Ukrainian English

*** три нові вірші ***

01 вересня 2015
Нові вірші

***

 

Благослови, Господи, дев’яносто п’ятий

бензин для мотору

внутрішнього згоряння,

що палає так динамічно.

Ороси зливами гевеєві ліси

в Латинській Америці й Азії,

які дарують світу каучук, що

після овідіївських метаморфоз

стає автомобільними шинами.

Хай буде довгим і радісним

життя копітких японців,

що вигадали, і веселих чехів,

які склали мій автомобіль.

Не всохне хай рука розливаючого,

який до кожного обіду наливає сотку

втомленим укладальникам асфальту,

що випестили цю дорогу.

Усього лишень годину тому було стільки

сумнівів, невпевненості, запитань, а

зараз – море простої радості, небо

звичайного щастя, адже

я їду до тебе.

 

***

 

Дівчинка, яка допізна працює в турецькому барі – кебаба,

і дуже голодний учасник міжнародного фестивалю – кедідо,

який зайшов щойно перед закриттям. Обоє

стоять, дивляться одне на одного:

вона – із неприязню, бо хоче вже йти додому,

він – із захватом, як на метелика, бо п’яний.

Кебаба хоче його якнайшвидше здихатися,

кедідо мучиться, вигадуючи жарт для початку розмови.

І поки вона набирає йому салат, він питає її ім’я –

бо є імена – пояснює –

які відчиняють двері,

є імена, які розстеляють ліжка,

є імена, які примушують затремтіти.

Вона не відповідає – і він нарешті жартує,

що називатиме її кебабою.

Ну і все, битву під Ватерлоо закінчено,

ніяких шансів у нього не залишилося.

Але ще перед виходом він вдається до

останньої – найбільш жалюгідної – спроби:

гаразд, я і сам – кедідо, то, може, станцюємо

для примирення?, ‒ підморгує він на радіоприймач,

що кашляє якоюсь дурною музикою.

Не станцюємо, ‒ каже вона серйозно, ‒ бо танець –

це просто рух по інерції, який робить тіло

у відповідь на обертання планети.

Тобто коли заносить, як тебе зараз, кедіду.

На цьому розходяться. Вона миє підлогу, йде додому

і вкладається спати, щоб через рік опинитися

у його вірші. Він доїдає кебаб, знаходить друзів у місті

й сідає з ними в барі готелю, де майже одразу її

забуває. Щоб згадати через рік,

танцюючи. 

 

***

 

Кого лише не заносить на всі ці наші

фестивалі, виступи, презентації.

Але зрідка трапляються й порядні люди.

Наприклад, ця русява незнайомка,

що зі склянкою соку стоїть у куті.

Далі – вже лише справа техніки,

спритності рук чи радше слів. На моє

перше запитання – про ім’я – вона відповідає

«Ева», а на друге – про рід занять і яким вітром сюди –

каже: «Меценатка. Я сплю з письменниками. Інвестую,

так би мовити, в  їхню творчість, підтримую чим можу». 

«О, то ви муза», ‒ демонструю я чудеса банальності. «Ні,

я просто сплю з ними. Не муза, я проста меценатка».

Сама нарвалася, тому наступні кілька хвилин Ева

змушена слухати про важку ситуацію

у змученій війною Україні, про кризу видавничого

ринку, високі податки й інфляцію, дорогий папір

для книжок, хаос із авторськими правами, інвалідну

систему книгорозповсюдження і далі з цієї ж опери.

«До того ж, ‒ додаю насамкінець, ‒ у мене вже два роки

творча криза, вірші кудись вивітрилися, слова розбігаються,

я гостро потребую підтримки!». Ева

прогнозовано усміхається, навіть не усвідомлюючи,

що в мене і справді творча криза, що з

авторськими правами в Україні катастрофа,

а фінський папір для книжок подорожчав

усемеро. Зрештою, у всі часи було саме так:

рятувала поезію лише добра душа.

 

jnS-jUrLEAw

Коментарі:

Всі права захищено 2012 © lyubka.net.ua