Ukrainian English

Андрій Любка: «О! Так скаже хтось у моєму романі»

11 жовтня 2018
Новини
Презентований нещодавно новий роман відомого закарпатського письменника, випускника УжНУ Андрія Любки «Твій погляд, Чіо-Чіо-Сан» розмели, ніби гарячі пиріжки. Воно й не дивно: з перших рядків твору автор інтригує й тримає напругу до кінця. Нині трохи більше розповімо, про що ж ця книга, чим керувався письменник, творячи її, і що насамперед хотів сказати читачеві?

ЩОБ РОЗКАЗАТИ ПРО УЖГОРОД, МЕНІ НЕ ПОТРІБНО ХОДИТИ ЙОГО ВУЛИЦЯМИ

 

Андрій Любка. Фото - Marko Sosiak
Андрій Любка. Фото – Marko Sosiak

 

«Серед іншого це роман про Ужгород. Його дія розпочинається в Ужгороді і закінчується тут же. Це моє місто, я його найкраще знаю.

Почав писати цю книжку три роки тому. Тоді взимку поїхав на вулицю Керченську й оглядав будинки. Там, на узгір’ї, – район дорогих вілл. Я ходив між ними і вперше відчув: щось не так – туди ніхто не заходить пішки, усі заїжджають на автомобілях. Такий мікрорайон елітного класу. Я зрозумів, що сама моя прогулянка між цими віллами збудила чималий інтерес серед мешканців. Тож тепер мені цікаво, чи прочитає цю книжку хтось із вулиці Керченської. Цікаво дізнатися, чи справді на цій вулиці живе суддя (тоді це буде 100-відсотковий збіг). І цікаво, чи прочитають цю книжку працівники, які сидять в офісі Інституту електронної фізики на БАМі. Описуючи перипетії, доводилося ходити між головними точками роману. Коли я починав писати сам текст (це було в Угорщині), я уявляв Ужгород: заплющую очі – бачу це місто, знаю, хто ходить його вулицями, як вони говорять та виглядають. Це місто, яке я найкраще знаю».

ТЕМУ Й ІДЕЮ ПІДКАЗАЛА РЕАЛЬНА СИТУАЦІЯ

«Кілька років тому вулицями Ужгорода, а потім і за його межами наздоганяли одного суддю. Він тікав від патрульних і забуксував десь у полі – був п’яним і під дією наркотиків. Тоді люди пообурювалися в соцмережах і забули. Минуло два або й три роки – і знову вигулькнув цей суддя. Виявилося, за цей час нічого не відбулося, бо будь-який скандал у нас живе три дні – і про нього забувають. Коли галас ущух, він подав апеляцію – у результаті не було жодного покарання. Ба навіть дядько відсудив собі водійські права, аж поки його знову не впіймали… Ситуація типова не лише для Ужгорода чи Закарпаття, а й для України. Так можна побачити наше суспільство загалом. І тому в першому реченні роману п’яний суддя на переході смерті біля квіткового поблизу «Кулька» на вулиці Грушевського збиває дівчину».

Я ПОЧАВ ЗБИРАТИ СЮЖЕТ, ЩЕ НЕ ПИШУЧИ КНИЖКУ

 

Фото Віталія Воробйова
Фото Віталія Воробйова

 

«У мене був певний базовий набір компонентів, але я не знав достеменно, чим ця книжка має закінчитися. Знав, що головний герой має закінчити такий-то інститут і повернутися жити в Ужгород із якоїсь європейської столиці після Революції Гідності. Один із ідеалістів, який повертається в Україну, коли всі з неї тікають. Знав, що у нього має бути дівчина, знав, що має бути драма і має з’явитися цей суддя. Але до кінця пазл не складався.

Якийсь час я вичікував, збираючи тим часом матеріал. І збирався він таким дивним чином! Скажімо, головного героя звуть Марк. Коли людина освічена, то вона має біблійну алюзію. І це добра алюзія. Але було питання: ким має бути головна героїня? Вона мала бути досить чужою, бо ми самі не помічаємо своїх вад, того, як живемо, що думаємо, як виглядаємо збоку. Із усвідомленням цього в мене починав виринати зв’язок із Овідієм, варваром, конфліктом стереотипів. Тоді я вирішив, що ця дівчина має бути румункою. Але як головний герой має зрозуміти румунку? Отже, він повинен знати мову, тому, за сюжетом, закінчив румунську філологію у нас на факультеті іноземних мов. Відтак усе почало обростати деталями.

Довго думав, як маю назвати героїню. Так трапилося, що в румунському місті Клуж-Напоці в мене була запланована зустріч із одним чоловіком. Ми дуже зле спілкувалися англійською, ще й зв’язок був поганим. Я його питав, де він і коли зустрінемося. А він мені казав щось про Ралуку. Я написав у месенджері: «Ти в Ралуці?». (Я ж думав, що Ралука це якесь село поблизу Клуж-Напоки, куди я маю під’їхати, а виявилося, що це жіноче ім’я – ім’я його дружини.) Тож він на мене трохи образився. Тож це ім’я просто впало на мене з неба. Збіг, з одного боку, але мені здається, що такі збіги є дуже продуктивними. Інакше б вона могла зватися якоюсь Анною. Так я почав збирати сюжет, ще не пишучи книжку».

ЕТАП ЗБОРУ ІНФОРМАЦІЇ ТА ПОДОРОЖЕЙ БУВ НАЙКРАЩИМ

«Сюжет розгортається переважно в Ужгороді. Але зав’язується він у Варшаві, трохи продовжується і переживає якийсь катарсис у Румунії. Одна з найважливіших сцен розгортається у Греції на горі Олімп. І для того, щоб описати, зокрема, цю сцену, мені довелося туди поїхати. Це не аж така кара Господня – подорожі. Мені подобалося. Мабуть, найбільший кайф для письменника, це коли ти лише задумуєш книжку і ще не пишеш, а просто кудись їдеш і дивишся. От у Румунії є невеличкий острівець посеред озера. Мені було приємно туди поїхати, з’їсти вечерю, випити вина, і я вже знав, що мій герой буде їсти приблизно ті ж страви й пити те саме вино. Писання – це процес досить нудний і складний. А етап збору інформації та подорожей був найкращим».

ПИСАТИ КНИЖКУ ДОПОМАГАВ… ПСИХІАТР

 

Фото - Marko Sosiak
Фото – Marko Sosiak

 

«Ще задовго до писання книжки мені, крім декількох подорожей, потрібно було здійснити одне дослідження зовсім іншого характеру… Я звернувся до лікаря. До нашого викладача з УжНУ. Це знаний в Ужгороді лікар-психіатр Юрій Бучок. Я приходив, брав по кілька книжок і зникав на кілька місяців. Думаю, Юрій Степанович сумнівався, що щось із того вийде. Тож коли мене питають, хто був першим читачем моєї книжки, відповідаю: дружина, але другим був лікар, який читав цю книжку перед публікацією й допомагав працювати з цією темою ще до початку написання книжки.

Кожен твір, думаю, є автобіографічним, бо ти описуєш те, що для тебе є близьким, або те, на чому ти добре розумієшся. Але я описував деталі, що мали місце і в моєму житті, не лише тому, що я їх добре знаю. Мені йшлося про те, аби розкрити психологічний портрет цієї людини. Мені б не цікаво було написати поверхову історію. Важливо було зрозуміти свого головного героя, втілитися у його свідомість, психічний стан. Зрозуміти його мотиви – чому він так робить. Зрештою, мені важливіше було написати роман про помсту: як герой переслідує суддю, стежить за ним, збирається його вбити. Але ця пауза дана йому для переосмислення. Адже твій ворог – це твоє віддзеркалення. І особливо коли йдеться про битву не на життя, ворог є твоїм близнюком. Помста є не моментом зведення рахунків – це процес дослідження себе».

МЕНІ ХОТІЛОСЯ, ЩОБ МУЗИКА ЗВУЧАЛА

 

Фото Віталія Воробйова
Фото Віталія Воробйова

 

«Назва роману «Твій погляд, Чіо-Чіо-Сан». Музика в назві дуже важлива. Пишучи, я старався укладати речення у музичні структури: починав із довших ускладнених, далі вони розпадаються каскадами менших і зовсім коротких речень. Мені хотілося, щоб музика звучала. Особливо у ХІІІ розділі, де автор переживає катарсис і йому відкриваються очі на те, чого він раніше не бачив, – музика звучить абсолютна. І це опера «Мадам Баттерфляй» Пуччині.

Це також історія кохання, історія розвитку стосунків. Але не таких солодких. Вона з Констанси, він з Ужгорода. Він її запрошує в оперу. Тоді давали «Мадам Батерфляй». І ця опера стає їхнім окремим кодом, який мають усі закохані: він кличе її моя Чіо-Чіо-Сан – іменем головної героїні опери, рингтон у нього – також мелодія Пуччині.

ЩО Ж ЦЕ БУЛО?

«Я хотів написати таку книжку, якої мені бракує в українській літературі. Хотілося написати гостросюжетний роман, який буде наче кінострічка: коли ти дивишся, стежиш за героями, вибираєш, кому симпатизувати, кого ненавидіти, а потім на останніх хвилинах, як у фільмах-головоломках, щоб усе розпалося на друзки – і світ став догори дриґом. Тобто щоб останній розділ книжки змінив усю картину світу, змусив поставити собі запитання: що ж це було? Чому так вийшло? Найбільше моє завдання було написати фінал, який би справді був несподіваним для читачів. Частково я, напевно, впорався».

БУТИ ПИСЬМЕННИКОМ – ЦЕ ДОВГО І БАГАТО ПРАЦЮВАТИ

«Я намагаюся всіляко боротися з пафосом. У мене немає олімпів. Маю досить розмірене і тяжке життя. Бути письменником – це довго і багато працювати. Я завжди маю біля себе блокнот, щоб будь-якої миті мати можливість щось туди записати. Це коли ти їдеш у Київ на своїй верхній полиці і чуєш буденну трісканину попутників, яку змушений слухати. Але раптом із цієї балаканини вилущуєш якесь зерно, бо та фраза була цікава чи класна. І думаєш: «О! Так скаже хтось у моєму романі». Щоб написати роман, треба привчити себе до певної дисципліни. Це як довгий марафонський забіг. Тож мій олімп – це погар сливовиці після останньої крапки у творі.

Наступна книжка буде довгим есеєм. Я навіть знаю його назву – «У пошуках варварів». Правда, в ній ще немає жодного речення…»

Ксенія Шокіна,
фото зі сторінки ФБ Андрія Любки
 
 

Андрій Любка - гість резиденції Kuća za pisce (Хорватія)

08 жовтня 2018
Новини

У жовтні 2018 року Андрій Любка став гостем письменницької резиденції Kuća za pisce у місті Пазин, що розташований на півострові Істра в Хорватії. 

Під час резиденції письменник працюватиме над своєю новою есеїстичною книжкою "У пошуках варварів" та презентує свою творчість хорватській публіці. 

 

Виступи Андрія Любки в Німеччині: Франкфурт, Брауншвайґ, Мюнхен, Берлін

06 жовтня 2018
Новини

Міжнародна літературна корпорація MERIDIAN CZERNOWITZ запрошує

 

 

Пауль Целан 100. Меридіан великого майстра німецької мови: Чернівці-Париж-Вічність: поетичні читання та дискусії за участі

Ігоря Померанцева, Андрія Любки, Євгенії Лопати (Україна), Міхаеля Крюґера, Макса Чоллека, Яна Фолькера Рьонерта та Александру Булуца (Німеччина)

ФРАНКФУРТ-НА-МАЙНІ

13 жовтня 18:00 

Подія: Творча зустріч із сучасними українськими письменниками

Локація: Готель “An der Messe” Westendstraße 104, 60325 Frankfurt am Main

Учасники:  Ігор Померанцев, Андрій Любка

Модератор: Євгенія Лопата

Мови: українська

У кооперації з готелем “An der Messe”

Вхід вільний

 

 14 жовтня 12:30 – 13:30

Подія: Дискусія на тему: Пауль Целан 100. Меридіан великого майстра німецької мови: Чернівці-Париж-Вічність”

Локація: Frankfurter Buchmesse, Forum Internationaler Dialog (Halle 5.1, Stand A128)

Учасники: Андрій Любка (UA), Александру Булуц (DE)

Модерація: Ігор Померанцев (UA)

Переклад: Євгенія Лопата

Мови: німецька, українська 

БРАУНШВЕЙГ

14 жовтня 18:30

Подія: Дискусія на тему: Пауль Целан 100. Меридіан великого майстра німецької мови: Чернівці-Париж-Вічність”: читання власних текстів та дискусія, монологи про життя і творчість Пауля Целана

Локація: Raabe-Haus, Literaturzentrum Braunschweig, Roter Saal, Schlossplatz 1

Учасники: Макс Чоллек (DE), Ян Фолькер Рьонерт (DE), Андрій Любка (UA), Ігор Померанцев (UA)

Модерація та переклад: Євгенія Лопата

Мови: німецька, українська

В кооперації з: Freie Ukraine Braunschweig e.V.

 

МЮНХЕН

15 жовтня 19:00

Подія: Дискусія на тему: Пауль Целан 100. Меридіан великого майстра німецької мови: Чернівці-Париж-Вічність”: читання власних текстів та дискусія, монологи про життя і творчість Пауля Целана

Локація: Bayerische Akademie der Schönen Künste, Max-Joseph-Platz 3, 80539 München

Учасники: Міхаель Крюґер (DE), Андрій Любка (UA), Ігор Померанцев (UA)

Модерація та переклад: Євгенія Лопата

Мови: німецька, українська

В кооперації з: Bayerischer Akademie der Schönen Künste

БЕРЛІН

17 жовтня 19:00

Подія: Дискусія на тему: Пауль Целан 100. Меридіан великого майстра німецької мови: Чернівці-Париж-Вічність”: читання власних текстів та дискусія, монологи про життя і творчість Пауля Целана

Локація: Haus für Poesie,  Knaackstr. 97, 10435 Berlin

Учасники: Макс Чоллек (DE), Андрій Любка (UA), Ігор Померанцев (UA)

Модерація та переклад: Євгенія Лопата

Мови: німецька, українська

В кооперації з: Haus für Poesie

Вхід на всі заходи вільний.

Заходи відбуваються за підтримки Українського культурного фонду, Міністерства закордонних справ Німеччини та програми Culture Bridges, що фінансується Європейським Союзом та здійснюється Британською Радою в Україні.

Джерело: Meridian Czernowitz

 
 
 

Відбулася прем’єра першої екранізації твору Андрія Любки

01 жовтня 2018
Новини
Днями у Львові відбулася всеукраїнська прем’єра короткометражного фільму за новелою Андрія Любки "Королева рами"

Кінотеатр ім. Коперніка зібрав близько сотні шанувальників як сучасного вітчизняного кіно, так і цього популярного автора. Стрічка "Лишатися не можна тікати" нікого не залишила байдужим/

Стрічка присвячена Закарпаттю, де вже були екранізовані твори Томчанія, Кешелі, Гавроша. Зараз до них долучився і Любка.  

Режисер фільму Марія Лопушин закінчила бакалаврат режисури телебачення в Київському університеті театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого (майстерня Вітера). Екранізація оповідання "Королева рами" - це її дипломна робота, 4-а з відзнятих нею стрічок. До цього екранізувала уривок з роману "Мати Все" Люко Дашвар. 2 роботи - документальні: "Ельза"(про стосунки дресирувальника тигрів в київському цирку і його підопічну) і "Комуналка".

Екранізована історія відбувається за перших місяців радянської влади в Ужгороді, коли чимало місцян не погодилися залишатися в обіцяному соціалістичному раї, а вирішили правдами і неправдами пробиратися на Захід. Особливо це стосувалося місцевих угорців і німців, репресії щодо яких були особливо системними. Кілька років тому дослідник Корсун видав об’ємний збірник документів "Закарпатські угорці і німці: інтернування та депортаційні процеси 1944—1955 рр.". Якраз до однієї з тих історій і належить фабула новели і фільму.   

"Фільм вийшов дуже красивим, особливо вражає операторська робота Юрія Дашкевича. Що й казати, Ужгород на екрані вийшов дуже своєрідним. Спершу зйомки планувалися в Києві, потім – лиш інтер'єрні сцени, а згодом, зрозумівши, що це буде складно і може не вийти, бо архітектура в Києві і в Західній Україні досить різна, авторка зрозуміла, що передати епоху можна лише на заході країни. Найлогічніще було знімати в самому Ужгороді, та наше місто виявилося геть не пристосоване до цього, на головній вулиці все заліплено вивісками магазинів, досить далеко від Києва і немає якісної технічної бази. Тож група зупинилися на Львові... То ж Ужгород у фільмі представлений через ряд львівських пейзажів", - зазначається у матеріалі.

Джерело: ЕСПРЕСО TV

 

“Literature supports us, in a way”: An Interview with Andriy Lyubka

17 вересня 2018
Новини

“Literature supports us, in a way”: An Interview with Andriy Lyubka

Andriy Lyubka is a Ukrainian novelist, poet, translator and columnist whose work has already been translated into several languages. We met for our interview during the Meridian Czernowitz literature festival, which took place from 7-9 September. He arrived in Chernivtsi on the second night of the festival for the parade of poets, which featured writers not only from Ukraine but from Austria, Germany, Switzerland and Israel. It was an unusually cold summer night to sit in the open-air theater of Shevchenko Park, but as Andriy walked onstage the crowd enthusiastically cheered him on. During the festival, the city of Chernivtsi somehow becomes even more alive, as people from all over Ukraine and the world come together to celebrate achievements in literature. I met with Andriy before the presentation of his latest book, “Your Gaze, Chu-Chu San”. A translation of his first novel, “Carbide” will be released by Jantar Publishing next year.

You are not only a writer, but a translator. How did you come to begin translating novels into Ukrainian? How does translation influence your writing, if at all? 

Well, I always wanted to be a writer. I wrote my first short story when I was six years-old. It was about a magical quill, and everything written with it became a reality. You know, it was a really hard time for people in Ukraine during the nineteen-nineties. My family was very poor. It was impossible for me to travel or to have a nice childhood. My way of escaping from these circumstances was to read. I would read Fenimore Cooper or Jules Verne, and I traveled with them. When I finished reading these books, I always felt compelled to try and continue the story.

I learned other languages when I was already an adult. In a way, I learn languages in order to read more. Then I discovered that it would also be nice to translate some of these novels. Translation, for me, is a form of fitness. You spend a lot of time with a dictionary. You try to find the best word as you think about some idiom that is basically impossible to translate. For me, it helps my writing. When you write, you usually don’t have a dictionary at your side. Your language is your own. When you translate, you’re more careful with language. I think that translation has made my vocabulary more rich. 

How do you choose to translate one book over another?

I choose to translate a book if I like it, and I think that it will also be interesting for Ukrainian readers. I don’t always succeed. For example, I translated this masterpiece from Svetislav Basara called The Cyclist Conspiracy. It is a classic work of postmodernism. Usually, when we think about the Balkans and postmodernity we think about Milorad Pavić, but I think that Basara is better. He has a brilliant sense of humor.

It was quite hard for me to translate. The book is long, and it plays with different styles. What I saw after we published it was that people didn’t understand it. They focused too much on the plot, but it is a masterpiece in regards to the architecture of the text. 

Your novel Carbide (published in 2015) is a satirical novel about Tys, a man from Transcarpathia who wants to build a tunnel that will smuggle all forty million plus Ukrainians into Europe. Could you elaborate on this notion of the border between Ukraine and the rest of Europe?

Before the Enlightenment, there was a different perception of the East. It was more positive. They regarded the East as very powerful—and dangerous, yes—but powerful. Since the Enlightenment—and Voltaire’s Candide is one of the best examples of this—the stereotype became extremely negative. The East is “violent”, “barbaric”. I think that the border between Ukraine and the European Union is based on this stereotype. We just received the visa-free regime, but before that, some dealmakers in Brussels probably thought “We don’t want to open our borders to Ukrainians because they are violent. It is dangerous for us to invite them into our cities.” So, if you understand that the border between Ukraine and the European Union was built on this stereotype, you can say that Carbide digs the tunnel under Candide’s wall!

That is also why it’s important on the level of vocabulary. When you read it in Ukrainian, I put a lot of effort into selecting words from that epoch. In Ukrainian, it sounds almost a little bit absurdist. I use a lot of words from the Ukrainian classic Eneïda—it is the beginning of Ukrainian literature, and it is very funny. The Ukrainian reader can easily recognize these words. 

I thought about Voltaire’s Candide when I first saw the title, and of course you reference him directly later on in the book. Probably you’ve also read the Bulgarian scholar Maria Todorova’s book Imagining the Balkans, in which she constructs this notion of “balkanism” around Edward Said’s “orientalism”. 

So, you noticed this! My second education is in Balkan studies. Maria Todorova’s book is one of the first I read during my studies, and Carbide is really the product of my education. In Ukraine, I think we have three regions connected with the Balkans—Bukovina, Transcarpathia, and Bessarabia. You can find some similarities even in our cuisine, and in Transcarpathian dialects we have a lot of words that are similar to Croatian or Serbian. We also drink slivovitz, our traditional alcohol in Transcarpathia, and prepare it at home... Transcarpathia is, in a way, “Balkanic”. 

As an American living in Ukraine, it seems to me that what’s happening here in terms of literature hasn’t happened in a country like France or the United States in quite a long time. This is a historic moment for Ukrainian literature, unlike in many other countries, where literature has become so commercialized. 

Yes, but we also have this shadow of commercialization in Ukraine. The biggest bookstore here is Книгарня "Є", and every week they publish their list of the top-twenty books. I read it, and on this list will be books about how to build a business as successful as Starbucks, how to master public speaking, and so on. As for me, these kinds of books are meaningless. 

The governments of other countries—Sweden, for example—invest huge sums of money to promote reading. If people read more, it is a form of fitness for their intellect. If you read a lot beginning from childhood, you might grow up to be a scientist, an inventor. In order to create something, you have to step out from the ordinary. When you’re only reading these books on how to create a successful business—really, are you kidding me? If you want to succeed in business, you also have to read the classic, long novels. It helps you to understand the psychology of people, and their hidden motivations.

Unfortunately, the Western news media rarely focuses on Ukraine these days. Do you think that Ukrainian literature can somehow play an important role in diplomacy, as it becomes more and more translated to English and to other languages? 

Yes and no. A lot of conferences have already been organized all over the world about Ukraine, and they invite Ukrainians to help them understand what is happening in the country. The same thing happened after the Orange Revolution, by the way. A lot of literature anthologies were published, and people realized, “Oh, such a country exists! Where is it? What is it? Who are the people living there?” When the war started, everyone was interested in Ukraine, but now it is not on the front page of newspapers. Of course, literature is still very important. When you read Ukrainian literature in translation, probably you can understand our mentality better, our circumstances, and so on. 

A lot of people say “I’m not interested in politics” but I think that culture, and literature included, is also very political…and sometimes, it can be dangerous. Genocides in the last century were committed on the basis of culture, and the perception of one country being more civilized than the other. I think that is why we Ukrainians—and the government—have to promote our country and our culture all over the world because, you know, after people discover that Ukraine exists, that the Ukrainian language exists, that we are not Russians—this is the first step. Russia tries to promote the misconception that our language is some kind of dialect, and that we are not people. So, it is very important on the geopolitical level to promote Ukrainian culture—people will understand that we are not violent fascists. 

It is more in our interest, and not in the interest of foreign readers, that people will discover Ukrainian literature. Ukrainian writers are being published in some very important but marginal publishing houses in the English-speaking world. It is very unfortunate. These books are read mostly by university students, but it is not a huge audience. If you are not familiar with writers like Yuri Andrukhovych or Serhiy Zhadan, it is impossible to just walk into a bookstore and randomly discover their work. 

 

You travel quite often to participate in literature festivals and writers residencies. How would you describe the modern Ukrainian reader, as opposed to readers from other countries?

Just yesterday, I returned from a festival in Slovenia. What is really different between Ukraine and Slovenia—or any other European country—is that Ukrainian people have a huge interest in literature. I was at the biggest literature festival in Slovenia, and world-famous writers participated—but in the audience there was usually no more than twenty or so people. You have the impression that readers in Slovenia are not interested in such events, and the same, for example, in a country like Germany. In Ukraine you have this feeling that something very important is happening. A lot of young people come. The Swiss writer Pedro Lenz once told me that when he saw Ukrainian audiences, this fresh energy, he thought: “In the next life, I would like to be born as a Ukrainian poet”. 

I think that if we will succeed in reforming the country, in ten years life will become quite normal, salaries will be higher, and people will be happier—but we will lose readers. In a way, poverty is very existential. When your circumstances in life are not good, you think a lot about the meaning of things. Now, in this time of war, we are living on the edge. That is why I think people are interested in literature, because it supports us, in a way. Literature helps you understand yourself better. You have to hurry—you have to hurry, because you don’t know what tomorrow will bring. I will probably miss this feeling someday.

As a writer, it is also a time of very important changes. I think that Ukraine’s Hemingway is fighting, right now, in the trenches. In ten years, we will see some masterpieces. I am waiting to read them.

Interviewed by Caitlyn Garcia

Source: APOFENIE

 

 
 
 

Сторінка 7 з 56

Всі права захищено 2012 © lyubka.net.ua