIVAL: Mikołaj Trzaska gra „Różę” - Kilogram Records | Rynek Starego Miasta

 

21.00 - 22.30 – INNE BRZMIENIA ART’N’MUSIC FESTIVAL: Serebryanaya Svadba | Rynek Starego Miasta

 

22.30 - 0.00 – INNE BRZMIENIA ART’N’MUSIC FESTIVAL: The Tiger Lillies | Rynek Starego Miasta

 

22.00 – 23:30 – MOVE EAST MOVIE – prezentacja kina gruzińskiego: „13” - reż. Géla Babluani (2005 rok) | Plac przed Teatrem im. H. Ch. Andersena

 

0.00 – 3.00 - INNE BRZMIENIA ART’N’MUSIC FESTIVAL: Konstanty Usenko – set DJski | Klub Festiwalowy, Błonia pod Zamkiem

 

PIĄTEK, 11 LIPCA 2014

 

11.00 – 19.00 – EASTREET VOL.2 – wystawa | Plac po Farze, Warsztaty Kultury - Sala Widowiskowa

 

11.00 – 19.00 – ORMIAŃSKA ARKA: Simulacrum. 33 Faces - wernisaż wystawy malarstwa Nareka Avetisiana | Galeria Gardzienice

 

11.00 – 13.00  – MAŁE INNE BRZMIENIA: ArJa operowa to nadal ja – warsztaty | MDK „Pod Akacją”

 

11.00 – 12.30 – MAŁE INNE BRZMIENIA: Drum’n Dreams – warsztaty | plac przed Teatrem im. H. Ch. Andersena

 

11.00 – 12.30 – MAŁE INNE BRZMIENIA: Dźwięk – z czym to się je? Może z bananem? – warsztaty | MDK „Pod Akacją”

 

11.00 – 16.00 – MAŁE INNE BRZMIENIA: Samoróbka – warsztaty z własnoręcznej budowy instrumentów muzycznych | MDK „Pod Akacją”

 

12.00-19.00 – WSCHODNI EXPRESS: Dziesięcioksiąg - wystawa ilustracji książkowej Art-Studio „Agrafka” | Klub Festiwalowy, Błonia pod Zamkiem

 

12.00 – 19.00 – SŁOWOBRANIE - kluboksięgarnia i czytelnia wydawnictw z  krajów PW  | Klub Festiwalowy, Błonia pod Zamkiem

 

13.00 – 14.30 – MAŁE INNE BRZMIENIA: Drum’n Dreams – warsztaty | plac przed Teatrem im. H. Ch. Andersena

 

14.00 – 16.00  – MAŁE INNE BRZMIENIA: ArJa operowa to nadal ja – warsztaty | MDK „Pod Akacją”

 

14.00 – 15.30 – MAŁE INNE BRZMIENIA: Dźwięk – z czym to się je? Może z bananem? – warsztaty | MDK „Pod Akacją”

 

14.00-15.30 – ORMIAŃSKA ARKA:  Nowe głosy w ormiańskim filmie – cykl filmów dokumentalnych: Wojna i Pokój: Historie niedopowiedziane |Klasztor OO. Dominikanów –  Klasztor OO. Dominikanów - Sala Unii Lubelskiej

„Krótkie wiadomości” - reż. Vardan Danielyan, 12 min.

„Opowieść o ludziach w czasie wojny i pokoju” - reż. Vardan Hovhannisyan, 90 min.

 

15.00 – 16.30 – MAŁE INNE BRZMIENIA: Drum’n Dreams – warsztaty | plac przed Teatrem im. H. Ch. Andersena

 

15.00 – 16.00 – WSCHODNI EXPRESS: Barykady na Krzyżu | Wirydarz Klasztoru OO. Dominikanów

 

16.00 – 17.30 – WSCHODNI EXPRESS: Twórca jako aktor społeczny - doświadczenia Euromajdanu | Wirydarz Klasztoru OO. Dominikanów

 

17.00 – 18.00 - ORMIAŃSKA ARKA: Performance 22 LATA PÓŹNIEJ - Waldemar Tatarczuk/Narek Avetisjan | Centrum Kultury w Lublinie - Oratorium

 

18.00 – EASTREET VOL.2  - wernisaż | Warsztaty Kultury - Sala Widowiskowa

 

19.00 - EASTREET VOL.2 - spotkanie z autorami i kuratorami | Warsztaty Kultury - Sala Widowiskowa

 

18.00 – 19.30 – OPOWIEŚCI WSCHODNIEJ TREŚCI: Waleczny Nazar i inne bajki ormiańskie, Opowiada Grupa Studnia O. (Małgorzata Litwinowicz, Jarek Kaczmarek). Oprawa muzyczna Robert Lipka | Wirydarz Klasztoru OO. Dominikanów

 

19.30 – 21.00 – OPOWIEŚCI WSCHODNIEJ TREŚCI: Tradycyjne pieśni lirników z Wołynia, Podola i Karpat. Śpiewa i opowiada pochodzący z Kowla na Wołyniu Andrij Liaszuk | Wirydarz Klasztoru OO. Dominikanów

 

18.30 – 19.30 – INNE BRZMIENIA ART’N’MUSIC FESTIVAL: Iriao | Rynek Starego Miasta

 

19.30 – 20.30 – INNE BRZMIENIA ART’N’MUSIC FESTIVAL:  Shy Albatross | Plac Zamkowy

 

20.30 – 22.30 – INNE BRZMIENIA ART’N’MUSIC FESTIVAL:  Big Lao Che Band | Plac Zamkowy

 

22.30 – 0.00 - INNE BRZMIENIA ART’N’MUSIC FESTIVAL:  St. Petersburg Ska Jazz Review | Plac Zamkowy

 

22.00 – 23:30 – MOVE EAST MOVIE – prezentacja kina gruzińskiego: „Mandarynki” – reż. Zaza Urushadze (2013 rok) | Plac przed Teatrem im. H. Ch. Andersena

 

0.00 – 2.00 - INNE BRZMIENIA ART’N’MUSIC FESTIVAL:  Soft Eject | Klub Festiwalowy, Błonia pod Zamkiem

 

SOBOTA, 12 LIPCA 2014

 

11.00 – 19.00 – EASTREET VOL.2  – wystawa | Plac po Farze, Warsztaty Kultury - Sala Widowiskowa

 

11.00 – 19.00 – ORMIAŃSKA ARKA: Simulacrum. 33 Faces - wernisaż wystawy malarstwa Nareka Avetisiana | Galeria Gardzienice

 

11.00 – 13.00  – MAŁE INNE BRZMIENIA: ArJa operowa to nadal ja – warsztaty | MDK „Pod Akacją”

 

11.00 – 12.30 – MAŁE INNE BRZMIENIA: Drum’n Dreams – warsztaty | plac przed Teatrem im. H. Ch. Andersena

 

11.00 – 12.30 – MAŁE INNE BRZMIENIA: Dźwięk – z czym to się je? Może z bananem? – warsztaty | MDK „Pod Akacją”

 

11.00 – 12.00 – MAŁE INNE BRZMIENIA: One Man Music Multi Show – warsztaty | Wirydarz Klasztoru OO. Dominikanów

 

11.00 – 16.00 – MAŁE INNE BRZMIENIA: Samoróbka – warsztaty z własnoręcznej budowy instrumentów muzycznych | MDK „Pod Akacją”

 

12.00-19.00 – WSCHODNI EXPRESS: Dziesięcioksiąg - wystawa ilustracji książkowej Art-Studio „Agrafka” | Klub Festiwalowy, Błonia pod Zamkiem

 

12.00 – 19.00 – SŁOWOBRANIE - kluboksięgarnia i czytelnia wydawnictw z  krajów PW  | Klub Festiwalowy, Błonia pod Zamkiem

 

12.00 – 14.00 – WSCHODNI EXPRESS: Twórczy WSCHODNI EXPRESS - mini maraton literacki | Klub Festiwalowy, Błonia pod Zamkiem

 

12.30 – 13.30 – MAŁE INNE BRZMIENIA: One Man Music Multi Show – warsztaty | Wirydarz Klasztoru OO. Dominikanów

 

13.00 – 14.30 – MAŁE INNE BRZMIENIA: Drum’n Dreams – warsztaty | plac przed Teatrem im. H. Ch. Andersena

 

14.00 – 16.00  – MAŁE INNE BRZMIENIA: ArJa operowa to nadal ja – warsztaty | MDK „Pod Akacją”

 

14.00 – 15.30 – MAŁE INNE BRZMIENIA: Dźwięk – z czym to się je? Może z bananem? – warsztaty | MDK „Pod Akacją”

 

14.00 – 15.00 – MAŁE INNE BRZMIENIA: One Man Music Multi Show – warsztaty | Wirydarz Klasztoru OO. Dominikanów

 

15.00 – 16.30 – MAŁE INNE BRZMIENIA: Drum’n Dreams – warsztaty | plac przed Teatrem im. H. Ch. Andersena

 

15.00 – 17.00 – WSCHODNI EXPRESS: Centra, peryferia, regionalizmy | Wirydarz Klasztoru OO. Dominikanów

 

18.00 – 19.30 – OPOWIEŚCI WSCHODNIEJ TREŚCI: Stan rzeczy – zbiór ormiańskich opowieści rodzinnych. Opowiada i śpiewa Vergine Gulbenkian | Wirydarz Klasztoru OO. Dominikanów

 

19.30 – 22.00 – OPOWIEŚCI WSCHODNIEJ TREŚCI: Ukraina, Mołdawia, Gruzja, Azerbejdżan - opowieści tkane jak dywan. Opowiadają, grają i śpiewają Katarzyna Jackowska i Iwona Sojka | Wirydarz Klasztoru OO. Dominikanów

 

18.30 – 20.00 – INNE BRZMIENIA ART’N’MUSIC FESTIVAL: Serhij Żadan i Sobaki w kosmosie | Rynek Starego Miasta

 

20.00 – 21.30 – INNE BRZMIENIA ART’N’MUSIC FESTIVAL: Yat-Kha  | Plac Zamkowy

 

21.30 – 23.00 – INNE BRZMIENIA ART’N’MUSIC FESTIVAL: Kruzenshtern i Parohod | Plac Zamkowy

 

23.00 – 1.00 – INNE BRZMIENIA ART’N’MUSIC FESTIVAL: Asian Dub Foundation | Plac Zamkowy

 

22.00 – 23:20 – MOVE EAST MOVIE – prezentacja kina gruzińskiego: „F5” – reż. Alexandre Koridze (2012 rok) | Plac przed Teatrem im. H. Ch. Andersena

 

1.00 – 4.00 - INNE BRZMIENIA ART’N’MUSIC FESTIVAL:  Papa Bo Selektah – Błonia pod zamkiem | Klub Festiwalowy, Błonia pod Zamkiem

 

 

NIEDZIELA, 13 LIPCA 2014

 

11.00 – 19.00 – EASTREET VOL.2 | Plac po Farze, Warsztaty Kultury - Sala Widowiskowa

 

11.00 – 19.00 – ORMIAŃSKA ARKA: Simulacrum. 33 Faces - wernisaż wystawy malarstwa Nareka Avetisiana | Galeria Gardzienice

 

11.00 – 13.00  – MAŁE INNE BRZMIENIA: ArJa operowa to nadal ja – warsztaty | MDK „Pod Akacją”

 

11.00 – 12.30 – MAŁE INNE BRZMIENIA: Drum’n Dreams – warsztaty | plac przed Teatrem im. H. Ch. Andersena

 

11.00 – 12.30 – MAŁE INNE BRZMIENIA: Dźwięk – z czym to się je? Może z bananem? – warsztaty | MDK „Pod Akacją”

 

11.00 – 12.00 – MAŁE INNE BRZMIENIA: One Man Music Multi Show – warsztaty | Wirydarz Klasztoru OO. Dominikanów

 

11.00 – 16.00 – MAŁE INNE BRZMIENIA: Samoróbka – warsztaty z własnoręcznej budowy instrumentów muzycznych | MDK „Pod Akacją”

 

12.00 – 19.00 – SŁOWOBRANIE - kluboksięgarnia i czytelnia wydawnictw z  krajów PW | Klub Festiwalowy, Błonia pod Zamkiem

 

12.00-17.00 – WSCHODNI EXPRESS: Dziesięcioksiąg - wystawa ilustracji książkowej Art-Studio „Agrafka” | Klub Festiwalowy, Błonia pod Zamkiem

 

12.30 – 13.30 – MAŁE INNE BRZMIENIA: One Man Music Multi Show – warsztaty | Wirydarz Klasztoru OO. Dominikanów

 

13.00 – 14.30 – MAŁE INNE BRZMIENIA: Drum’n Dreams – warsztaty | plac przed Teatrem im. H. Ch. Andersena

 

14.00 – 16.00  – MAŁE INNE BRZMIENIA: ArJa operowa to nadal ja – warsztaty | MDK „Pod Akacją”

 

14.00 – 15.30 – MAŁE INNE BRZMIENIA: Dźwięk – z czym to się je? Może z bananem? – warsztaty | MDK „Pod Akacją”

 

14.00 – 15.00 – MAŁE INNE BRZMIENIA: One Man Music Multi Show – warsztaty | Wirydarz Klasztoru OO. Dominikanów

 

15.00 – 16.30 – MAŁE INNE BRZMIENIA: Drum’n Dreams – warsztaty | plac przed Teatrem im. H. Ch. Andersena

 

16.00 – 17.00 – WSCHODNI EXPRESS: Dziesięcioksiąg: finisaż wystawy ilustracji książkowej Art-Studio „Agrafka” | Klub Festiwalowy, Błonia pod Zamkiem

 

17.30 – 18.30 – MAŁE INNE BRZMIENIA - finał | Klub Festiwalowy, Błonia pod Zamkiem

 

17.30 – 19.00 – WSCHODNI EXPRESS: Ukraiński kod kulturowy | Wirydarz Klasztoru OO. Dominikanów

 

18.30 – 19.30 – INNE BRZMIENIA ART’N’MUSIC FESTIVAL: Asea Sool | Rynek Starego Miasta

 

19.30 – 20.45 – INNE BRZMIENIA ART’N’MUSIC FESTIVAL: Cheer-Accident | Plac Zamkowy

 

20.45 – 22.00 – INNE BRZMIENIA ART’N’MUSIC FESTIVAL: Felix Kubin i Mitch & Mitch | Plac Zamkowy

 

22.30 – 0.30 – INNE BRZMIENIA ART’N’MUSIC FESTIVAL: Goldfrapp | Plac Zamkowy

 

22.00 – 23:20 – MOVE EAST MOVIE – prezentacja kina gruzińskiego: „Susa” - reż. Rusudan Pirveli (2010 rok) | Plac przed Teatrem im. H. Ch. Andersena

 

0.30 – 2.30 - INNE BRZMIENIA ART’N’MUSIC FESTIVAL: The BearFox | Klub Festiwalowy, Błonia pod Zamkiem

 

 http://www.innebrzmienia.pl/

113625-2

 

 

 

Богема на баррикадах. Андрий Любка - Радио Свобода

01 липня 2014
Новини

Богема на баррикадах. Часть 6. Андрий Любка

 
Писатель в Варшаве
Писатель в Варшаве
 
 
 
 

Андрий Любка – украинский поэт, переводчик, писатель, популярный колумнист. Автор сборников стихов “Восемь месяцев шизофрении”, “Терроризм”, “Сорок баксов плюс чаевые”, книги рассказов “Киллер”, альбома аудиостихов “Перед взрывом поцелуемся”. Был активистом Майдана. Интервью записано в Варшаве, в кафе на Маршалковской, перед дискуссией “Народы и стереотипы”, организованной журналом Herito.

Андрей Любка в программе "Культурный дневник"
 

 Как вы попали в Варшаву? Это учеба, стажировка?

 Я был здесь на стипендии министра культуры Польши  это такая президентская программа, когда тебе дают квартиру и немного денег, ты здесь живешь, это на полгода. После этого остался в магистратуре Варшавского университета. Сейчас заканчиваю балканистику, буду специалистом по Балканам  от религии до кухни.

 Почему выбрал балканистику? Это же не очевидно для украинского хлопца, который учится в Польше.

 Потому что я знаю западные славянские языки, знаю восточные, и мне как филологу было интересно добавить еще и юг. Тогда я могу считаться славистом полностью. Кроме того, я с Закарпатья — это самый западный регион Украины, близко к Венгрии и Румынии. Мне кажется, что ментальность там близка балканской, например, музыка, кухня, местный домашний алкоголь – почти ракия. Мне было интересно посмотреть с другой стороны на себя самого.

 А какая музыка общая для этого региона?

 То, что у нас называется балканской музыкой, то, что мы стереотипно считаем балканской музыкой, все эти Бреговичи и Кустурицы  это больше вклад цыган в музыку. Нельзя сказать, что она балканская сугубо, она распространена, как цыгане и влахи, это такая маленькая народность, которая почти во всех странах инкорпорирована во все народы, помимо евреев. Это были две народности, которые путешествовали и с собой приносили свою культуру. Именно цыганская музыка  это скрипка и духовые инструменты, именно они символизируют этот регион. Музыка сербская, если говорить о настоящей балканской музыке, более похожа на нашу. По-русски это будет былинное творчество, когда посредством песни передается история. В Сербии это очень важно, потому что во время османского нашествия они не имели своего государства, и, например, историю битвы на Косовом поле передавали этими песнями, это все сохранилось. Очень простая мелодика, они поют очень печальными голосами. Очень похоже на украинские степовые песни, например, плюс какие-то инструменты. То, что мы знаем о Балканах стереотипно  это цыганский вклад. 

 Какие-нибудь современные украинские группы возобновляют эту традицию? Кто-то в Восточной Европе занимается таким неофолком?

 Да, это очень популярно. Я думаю, большинство андеграундной сцены ушло от роковых начал к рок-фолку и фолку просто. Я недавно был на фестивале и услышал первый раз в жизни о такой команде, которая называется “Луйку”, слышится в этом слове что-то румынское. Это потрясающая фолковая команда, музыка очень простая, не аутентичная полностью, такая для концертов и для толп народа. Это уровень того же, например, Бреговича по качеству звука и мелодичности. В Украине есть мода на аутентичные проекты, например, Марианна Садовская делала это в Полтавской области, когда она приехала туда и сначала просто записывала песни, потом просила их напевать, чтобы записать мелодию. Ей показалось, что это можно записать как песню готовую, она записала с этих бабушек бабий спев традиционно украинский, с растягиванием. Вышел диск, он очень популярен. Такая настоящая музыка без добавления других элементов, только аранжировка. Она сейчас популярна, это такой тренд, мейнстрим и андеграунд, можно сказать. Ясно, что это идет параллельно с природой, экологическими вопросами. Если ты носишь, например, сумку экологическую, не пользуешься пластиком, в плеере у тебя тоже должна быть подходящая музыка. Можно было купить диски с африканскими мелодиями, а теперь люди заинтересованы местными.

Андрей Любка на дискуссии о народах и стереотипах
Андрей Любка на дискуссии о народах и стереотипах

 Какое место Украина занимает на этой восточноевропейской карте? Вы обрисовали сейчас круг ваших интересов культуролога, а как вы думаете, как ваша страна встроена в эту семью восточноевропейских народов? Смотрите, ее сейчас Россия от себя не отпускает, мы не можем предсказать, что будет даже через неделю…

 Если говорить культурологически, то за последние полстолетия это та восточноевропейская страна, которая очень хотела бы быть центрально-европейской. Это боязнь слова "восток". И все дискуссии интеллектуальные, какие-то исследования часто были посвящены тому, что делает нашу страну общей с Центральной Европой. Хотя Центральная Европа тоже вымышленный конструкт, но он оказался очень живучим. И более того, он вдохновляет. Посмотрим, что из этого выйдет. Я думаю, что это дрейф в сторону Запада и трактовки самих себя, как вестернизации всего. Ясно, что это идет в одном процессе с конфликтом с Россией. Я думаю, что самое страшное и самое глупое, что могла Россия сделать,  это начать конфликт. Потому что Украина была пророссийской страной, хотя она хотела подписывать европейские соглашения, но большинство населения всегда было за добрые отношения с Россией. Сейчас это поменялось и будет еще меняться. Когда мы видим результаты соцопросов российских, что на втором месте после Америки россияне ненавидят нас, то это вызывает ответную реакцию. Я просто слежу, читая разные материалы на эту тему, слежу за деградацией языка, на котором мы говорим о России, и это очень печально. На мой взгляд, украинский ответ на такую политику России и антиукраинскую пропаганду должен быть не зеркальным, мы не должны были играть в те же слова, а говорить что-то другое, если мы хотим говорить о какой-то европейской сущности того, что произошло на Украине за последний год. Наше поведение должно было отвечать тому, к чему мы стремились. Сейчас это вызвало взаимную деградацию, из которой будет сложно потом выходить. Сложно будет не только в межгосударственных отношениях, но и внутри Украины. Потому что это строит некую стену непонимания и этот вопрос, где ты был, например, когда был Майдан, он очень важен для процесса дальнейшего разъединения страны, потому что он стал принципиальным. Могу ли я дружить, что мне говорить о родственниках, которые не поддержали Майдан? Это очень печально, но нет другого выхода.

Дискуссия о народах и стереотипах
Дискуссия о народах и стереотипах

 Если вы уж об этом заговорили, где был писатель Андрий Любка во времена Майдана? Он был в Варшаве или он ездил на Украину? Участвовал ли писатель Любка в дискуссиях украинских интеллектуалов вокруг Майдана?

 Как раз дискуссий очень жарких не было. У нас очень интересная ситуация, потому что в России есть группа людей, которые поддерживают Путина, есть группа людей, которые не поддерживают. В Украине был полный интеллектуальный консенсус о Майдане: надо выходить. Интеллектуалы много писали, что надо что-то делать, выходить, и потом уже вышли эти толпы. У нас, например, из видных деятелей культуры был только один оперный певец Гришко, который в открытую поддерживал Януковича. Если бы кто-то это сделал, это автоматически закрыло бы ему все рукопожатия. Поэтому у нас был полный консенсус о Майдане. Где был я? Когда побили студентов в конце ноября, я был во Вроцлаве на семинаре для переводчиков литературы. Когда это случилось, я купил сразу билет и полетел в Киев, 1 декабря я был в Киеве на миллионной демонстрации. Всего за три месяца Майдана я провел там два месяца, выезжал сюда, чтобы закончить сессию в университете. Был там, потому что это не только гражданская позиция, это вызывало еще и мой писательский интерес, потому что оголяло характеры и то, чего мы хотим, как мы сорганизуемся. Такой был опыт, который, может, я смогу когда-то в литературе воплотить. Это очень популярный вопрос: а как это отразилось в литературе? То, что сейчас есть, этого очень мало, может быть, пара стихов неплохих, потому что стих  это эмоция, впечатления секундные. Мне кажется, что пример Милана Кундеры и его "Невыносимой легкости бытия", который он написал через 15 лет после событий в Праге,  это очень наглядный пример того, что нужна некая дистанция, нужен анализ, мы многого не знаем. Например, мне кажется, что вполне мог быть между Россией и Западом какой-то консенсус о том, где Украина. Такой, скажем, тайный пакт Молотова – Риббентропа – 2, о чем-то договорились, что Украина остается в сфере влияния России. Поэтому Майдан все поломал, поэтому он был таким неоднозначным, сначала воспринимался как в России, так и в Европе.

На Майдане
На Майдане

 А каких-нибудь удивительных героев видел на Майдане? Можно ли рассчитывать, что какие-то персонажи окажутся героями ваших колонок, рассказов?

 Да, все время думаю начать поиски, через месяц вернусь в Украину и начну. Мне очень интересно поговорить с одним человеком, которого я считаю абсолютным героем, и не пафосным. Идти умирать  это уже какой-то вызов, в том числе себе, ты уже знаешь, что ты герой, что идешь на героический поступок. Выходить на демонстрацию  это тоже хорошо. Мне интересно, когда впервые начались серьезные бои на Майдане, власть для того, чтобы люди не подъезжали в центр Киева на метро, и было тяжело туда доехать, они закрыли станции метро, сказав, что там заминировано, поступили звонки, и никто не сможет туда доехать. В какой-то момент, проезжая под площадью Независимости, водитель поезда метро внутри вагона через систему сказал, что, к сожалению, эти станции не открываются, но не потому, что они заминированы, а потому что эта власть, эта банда нас боится. Я специально искал, никто не знает его фамилии, он не стал каким-то медийным персонажем. Трудно это назвать пафосным геройством, как у нас в романтической традиции принято, он был человеком, которому важно это сказать, и он сделал этот поступок. Я почти уверен, что его уволили, или какие-то проблемы у него были. Он до сих пор никому не известен, а тогда это для меня было примером того, что каждый человек на своем месте что-то делает. Это означало, что Майдан объединил всех, не только политиков, интеллектуалов. То, что выйдут поэты, журналисты  это было ясно, а вот что такие люди так считают и что им важно это, для меня было открытием. Он мой герой.

Футболка Майдана
Футболка Майдана

 Какие самые страшные и самые эмоциональные воспоминания есть у вас?

 Самые страшные воспоминания  не те дни, когда было наиболее трудно, люди умирали, для меня самые страшные воспоминания  это примерно конец декабря, когда революция уже шла месяц, и середина января. Потому что тогда все шло на спад, ушли основные моральные, духовные силы на протест, никто ни во что не верил, разочарование было, очень холодно, минус 16. Тогда я понял, что если так закончится, то это означает, что на долгие годы никто больше не выйдет. Потому что разочарование после "оранжевой революции" и потом, после этого, неминуемо отвлечет людей от политики на долгие годы. Для меня было страшно, потому что я сначала с большой радостью воспринял этот подъем, миллионные демонстрации. Потом я увидел, что все канализируется. Это было больным разочарованием, потому что и до того я считал, что если люди на выборах продают свои голоса за 200 гривен, для меня даже лучше, если бы были фальсификации, снятие с выборов и так далее. Но когда люди продают свои голоса за очень смешные деньги тем, кто вызывает очень негативные эмоции, не технические кандидаты  это бандиты просто. Я очень разочаровался в Украине. Я думаю, советская политика все-таки породила гомо советикус, и мы с этим поколением не можем ничего сделать. Я боялся, что это закончится ничем. Потому что мы бы никогда не вышли из этой ситуации, становилось все хуже. Это был поворотный момент, я тогда так чувствовал. Потому интеллигенция, даже из тех, кто любит продаваться и быть на экранах, много зарабатывать, они не поддерживали Януковича в связи с его очевидной тупостью. Просто было очень стыдно быть вблизи этого человека. Он был такой 120-килограммовый медведь, очень тупой, который не может связать двух слов. Поэтому, я думаю, в связи с этой тупостью он делал очередные ошибки, он хотел додавить. Люди бы разошлись точно, если бы не эти события, например, 16 января. Люди бы разошлись, потому что уже не было ни сил, ни желания, ни веры.

Баррикада на Институтской в мае
Баррикада на Институтской в мае

 Возвращаюсь к Востоку Украины. Повторю, что мы не можем, конечно, прогнозировать больше, чем на несколько дней. Каковы, на ваш взгляд, шансы на урегулирование  этого кризиса? И как потом людям друг с другом жить? То, что сейчас стало видно  уже в самой Украине идет раскол, не только украинцы с русскими, но и Восток и Запад, или Восток и Центр. Это какая-то страшная, печальная история.

 Я вообще считаю, что, может быть, даже плохо, что это не закончилось каким-то однозначным решением, например, как с Крымом. Если бы Донбасс ушел от Украины, это бы уничтожило российский фактор в украинской политике, не было бы вопроса языка, пророссийских избирателей. Полностью бы повернуло вектор украинской политики в антироссийскую сторону. То, что он сейчас как руина, разбитый, лучшие люди выехали, как руина вернется, станет частью любой из наших стран, или Украины, или России  это будет надлом в людях, которые там живут. С украинской стороны тоже прозвучало много голосов, что "мы очень устали от Донбасса за эти 20 лет", потому что они все время избирали свою власть и претендовали на то, что они имеют какой-то исключительный статус. Например, они считают до сих пор, что они кормят Украину, и все должны их слушать. После этих внутренних украинских разборок тяжело будет вернуться в нормальное русло в этом регионе. Это будет чувствоваться там, это будет вести к деградации, к моральному упадку. Мне кажется, даже сейчас складывается так, что будет антитеррористическая операция очень жесткая, они закроют все сепаратистские вопросы, но что потом делать? Например, Россия закроет рынки для продукции, эти заводы и наиболее урбанизированные регионы Украины, как там жить и что будет с криминогенной ситуацией? Это тяжелейшая драма для этих людей, которую можно равнять только с войной. Уже вернуть так, как было, нельзя, и это для всех проблема.

Баррикада на Грушевского в мае
Баррикада на Грушевского в мае

 Вернемся к разговору о поляках и украинцах. Я пошутила: если русские говорят "Крым наш", почему поляки не говорят "Львов наш"? Если говорить в культурологическом смысле о Русском мире, почему не возникает вопрос о Польском мире? Насколько я понимаю, поляки с огромным сочувствием относились к Майдану, к этому освободительному движению. Как вы это чувствовали, что говорили польские друзья здесь, как все это выглядело?

 Это то, что Милан Кундера называл Центральной Европой. Поляки не только сочувственно, с солидарностью отнеслись к тому, что было в Украине, эта солидарность была действующей. Они взяли на себя ввиду отсутствия украинской дипломатии, которая была под Януковичем, взяли на себя миссию представлять интересы Украины в Европе и в мире. А то, что в Варшаве творилось и других городах! Я, например, был в Гданьске, кажется, в начале февраля возле моря, этот ветер, минус 20 градусов было. Днем на улице никого не было, а потом вечером в поддержку Украины вышло множество людей. Это очень далеко от Украины, в такие морозы они выходили, собирали какие-то вещи, лекарства. Если тебя видели на автобусной остановке, у тебя ленточка желто-блакитная, то примерно половина людей подходила и говорила: держитесь. В публичной сфере, например, на телевидении было больше аналитики, программ о Майдане, чем на украинском телевидении, которое контролировали олигархи. Тут они тоже пережили свой Майдан украинский, я очень благодарен им. И это станет платформой для смены вектора украинской политики в сторону Варшавы. У нас много проблем, но теперь тот национализм, которого боялись поляки, а они тоже страшно не любят Бандеру, он здесь тоже бандит, то сейчас здесь все говорят, что украинский национализм имеет антироссийское лицо, так что они могут строить Центральную Европу и систему безопасности вместе. Я как человек, который занимается этим регионом, помню, что в Варшаве в 1934 году уже пытались что-то такое сделать, здесь был комитет народов Татарстана, Кавказа и Украины, и его целью был распад России. Может, это прозвучит странно, может, это вам не понравится, я считаю, что цель Украины в метафизическом смысле распад России. Не то, что у меня злые намерения. Я на примере поляков скажу. Если теперь подойти к любому  поляку и спросить: чувствуете ли вы угрозу со стороны Германии? Есть ли такая возможность, что Германия нападет и заберет какие-то территории, или заберет независимость? Нет такого. Потому что после того, как они помирились и все устроили, они занимаются только экономикой, процветанием. Германия вывела Польшу на лидирующие позиции. Это показывает, что вечного врага, самого большого, уже нет, это можно изменить. В таком смысле распад России, скажем, от России как империи до России как страны, как партнера, мы в нем все заинтересованы, от Прибалтики до Кавказа. Это цель в том числе интеллектуальная. Потому что этот российский дух… Меня часто в Германии спрашивают: нас считают людьми, которым нужен комфорт, деньги, которые забыли про душу, а у вас, славян, есть душа. Мне кажется, этот апогей есть сейчас в России. Когда я включаю, а я часто слушаю российские медиа, например, радио "Голос России", я слышу, что 34 минуты идет программа новостная, из нее 27 минут о Сирии, об Украине, вообще нет ничего о России. Я понимаю, что огромные миллиарды идут куда-то, россиянам они не нужны, мы поддерживаем свою позицию в Сирии, мы что-то делаем, подкупаем политиков, или, например, поддерживаем Сербию, или делаем контингенты в Украине. На пресс-конференции, когда Путин сказал человеку, который говорил, что он платит сбор дорожный, а нет дороги и он не может ездить, Путин его спросил с насмешкой: а зачем ты тогда купил автомобиль? Это немыслимо просто. Это и есть душа, когда тебе ничего не нужно, главное, чтобы духовная жизнь твоя была такой, какой ты себе ее представляешь. Но тогда ты можешь жить в паскудных, злых условиях, притом что твоя страна очень богатая, что она могла бы показывать верх добрососедства. Может быть, цель Украины – спасти Россию от тирана? Потому что нет выхода из этой ситуации ни для кого, нет выхода, чтобы закончилось все хорошо. Если Путин будет дальше укреплять власть, то это закончится чистками. Я думаю, что эта жестокость еще где-то проявится. Самое главное, что может случиться это какая-то гражданская война, уже на целом постсоветском пространстве. Это страшно. Когда мы приезжаем, я с Западной Украины, это для меня показательно, что чем дальше на восток ты едешь, тем меньше делаешь фотографий, потому что нечего фотографировать, все уничтожено, и уничтожено нами в войнах между собой. Еще одна такая большая война здесь снова откатит нас на какие-то сотни лет назад.

Польские плакаты на Майдане
Польские плакаты на Майдане

Метки: киев,евромайдан,Андрей Любка


Елена Фанайлова

http://www.svoboda.org/img/sprites/icons_SMALL_ltr.png); background-position: 0% -5400px; background-repeat: no-repeat;"> Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

 

http://www.svoboda.org/content/article/25438062.html

 

Miłość, seks, śmierć i nerwica natręctw

23 червня 2014
Новини

Miłość, seks, śmierć i nerwica natręctw

 


Killerze Andrija Lubki killerów jest tak naprawdę dwóch. Reszta to perwersyjni loserzy, recydywiści, karierowicz konfrontujący się z klimakterium żony, wiecznie pijani studenci, wiecznie pijani wizjonerzy, niespełnieni poeci i nerwica natręctw gratis. Lubka-prozaik w żadnym wypadku nie ucieka od znanego czytelnikom Lubki-poety. Jest precyzyjny i liryczny, uważnie się przygląda.
 
Motorem tej prozy jest wielka miłość w każdej formie: czysto fizycznej, wyobrażonej, nieprawdopodobnej, urojonej. Może zacząć się jakkolwiek: na przykład latem kiedy spotykają się jakaś ona, jakiś on i głos wewnętrzny powtarzający mu: „Przeleć bliźniego swego” (How I spent my summer). Może być tylko wspomnieniem (Maleńka improwizacja na fortepian). Może się wydarzyć, ale to w sumie nic pewnego (Kobieta z piasku). W moim ulubionym opowiadaniu Czechow, który żył wewnątrz mnie, bohater, w którego wnętrzu zamieszkał Anton Pawłowicz połyka miniaturowe meble, bo wydaje mu się, że właśnie to uszczęśliwi współlokatora. Miłość do pisarza jest tak wielka, jak nadzieja, że ten uczucie odwzajemni albo przynajmniej doceni poświęcenie. Niemożliwe wKillerze nie istnieje.
 
Inspirację Czechowem widać zresztą nie tylko w tym opowiadaniu. Bohaterowie Lubki mają w sobie coś z czechowowskiego „człowieka w futerale”. Odizolowani, znudzeni, obojętni, za chwilę opętani. Funkcjonują dzięki popadaniu w skrajności i to ich balansowanie na granicy i jej przesuwanie odbywa się konsekwentnie, w imię zasad. Zabójstwo jest w tym wypadku formą ekstremalną, ale w Killerze, oprócz zabijania z miłości, zabija się samą miłość (konsekwentnie, w imię zasad). Przy czym wszystkie związane z tym dramaty, tęsknoty i końce świata perwersyjnych loserów, recydywistów, karierowicza konfrontującego się z klimakterium żony, wiecznie pijanych studentów, wiecznie pijanych wizjonerów, niespełnionych poetów śmieszą, bo Lubka chce, żeby nas śmieszyły. Działa przy tym nie jak killer, tylko strzelec wyborowy. Nie jest mistrzem w wymyślaniu i opowiadaniu historii – jest za to ich rasowym łowcą. 
 
(Andrij Lubka, "Killer", przeł. Bohdan Zadura, Biuro Literackie, Wrocław 2013)

Stanislawa Wokulska i Dorsz,  http://prostozkanapy.blogspot.com/2014/05/miosc-seks-smierc-i-nerwica-natrectw.html

 

«Візантійщина досі тяжіє над нами», - Андрій Любка

18 червня 2014
Новини

Андрій Любка: «Візантійщина досі тяжіє над нами»

Андрій Любка – український письменник, родом із Закарпаття. Учасник багатьох українських та міжнародних культурних заходів в Берліні, Москві, Варшаві, Києві, Празі, Стамбулі, Кракові, Інсбруку, Ляйпціґу, Львові, Одесі, Харкові, Дармштадті та ін.
 
 
Андрій Любка. Фото Тетяни Давиденко з сайту sumno.com

Андрій Любка. Фото Тетяни Давиденко з сайту sumno.com

- Читачі доволі неоднозначно сприйняли назву вашової найновішої книги «Спати з жінками». Проте пригадую, що ви робили опитування, у якому кожен охочий міг проголосувати за варіянт назви. Нову збірку ви назвали саме так, бо за неї проголосували, чи це все одно був ваш особистий вибір?
- За неї проголосували, а ми пообіцяли, що буде та назва, яку оберуть. Важко сказати, що це виключно читачі вибрали. Я запропонував 5 назв, які мені особливо подобалися, а як саме назвати книгу – мені було байдуже. Іншим варіантом, який розглядався, була «Смерть і ще тисяча приводів для любові». Власне, перший текст у збірці саме так і називається.

- Ви якось сказали про те, що досить довго вважали для себе, що справжній поет має померти молодим. Ви досі вважаєте, що для геніальності старість не пасує?
- У старості є такий плюс, що вона часто супроводжується мудрістю. Якщо дивитися на Маркеса чи Маріо Варгаса Льосу, то вони ваше твердження заперечують, оскільки їм притаманний певний шарм. Зараз я навіть не знаю, як вони виглядали молодими. Просто всі мої тоді улюблені поети, про яких я читав, мені здавалося, що вони всі швидко горіли. Ця молода смерть означала, що вони дуже яскраво виблискували, заявляли про себе і згорали.

- Ви говорили, що пишете роман. Чи вважаєте цей жанр перспективним у настільки  просунутому технічно ХХІ столітті?
- Власне, я теж вважаю, що великі жанри потроху занепадають. Якщо поглянути на «Спати з жінками», то, окрім всього іншого, кидається в очі  розмір есеїв. Раніше вони були довшими, але ХХІ століття внесло свої корективи. Зараз такі тексти займають приблизно 3,5-5 тис знаків, бо у такому вигляді їх краще і більше читають. Можливо, зовсім скоро колонка, у звичайному для нас вигляді, перестане існувати, а розвинеться або деградує в один абзац-висловлювання. Влучної цитати стане достатньо.

- Ви писали про те, що Варшава для вас – це місто, де ви написали свій перший і досі неопублікований роман. Він має шанси врешті побачити світ?   – Це було у 2010-му. Я написав роман «Рідність», який досі неопублікований з тієї простої причини, що він мені якось не дуже подобається. Мені здається, над ним треба ще попрацювати. Я не готовий нині видавати його під власним прізвищем.
- Як ви відбираєте для себе літературу для читання? За порадою друзів, колег чи це відбувається спонтанно?
- У мене є купа прогалин в освіті, які треба заповнити. Тому ще є must-read. Зараз дуже багато читаю сербською мовою, оскільки закінчую балканістику, відповідно, працюю з мовою. Дуже цікаво читати сербською Буковскі.

Спати-з-жінками-Андрія-Любки

- Ви вірите у «магію за аналогією»?
- У пророцтва? Ну, насправді не сильно вірю. У мене є вірш про це жартівливий, «кажуть,що слова збуваються…». У глобальному сенсі – так, можна щось передбачити. Але часто ці передбачення є нічим іншим, як  просто вловлюванням духу епохи. Я реаліст, я в такі речі не вірю.

- В одному з есеїв ви згадуєте про цілком непередбачуваний автостоп до Відня. Ви взагалі часто подорожуєте автостопом?
- Річ у тім, що  автостоп передбачає не стільки саму подорож, автостоп передбачає несподіванку. Описаний автостоп до Відня зовсім не класичний. Автостоп не може бути до якогось пункту призначення, його прекрасність якраз і полягає в тому, що не знаєш, куди саме доїдеш. У цьому фішка. Автостоп до Відня – це своєрідне добирання до Відня. Ось це найцікавіше, а не сам destination.

- Ви говорите про те, що ми як нація не вміємо пишатися своїм минулим. Як ви думаєте, як це можна виправити? Це залежить від кожного з нас чи держава теж повинна застосовувати якісь конкретні важелі впливу?
- Йдеться радше про те, що ми перестали любити себе в історичному просторі, свою історію, себе в тому сенсі,  щоб знати, наприклад, чим займався твій дідо, звідки він прийшов, чому оселився, скажімо, у Виноградові, як познайомився з бабусею. Ми повинні шанувати цю культуру, однак цього бракує. А про те, що держава мала би – то ясно, але держава в нас каліка.

- Ви підтримуєте думку, що Україні доцільно перейти на латинку, наслідуючи приклад Сербії і Чорногорії?
- Сербія ще не перейшла на латинку, вони переважно все таки користуються  кирилицею. На латинку з кирилиці повністю перейшла Румунія.  Це було продиктовано якимось певним бажанням інтегруватися, наблизитися більше до Заходу, опинитися по той бік. Мені здається, що православ’я, кирилиця відрізали нас від західного світу, цієї Європи, про яку ми зараз говоримо. Латинка нічим би не зашкодила, хоча ми не зможемо повністю і дуже швидко перейти на неї. Переходити можна, починаючи з маленьких кроків. Таким чином, більше відкриватися світу, самим змінюватися.

- Продовжуючи цю тему, в одному зі своїх віршів ви висловили думку, що «Бог покарав нас тричі – сходом, владою і абеткою». Тобто можна вважати, що ця амбівалентність українського суспільства, його свідомості, яку ми маємо зараз, передалася нам у спадок з нав’язаною культурою Візантії?
- Якщо дуже спрощено – так. Візантійщина досі тяжіє над нами, це певний стиль життя. Звідси у нас і культура корупції, бакшишу. Також  її спадок полягає в постійному пошуку твердої руки. Чому, наприклад, нам не подобалися Помаранчеві роки? Бо влада постійно сварилася і був розгул демократії. А насправді це нормально, так і має бути.

- Що для вас означає бути українцем?
- Мені українство асоціюється з добродіями і гречкосіями, які ходять зі своєю лопатою, підгортають картоплю, а потім ввечері сідають і п’ють своїх сто грам, нахвалюючи чорний хліб і сало. За часів Майдану український народ себе показав по-іншому – і як достатньо войовничий, і, що найголовніше, – достатньо організований. Це було велике відкриття. Для мене Майдан став чимось таким, коли я знову закохано подивився на свій народ. Я нарешті відчув, що є люди, яким не байдуже. Важко взагалі говорити, що є українськістю. Немає нічого середньостатистичного. Середньостатистична людина читає 0,7 книжки на рік, чи спить із жінками 24,3 рази на рік. А що оце за три десяті? Як можна на 0,3 переспати з жінкою?!

- Як ви ставитесь до змальованого Я. Грицаком феномену так званої «літературної України», коли політичний аналіз ведеться з перспективи літератури, а політичні категорії підміняються критеріями літератури і поезії?
- Як на мене, письменники розумніші за політологів. У них є серце і душа, а тому те, що вони говорять про політику, мені цікавіше, ніж те, що думають невідомо хто. Як правило, поети глибші, вони глибше відчувають. Еліот говорив про те, що поява модерної поезії спричинила Першу світову війну. З’явилася нова мова, новий принцип побудови речень, відповідно, світ навколо неможливо було описати новою мовою. Вона ламала цю світобудову навколо. Почалася зміна свідомості, а потім уже війна.

- Ви часто критикуєте нашу освіту. Згадуєте про те, що «в Ужгороді насправді нема університету» чи про ваші проблеми з закоренілим радянським літературознавством на кафедрі. Як цього позбутися, як викорінити совєтськість у сфері освіти?
- Треба вигнати хоча би 70 % студентів, бо, погодьтесь, це якось дивно, що в нас така відстала країна, а всі з вищою освітою, подекуди навіть із двома-трьома. От що таке, наприклад, ужгородський філфак? Це 5-річне стояння в черзі за дипломом. Це не освіта. Потрібно встановлювати більший конкурсний відбір. Кращі студенти змінюють освіту. Вони більше вимагають, вони дискутують із викладачами і тим самим породжують зміни.

- Якщо повернутися до проблеми совєтськості, то, що власне робити з термінами «совєтський» і «радянський»? Як їх вживати?
- У мене в книжці «совєтський» і «радянський» – два різні світи. Коли ми чуємо «совєтський», то одразу чути, що це не наше, а привозне, окупаційне. «Радянське» – навіть гарно звучить, бо це «радитися», «рада», у нас Верховна Рада. «Радянський» – то, власне, обман. Воно було прикладене, щоб обманювати людей, нібито це Українська Соціалістична Радянська Республіка , а насправді кожне слово з цих чотирьох – відверта брехня. Український клімат у слові «радянський» заспокоює увагу, присипляє, а слово «совєтський» одразу дає  відчути, що це чуже.

- Багато дослідників схильні вважати, що читач завжди більше вірить не так в історичний факт, як у пов’язаний із ним історичний міт. Цей міт часто формує література. Отож, наскільки літератор повинен брати на себе відповідальність за такий міт? І наскільки, на вашу думку, він є впливовим?
- Література є до певної міри засобом масової інформації, як кажуть поляки «masowego przekazu». Це певна платформа, яка об’єднує спільноту – інтелектуальну, художню тощо. Разом і спільно прочитані книжки є невидимим ланцюгом, що нас об’єднує. Коли йдеться про історію, важливі історичні події, то виникає потреба в хорошому романі. Я хотів би прочитати роман про УНР. Ми мало знаємо, що тоді відбувалося.

***
- Як ви ставитесь до того, що в Польщі, наприклад, на деяких палітурках вказують рекомендований для читання вік? Наскільки це потрібно?
- Це не повсюдна практика у Польщі, це радше таке ноу-хау. Мені воно здається зайвим, бо я не вважаю, що від книжок варто когось обмежувати, хай навіть із вікових причин. Позначка з віком переповзла на книжку з екрану телевізора, а це вже викликає певну огиду, погодьтеся.

- «Акварелі» – це ваш перший прозовий переклад? До того ви перекладали здебільшого поезію. Як вам дається такий досвід?
- Це перший прозовий переклад цілої книжки, але до того я вже кілька років перекладав якнайрізноманітніші статті й матеріали, тому нічого нового не було. Фішка в іншому – я нарешті знайшов настільки круту книжку, що не зміг втриматися, аби її не перекласти. І переклав.

- Чи є у вас свій рецепт уникнення усіх цих «lost in translation»?
- Є. Це повертання до фрази, метафори, ситуації ще і ще. Якщо мені здається, що перекладене речення не цілком точно – з усіма алюзіями й подвійними днами – передає суть оригіналу, то я виділяю його собі й опісля багато-багато разів до нього повертатимусь. Крім того, я працюю з редактором від Бога – Олександром Бойченком, у нього дуже тонке відчуття слова, він дуже ретельно проходить кожне речення, кожен нюанс.

-  У соцмережах ви, мабуть, уже всіх заінтригували інформацією про те, що вам запропонували вести ток-шоу. Якого плану це ток-шоу, ви вже погодилися на пропозицію?
- Тут немає якоїсь сенсації, у нас є два різновиди ток-шоу – істерично-соціальні, на яких обговорюють різні постановочні сімейні драми, і політичні, на яких чубляться ті, кого народ ненавидить. Мені запропонували вести політичне ток-шоу, але якогось нового формату – скажімо, без цього додатку «шоу», більш спокійне й інтелігентне, з вдумливішою розмовою. Наразі я відклав відповідь до осені, думатиму. Але захвату ця пропозиція у мене не викликала, чесно кажучи.

Розмовляла Анастасія Сидько

Джерело: Літакцент

 



Джерело: <a href="http://litakcent.com/2014/06/17/andrij-ljubka-vizantijschyna-dosi-tjazhije-nad-namy/">ЛітАкцент</a>

 

"Назва «Спати з жінками» - не випадкова"/ рецензія

16 червня 2014
Новини

       Книга Любки складається з 50-ти коротких історій, кожна з яких розповідає частково про те, що ставалося з самим автором, частково – з його друзями. Відкриває книгу неоднозначна «Смерть і ще тисячу приводів для любові», головною думкою якої є  латинське carpe diem, що означає «лови момент». Серед написаного є і про досвід зустрічання одночасно з двома жінками, і про подорожі (найколоритніше - потягами), і роздуми про сучасне України, яка «нагадує велику неприбрану комуналку, в якій доводиться жити, перевдягатися, засинати і спати разом – незалежно від статі й глибини знайомства». Розповідає Любка й про улюблені книги, місця, звички (цікавою видається щорічна процедура заведення нового блокнота – туди автор переписує всі невиконані справи зі старого – так і кочують з року в рік завдання типу «пригнути з парашутом», «прочитати книжку про основи шаманізму», «побачити Дамаск».
            Ті, хто вже знайомий з автором і читав його  книжку «КІЛЕР. Збірка історій», 2012, дізнаються, як саме, завдяки кому, де і коли вона писалася; нюанси, про які автори, зазвичай, воліють не говорити. Ті ж читачі, хто вперше про неї чують – неодмінно захочуть прочитати.
            Швидше за все, захочеться і більше дізнатися про Балкани – власне захоплення Любки балканськими країнами передається читачеві: «Пам’ятник пам’ятнику» - про методи молодої Македонії утвердитися як незалежна країна; «Балканський палімпсест» - про внутрішні проблеми країн Балканського півострова – за словами самого автора, «радше зметені під килим, аніж вирішені».
            Історією-відкриттям стала для мене «Інопланетяни Європи» - про ромів, або ж для всіх звичне нетолерантне «циган». Андрій Любка намагається зрозуміти, чому згадану націю українці вважають саме такою, а не іншою – часто брудною, гучною, нахабною. Насправді вона може бути і  харизматичною, життєдайною, яскравою: «На відміну від нас, цигани не заскорузли в обіймах брехливої цивілізації, а живуть у гармонії з природою, музикою, собою, світом. У їхньому житті можливі справжні пригоди, справжня пристрасть, кровна помста, ножі й погоні, місяць і пісні». Справді, що ще треба, якщо жити за принципом поета «золотого віку» римської літератури Горація - carpe diem?!
            Знаковими в книзі стали два тексти про Євромайдан та революцію, яку зробили українці: «Євромайдан» та «Сізіфова революція». Так сталося, що і третій, відразу після названих двох, текст став пророчим: «Лютий». Він про межу, на якій опиняється людина, про темряву, холод, пов’язані з цим психічні зміни. Та чи міг автор в середині січня, коли книга була підписана до друку, а, отже, всі тексти готові і здані у видавництво, знати про те, яким буде і що принесе цей Лютий? Передбачив, відчув, отже, попередив.
            Назва «Спати з жінками» - не випадкова. Це назва улюбленого вірша Любки, автором якого є американський поет Кеннет Кок. Це і назва однієї з історій, вміщеної наприкінці однойменної книги.
             Спати з жінками означає й справді засинати і спати з ними – в одному будинку, в одній кімнаті, наметі, тому ж вагоні, про який пише автор:
 
            «На химерній межі між дрімотою й сном промайнули перед моїми очима студентські роки, коли я збуджено уявляв, як же це – спати з цілим ансамблем співучих жінок, з цілим симфонічним оркестром? А тепер я засинав і спав з ними. У потязі, який рухався на Захід моєї країни, такої безмежної й соборної, що для пересування нею потяги мають бути винятково спальними; такої соборної й совєтської, що плювати хтось хотів на приватність, особистий простір чи нюанси чоловічо-жіночого спільного перебування. Аякже, бо всі ми тут не жінки й не чоловіки – ми громадяни.
 
            Про єдиний сюжет говорити не доводиться, бо кожна з історій має свій.
 
            Мова твору: розмовна. Складається враження, ніби автор розповідає тобі історії за чашкою чаю.
 
            Цитати, що запам´яталися:
* Бог покарав нас тричі: Сходом, владою і абеткою. Сходом – візантійщиною в щонайширшому сенсі, як і Сходом нашої країни. Як, зрештою, і нашим «магучім» східним сусідом. Владою – тут усе ясно. І абеткою, яка відрізала нас від західноєвропейського життя, яка зіграла злий жарт із нашим науково-технічним поступом, примусила постійно спізнюватися і потім гарячково й невдало наздоганяти то епоху Просвітництва, то Романтизму чи Модернізму. Ми досі наздоганяємо сучасний світ і до фінішу приходимо завжди серед останніх [«Кирилиця, кара Божа»].
* — І як же вони там, на Сході, далі голосують за комуністів? Адже тисячі людей вмирали й розкладалися просто на вулицях? Як можна підтримувати комуністів у місцевостях, де, мабуть, досі стоїть нестерпний трупний запах?
— Том й голосують, – дещо роздратовано відповів я. – Бо там Голодомор таки досягнув своєї мети [«Epic fail»].
* А хто б не хотів жити у світі, де Росія опиняється за бортом? Правильно, нема таких [«Слив’яни»].
Право наполягати на власному імені, на правильних назвах своїх міст – зовсім не шовіністичне, як дехто прагне його потрактувати. Це радше потреба наголосити на власній неповторності, на власному праві жити, праві існувати у цьому такому різному світі під своїм особистим нікнеймом. Невипадково у творах класиків ім’я і прізвище часто визначають характер персонажа, його поведінку і його долю. Недарма древні наділяли іменами дуже делікатно, знаючи, наприклад, що Софія – це мудрість. Навіть богів люди називали відповідно до їхніх небесних сфер впливу [«Kyiv чи Kiev?»].
* Так само з серцем. До певного часу живеш собі, навіть не підозрюючи, що тіло має внутрішні органи. Живеш життям метелика, невагомого й несерйозного, і думаєш, що смерть – це лише поетичний образ, така собі рима до слова «вщерть», кришка, яка накриває вщерть заповнений бак твого життя. … одного разу, неважливо, коли це буде – восени, влітку, взимку, навесні – ти вперше відчуєш, що в тебе є серце. І відтоді це (сумне, ой яке сумне!) враження не покидатиме тебе ніколи [«Серце, серце»].
 
            Вирок: 5 з 5. Історії Любки – це й історії кожного з нас, бо пише він про дитинство, пригоди, навчання в університеті, подорожі; роздумує над проблемами, над якими час від часу сушиш голову і ти: кохання, любов, місто, в якому хотів би жити, книги, які варто було би прочитати… Пише про себе та своїх друзів, а впізнаєш у них себе. Тому й близько, тому й цікаво, тому й захоплююче.
 
Марічка Вакуленкоhttp://marichkavakulenko.blogspot.com/
 

Сторінка 52 з 69

Всі права захищено 2012 © lyubka.net.ua