Ukrainian English

Інтерв'ю газеті "Галицький кореспондент"

26 березня 2014
Новини

Андрій Любка приїде до Франківська "Спати з жінками"

Поет Андрій Любка обожнює мистецькі провокації. Назву його нової прозової збірки "Спати з жінками" серед кількох запропонованих варіантів обрали користувачі Фейсбуку, тож автор може відкрито уникати відповідальності за її провокативне звучання. Але він цього не робить. Андрій Любка погодився відверто відповісти на запитання "ГК" напередодні презентації збірки, яка відбудеться в Івано-Франківську 28 березня о 18.00 у книгарні "Є". 

 

- Розкажи про назву книжки - що це за експеримент? 

Я чув чимало коментарів, у яких нову книжку, а радше її назву, вважають провокативною. А мені здається, що назва старомодна, нормальна і для мене, наприклад, зовсім буденна. Адже йдеться про вірш. Американський поет-бітник Кеннет Кок один зі своїх віршів назвав «Спати з жінками» (назвав він його, звісно, англійською). Саме цей вірш я згадав, коли сів у свій ужгородський потяг у Львові: була ніч, в купе всі спали, а всі – це три жінки. Раптом мені подумалося, що наша залізниця – це промовиста метафора України, неприбраної комуналки, в якій усім доводиться спати разом – і жінкам, і чоловікам. Ось звідси й назва. Це дуже особиста й зовсім не провокаційна книжка, там немає жодного матюка чи яскравої еротичної сцени, це розповіді про мене й мою країну, улюблених людей і книжки. 

- Що тобі особисто дарує спання з жінками? 

Нічого особливого, те саме, що й іншим – радість і спокій. Я передбачав, що назва книжки викличе якусь таку серію розмов у множині, на кшталт "чому з жінками, а не з жінкою?" Це правильне питання, але на нього немає простої відповіді. На презентації в Харкові публіка жартувала, вимагаючи відео- чи хоча б фотододаток до книжки. Треба над цим подумати... (Сміється.

- Оскільки наша розмова відбувається напередодні презентації у Франківську, то розкажи, про що збірка "Спати з жінками". Як і де народжувалися ці тексти? 

Виявляється, Йоган Вольфґанґ Ґьоте втратив незайманість у 38 років, наслідком чого в літературі стала поява циклу його «Римських елегій». Минуло кілька століть, і теперішнім поетам для творчості вже не конче потрібні аж такі сплески і струси, їх задовольняє й просто сон, який часом може бути реалістичнішим за саме життя. Книжка «Спати з жінками» – саме про такий сон, від якого хочеться то якнайшвидше прокинутися, а то засинати глибше й надовше. Я писав про себе, свою й чужі країни, свої любові й своє кохання, улюблені книжки і напої. П’ятдесят історій, жодна з яких не є останньою, бо з них усе тільки починається. Можна хіба ще додати, що це тексти останніх чотирьох-п’яти років. 

- Останнім часом ти більше пишеш прози, ніж віршів. Чому? Це якось пов’язане з дорослішанням?  

Я не знаю, чи можна це назвати дорослішанням, але я це дуже негативно загалом сприймаю. Віршів зараз майже не пишу, ще кілька років тому мені писалося віршів п’ятнадцять на рік, а тепер – сім-вісім. Я собі це пояснюю таким чином, що кожній людині на день надано певний ліміт слів і вона сама вирішує, як ними розпорядитися. Можна написати вірш, а можна колонку, статтю чи статус у Фейсбуці. Умовно кажучи, останнім часом я все більше писав різних текстів, тим самим крадучи слова у віршів. 

- Чи поезія вибудовує для тебе теперішнього певні рамки? 

Навпаки. Мені здається, поезія за своєю суттю не може створювати рамки, вона їх ламає. Тому поетичний досвід дуже плідно дає про себе чути у всіх сферах, у житті загалом – бо людина, яка читає вірші, вільніша, не зашорена. Хоча, звісно, це залежить від віршів, які читаєш. От начитаєшся віршів членів Спілки письменників – і в тюрму захочеться, подалі від таких творів (сміється). 

- У тебе в Фейсбуці у графах "праця" і "місце проживання" - красномовне "спитати". Отже, питаю, де ти зараз мешкаєш і чим займаєшся? Що тебе тепер найбільше цікавить і зачіпає? 

До літа я житиму у Варшаві – закінчую там Варшавський університет, спеціальність "балканістика". Це сербська мова, культура, історія, політика, звичаї, інтелектуальне життя Балканського півострова тощо. Словом, у нас готують фахівців, аналітиків, знавців певних регіонів Центральної Європи. А пішов я туди вчитися, бо в якийсь момент зрозумів, що я сам – балканець. І за темпераментом, і за сприйняттям світу й пофігізмом до нього, і за походженням. Зараз я в цьому впевнений – Буковина (про це пише Василь Кожелянко) і Закарпаття – це два «балканські» регіони України. Там культура, кухня (гостре й жирне), музика на весіллях і навіть традиції кровної помсти – цілком балканські. 

- Згадуючи фразу з твого вірша "випив рому, нарешті я вдома", хочу спитати: яке у тебе тепер відчуття дому? Чи знаєш, де він сьогодні? 

У мене немає власного помешкання – квартири чи будинку, я багато років вважав це мінусом, а зараз дивлюся на це позитивно. Так, мені доводиться весь час винаймати помешкання, але завдяки цьому я ні до чого не прив’язаний – мені не принципово важливо, куди повертатися. Наприклад, я влітку закінчу свої справи у Варшаві – і повернуся в Україну, в Київ чи в Ужгород. У мене вільний вибір, я можу навіть у Чернівці переїхати. Хоча зараз справді схиляюся до думки про повернення в Закарпаття. А через рік-два знову поїду на півроку в якийсь Берлін чи Белград. 

- Ти дебютував з віршами про любов, зрештою, це певною мірою і сьогодні твоя "візитівка". Відчуття і розуміння любові у тебе якось змінюється з часом і з новим досвідом? 

Звісно, змінюється – людина з роками черствіє, у неї грубішає шкіра. Тому моя порада молодим поетам – пишіть, поки вам пишеться. З роками лірика вивітрюватиметься, такі вже закони природи в літературі. 

- Якось ти достатньо відверто розповів, здається, у журналі "Країна", кілька історій про своїх жінок. Це вже була не література. Для чого такі ризики? 

Я не хотів би відкривати всіх карт, але інтерв’ю «Країні» не обов’язково ж має бути правдою. Письменник цілком може собі вигадати п’ять любовних історій і розказати їх, зронюючи скупу чоловічу сльозу. Але скільки з них правдивих, а скільки – містифікацій, суто літературних сюжетів, ніхто не знає. 

- Навчання у військовому училищі якось дається взнаки у теперішній ситуації? Не тягне захищати країну зі зброєю в руках чи якимось радикальним способом? 

Радше навчання у військовому училищі ще тоді утвердило мене в думці, що наша армія нікуди не годиться. За два роки я два чи три рази нормально стріляв, а весь інший час ми підмітали плац, чистили картоплю і шліфували стройовий крок. Тому, ошуканий у романтичному баченні військової професії, я не продовжив воєнну освіту. Але училище дало мені інше: вміння не панікувати. Треба спокійно чекати наказів і не створювати зайвого шуму й хаосу. Якщо буде війна – я піду воювати. Але, наприклад, за Крим я б не воював – і не бачу нічого аж такого трагічного, що ми втратили землю, яка нам ніколи не належала і на якій живуть півтора мільйона людей, які ненавидять усе українське. Це за них я мав би піти у бій? Ні, дякую. Інша справа, що нам важливо підтримати наших союзників – кримських татар. На жаль, вони не захочуть переселитися зі своєї малої батьківщини, але Україна повинна їм допомогти – і місцями в університетах для молоді, і фінансовою допомогою, і на міжнародній арені. 

- Ти завжди активно цікавився політикою, чи маєш думку для себе, що зараз відбувається в Україні і до чого ми всі ідемо? Маєш якийсь рецепт на щодень, що робити і як жити в цей неспокійний час? 

На жаль, не маю. Я теж переживаю й місця собі не знаходжу. Точно знаю одне: не варто аналізувати ці події зі щоденних новин, це марна справа. Сьогодні закінчуються довші й глибші процеси. Для мене український Майдан 2013-2014 став свідченням того, що в нас остаточно настало двадцять перше століття. Отож, українське ХХ століття – епоха поразок державницьких і незалежницьких прагнень, голодоморів, окупацій, більшовизму і агонії СРСР у формі СНД – завершилося. Тепер маємо шанс побудувати нову українську реальність.

Так чи сяк, а якщо узагальнити всі причини Майдану, то отримаємо просту відповідь: Українська держава радянського типу деградувала настільки, що перестала відповідати духові навколишнього часу і – що найважливіше – своєму ж більш сучасному суспільству. Умовно кажучи, люди зі свідомістю ХХІ століття жили в агонізуючій країні, що давно відстала від свого народу. Співжиття покоління Фейсбуку, ґаджетів, органічної їжі й влади, яка замовляє собі золоті батони й інкрустовані діамантами власні портрети-ікони, не могло довго тривати мирно. Змагалися дві реальності, одна мусила поступитися.

За 23 роки незалежності Україна вичерпала весь пострадянський ресурс – технології застаріли, труби прогнили, промисловість виявилася не пристосованою до ринкових цін на енергоносії, державний апарат став відверто окупаційним, нівелювалося значення науки, освіти, порядності, культурності тощо. Повний крах. В України просто не залишилося ресурсів – ані фінансових, ані ідейних – щоби продовжувати бути Українською Соціалістичною Радянською Республікою. У той же час населення, яке вважали електоратом і яке де-факто було покинуте державою на самих себе, стало self made – само здобуло добру освіту, вивчило мови, об'їздило світ і набачилося, як усе працює на захід і схід від наших кордонів, само навчилося заробляти гроші й утримувати себе, спромоглося не деградувати разом із «своєю» державою, зробило з усього цього висновки. А в потрібний момент – повстало. 

- Тебе постійно називають то найперспективнішим поетом Закарпаття, то найзавиднішим закарпатським женихом. А в тебе самого ще є оце відчуття перспективи, що все ще попереду? 

Мене ще колись в Ужгороді називали «найкращим поетом общаги». Може, тому, що в гуртожитку поетів було не так багато. Відчуття перспективи й свободи в мене є  – передусім, внутрішньої. Сподіваюся, воно зростатиме. 

Розмовляла Наталка ГОЛОМІДОВА

 

 

Джерело: Галицький кореспондент

 

Андрій Любка вирушає у тур "Спати з жінками"

18 березня 2014
Новини

Міжнародна літературна корпорація MERIDIAN CZERNOWITZ і видавництво «Книги-ХХІ» запрошують відвідати презентації нової книжки  молодого українського письменника, перекладача і колумніста 

Андрія Любки 

«Спати з жінками».

 

А3 lyubka

 

РОЗКЛАД ЗАХОДІВ:

 

23 березня, м. Харків (вул. Сумська, 3, книгарня Є), 18:00. Модератор - Ігор Зарудко.

 

25 березня, м. Київ (вул. Лисенка, 3, книгарня Є), 18:00.  Модератор - Марк Лівін

 

26 березня, м. Вінниця (вул. Соборна, 89, книгарня Є), 18:00. Модератор - Олександр Вешелені.

 

27 березня, м. Чернівці:

17:00 – прес-конференція у резиденції MERIDIAN CZERNOWITZ;

18:30 – презентація книжки у Літературному Целанівському центрі (вул. О. Кобилянської, 51). Модератор Олександр Бойченко;

20:30 – кава з Любкою в «Найкращій кав’ярні на розі Університетської та Сковороди» (вул. Університетська, 17).

 

28 березня, м. Івано-Франківськ (вул. Незалежності, 31, книгарня Є), 18:00

 

29 березня, м. Тернопіль:

16:00  презентація книги, ТРЦ «Максим» (вул. Білецька, 1); Модератор - Богдан Боденчук.

20:30  творчий вечір, ТРЦ «Максим» (вул. Білецька, 1).

 

30 березня, м. Львів (пр. Свободи, 7книгарня Є), 18:00. Модератор - Марта Чавага

 

31 березням. Луцьк, клуб «Сучасник» (вул. Конякіна, 14), 18:00

 

Вхід вільний.

Придбати книжку «Спати з жінками» та поетичну збірку «Сорок баксів плюс чайові» можна буде під час усіх презентацій.

 

 

Головний інформаційний партнер туру – журнал «Контракти» і портал kontrakty.ua  

 

“Література є продовженням життя, продовженням людини”, - Любка

14 березня 2014
Новини

Андрій Любка: “Література є продовженням життя, продовженням людини”

Публікація від  

 

ljubka_01

 

Андрій Любка автор збірок поезій “Вісім місяців шизофренії”, “ТЕРОРИЗМ”, “Сорок баксів плюс чайові” і книжок прози “КІЛЕР” та ”Спати з жінками”. Учасник багатьох українських та міжнародних культурних заходів у Берліні, Москві, Варшаві, Києві, Празі, Стамбулі, Кракові, Ляйпціґу, Львові, Одесі, Харкові, Дармштадті, лауреат низки премій та стипендій, активний громадський діяч. Але це все загальні слова. Краще про письменника розкаже він сам.

 

- Андрію, чи знаєте Ви свого читача? Хто читає Андрія Любку?

 

- Я не знаю своїх читачів, можу сказати лише про людей, які приходять на презентації. Це переважно студентська молодь, 75% з якої складають дівчата. До речі, дуже красиві (усміхається). Загалом мої читачі – це молодь, мої ровесники, люди, в яких зі мною спільні зацікавлення, нас хвилюють одні й ті самі проблеми.

 

- У чому, на Вашу думку, полягає основна функція літератури?

 

- Чесно кажучи, на таке запитання важко відповісти. Як на мене, література є продовженням життя, продовженням людини. Наприклад, я завжди пишу про те, що могло б статися, якби я був кимось іншим. У мене є вірш, де героєм є чорний наркодилер із Клівленда. В одному з оповідань герой стає професійним кілером. Тобто в літературі я переживаю ті життя, ті біографії й ситуації, яких у реальності в мене немає. Це для письменника. А читачі теж майже машинально ставлять себе на місце героя, ототожнюються з ним, переживають, страждають, перемагають. Таким чином література дарує нам шанс на нове життя, на втечу від буденності й реальності. Спрощу ще більше це твердження: функція літератури – дарувати.

 

Як зацікавити закордонного читача?

 

- Не думаю, що є якісь інші способи зацікавити іноземного читача, ніж ті, які діють у твоїй власній країні. Перш за все, треба написати добру книжку, хороший текст. Є така фраза: «талант веде». Мені здається, добрий текст прокладає собі дорогу сам – якщо він є, то з’являються публікації, читачі, перекладачі, видавці. Це стається немов само собою – просто на мейл падають листи із пропозиціями. Але з того, що знаю від своїх закордонних читачів, вони в українських письменників шукають більше «живого життя», хаотичного Сходу, перетину культур, навіть до певної міри екзотики. Нам це на руку. Наприклад, сучасну українську поезію (неримовану) вважають однією з найкращих в Європі.

 

Розкажіть про свої читацькі вподобання. Якої літератури Вам особисто бракує?

 

- Це сильно залежить від часу й потреб. Наприклад, коли я влітку рибалю, то читаю якісь романи й оповідання.  У  зв’язку з моїм фахом – балканістикою, зараз читаю багато про Балканський півострів, Югославію, стараюся якнайбільше читати сербською мовою. Крім того, багато читаю польською, перекладаю з нею – зокрема зараз «Акварелі» Лідії Осталовської. Це репортажна книжка, література факту. Сподіваюся, українською вона вийде ще в 2014 році. Маю надію, що вона розпочне в нашому суспільстві дискусію про феномен циганів, про їхнє винищення й переслідування в другій половині двадцятого століття. Але передусім це книжка, яка затягує так, що неможливо відірватися.

 

ljubka_02

 

- Чи довгий шлях від народження ідеї до її реалізації? Скільки Вам у середньому потрібно часу для створення книжки?

 

- Дивлячись якої. Збірки віршів я готую приблизно 3-4 роки, бо пишу не більше 10-12 віршів на рік. Прозу пишу трохи швидше, але для неї також потрібні задум і натхнення. Зараз у мене в голові є ідеї двох книжок – і це романи. Над першим, під робочою назвою «Тунель», я вже рік працюю. Залишилося ще кілька місяців, щоб дописати. Тобто, в сумі робота над ним займе десь півтора-два роки. Потім сяду за наступний.

 

- Ви знялися в кліпі гурту «Рокаш». Чи не задумувалися про акторську кар`єру?

 

- Ну, задуматися-то я можу і про кар’єру космонавта (посміхається), але це ще не означає, що хтось зробить мені пропозицію ним стати. Якби була така ініціатива – знятися в хорошому фільмі – то я б погодився. Але в серіалах грати не збираюся. Натомість про «Рокаш» – раджу всім послухати цей гурт Це дуже цікава музика, щось абсолютно нове для української сцени. Поєднання класної музики й народних мотивів дало вибухову суміш.

 

- Андрію, Ви були в Кам`янці-Подільському. Яке враження на Вас справило наше місто?

 

- О, я би з радістю повернувся до вас ще не раз. Це унікальне поєднання вражаючої природи й колосально важливої для континенту історії. Мені здається, що в таких місцях – умовного пограниччя культур – просто з землі, на місці розламів тектонічних структур, історичних і культурних пластів, б’є енергія. Було б гарно приїхати сюди хоч на місяць, винайняти будиночок чи квартиру, писати й їздити містом на велосипеді. Я про це мрію.

 

- Письменники пов`язані з політикою?       

 

- Так, останні події показали, що всі найкращі письменники України активно включилися в революційні події. Інша справа, що не варто переносити цю пов’язаність у літературні тексти. Писати про поточну політику взагалі не варто. Це – профанація, а не література. З більшої відстані можна підняти якусь епохальну тему. Наприклад, Мілан Кундера про Празьку весну, учасником якої був, написав через 15 років. Бо саме тоді зміг оцінити ці події мудро, зважено. Я про політику у віршах і прозі писати не хочу й не буду, хоч дозволяю собі говорити про неї в інтерв’ю.

 

- Які перспективи розвитку нашої країни Ви бачите, власне, як літератор?

 

- Як літератор, думаю, що ці дуже важливі події, які відбулися – революція і конфлікт з Росією – в скорому часі стануть стимулом для розвитку літератури. Додамо до цього відсутність цензури в останні двадцять років, свободу творчості. Вірю, що скоро відбудеться своєрідний літературний вибух в Україні – буде не тільки нова країна, а й нові, якісні письменники.

 

ljubka_03

 

- Розкажіть про свою нову книжку «Спати з жінками»?

 

- Попри – як кажуть – досить провокаційну назву, це дуже лірична, спокійна, особиста книжка. Можливо, найспокійніша з усіх моїх книжок, без жодних епатажів і експериментів. Це п’ятдесят історій, в яких знайшлося місце й особистим спогадам, і розповідям про улюблені книжки, міста, країни, людей, там є роздуми. Тому на обкладинці є двері – це немов запрошення потрапити у внутрішній світ автора, в його хаотичне і заплутане життя. Ну і, звісно, є там щось і про заявлене в назві. Але це вже не тема інтерв’ю, шукайте книжку!

 

Розмовляла Лілія Надвідна,
 кореспондент газети

 

Джерело: http://meridian.kpnu.edu.ua/2014/03/09/andrij-lyubka-literatura-je-prodovzhennyam-zhyttya-prodovzhennyam-lyudyny/

 

 

Пісня про Майдан на слова Андрія Любки

09 березня 2014
Новини

Репер Ramzon та співачка Христина Василів записали пісню "Герої України" на слова Андрія Любки.

 Казав чоловік: мені не бачити сонця,

І дітей зустріну лиш біля могили.

У тілі моєму – свинець і стронцій¸

Але смерть мене не зупинила.

Його питали: якого чорта?!

Чому тобі не сиділось вдома?

Ти ж ніби людина другого сорту,

Тебе ж роками борола втома?

 

А він на це: страх пече і душить,

І від безсилля мене все боліло.

Крім зброї, у нас є мрії і душі.

Людина складається не тільки з тіла.

 

Режим стріляє в потилиці й спини,

Убивають людей мисливські гвинтівки.

А все, що ми можем – палити шини.

Україна бере початок з бруківки.

 

Цвітуть на Майдані смерті тюльпани,

Тріпочуть на вітрі криваві знамена,

Вогонь облизує трупи і рани.

Україна бере початок із мене.

 

І знов питали: як снайпер поцілив,

Як куля знайшла тебе в тьмі вечоровій?

Він відповідав: Я приїхав із Сміли.

В мене серце світиться від любові.

 

Я не був героєм і хотів лише жити,

Але пульс зупинився від пострілу ката.

Навіть мертвим я не покину битву,

Я й з неба вам буду допомагати.

 

Лиш не зупиняйтесь, вставайте, боріться,

Не може тривати вічно облога!

Нас не зупинить жодна міліція,

Єдиний наш вихід – це перемога!

 

Андрій Любка, 20.02.14

 

Про Майдан у Берліні: Momentaufnahmen aus der Ukraine

08 березня 2014
Новини

 

 

41mefBqjNL

Euromajdan - Momentaufnahmen aus der Ukraine
Die Ukraine ist das einzige Land Europas, in der die Annäherung an die EU mit Blut bezahlt wird, sagen Beobachter der Proteste auf dem Majdan in Kiew. Der Schriftsteller Juri Andruchowytsch meint lapidar: „Wenn wir uns für Europa einsetzen, geht es dabei auch um unsere Souveränität. Um die Menschenrechte und um die Freiheit. Das sind nicht nur schöne Worte, das ist die nackte Wahrheit...“  Sätze, wie wir sie von den Dissidenten in Warschau, in Budapest, in Prag kennen – Sätze aus den achtziger Jahren des vergangenen Jahrhunderts. Aus der Sicht der Protestierenden auf dem Majdan wird in der Ukraine ein Kampf ausgetragen zwischen der Gesellschaft und Machthabern, die das Land als ihren privaten Besitz betrachten – es geht gegen ein Regime, das Rechtsstaat und Institutionen allein für den eigenen Machterhalt instrumentalisiert, den Menschen ihre Würde nimmt und sich skrupellos bereichert.

Augenzeugen, Schriftsteller/innen, Dichter/innen und Intellektuelle aus der Ukraine haben ihre Texte zusammengetragen zu einer „Geschichtsschreibung des Augenblicks“ – ein in kurzer Zeit zusammengestelltes Buch, das persönliche Erlebnisse schildert, die Lebensverhältnisse im Land beschreibt und einen Blick auf die Geschichte wirft. In der Diskussion mit drei der Autor/innen des Bandes mit dem Titel "Majdan! Ukraine, Europa" werden wir aber auch den Blick in die Zukunft werfen: Wie geht es weiter, wenn die Proteste vorüber sind?


"Majdan! Ukraine, Europa."
Herausgegeben von Claudia Dathe und Andreas Rostek
Übersetzt durch translit e.V.  u. a., edition.fotoTAPETA 
ISBN 978-3-940524-28-7
160 Seiten | Paperback | 22 x 13 cm
9,90 EUR


Mit:
Andrij Ljubka, Schriftsteller, Ukraine
Yevgenia Belorusets, Fotokünstlerin, Ukraine
Andrij Portnov, Historiker, Ukraine
Kyryl Savin, Heinrich-Böll-Stiftung, Kiew

Moderation: Walter Kaufmann, Heinrich-Böll-Stiftung, Berlin
 

Eine Kooperation der Heinrich-Böll-Stiftung mit Translit e.V. undedition.fotoTAPETA
 


Information
Robert Sperfeld
E-Mail  Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Telefon +49(0)285 34 -387

http://calendar.boell.de/de/event/euromajdan-momentaufnahmen-aus-der-ukraine

 

Euromajdan - Momentaufnahmen aus der Ukraine

 

Сторінка 57 з 69

Всі права захищено 2012 © lyubka.net.ua