Ukrainian English

Уявляєш, я так скучив, що перечитав

11 липня 2012
Нові вірші

***

Уявляєш, я так скучив, що перечитав

Усі відкриті листи до уряду і міжнародних організацій,

Які ти підписала.

Свобода слова, політичні репресії чи навіть глобальне потепління –

Я перечитав усе.

Лежу чи сиджу, читаю, намагаюся думати.

Будь-який асоціативний ряд закінчується твоєю піхвою:

Починаю думати про мандарини, а закінчую твоєю піхвою;

Згадую уряд чи розклад руху потягів, а закінчую твоєю піхвою.

Це неможливо, у це годі повірити –

Можеш відважити мені ляпаса або не брати слухавку,

Але я думаю про молекулярну фізику, а потім –

Ну ви здогадалися, вся ця парадигма асоціацій –

Будова всесвіту, безмежність, зірки, польоти на Місяць,

Штати, макдональдс і винахід інтернету, і-мейли, на які не встиг відповісти,

Стара добра Європа, війни і любовні інтриги, пошта на конях,

паперові листи, зализування конвертів, марок – і твоя піхва.

Або геть по-іншому: сніг за вікном, світло фар, стишена музика

У салоні автомобіля, от не забути б зарядити плеєр,

Врешті знайти шнур, навести лад у шафі, викинути все непотрібне

К бісовій матері, пекло, вогонь і вода, як же тут гаряче,

Ієронім Босх, крики – і твоя піхва,

Хоч це й неможливо, хоч у це й годі повірити.

Думаю про все це, а ти, напевно, все підписуєш відкриті листи

До уряду і міжнародних організацій.

Перечитаю все, аби хоч у такий спосіб спробувати бути ближче

Саме зараз, у цей момент, коли ти, засинаючи, скручуєшся калачиком.

 

 

Там, на іншому боці світла

11 липня 2012
Нові вірші

***

Там, на іншому боці світла,

Існує реальність музики.

Жінка, яка стоїть за вікном потяга

І усміхається до тебе – це просто жінка,

Волосся якої шукатимеш на подушці,

І не знайдеш.

Бо з любов’ю переважно як із бюстгальтером:

Рідко коли вдається розстебнути з першого разу,

І справа не в фарті чи в навичках, а в руці,

Що дрібно тремтить, коли зупиниш її просто посеред міста,

Зануриш пальці в волосся,

І поцілуєш.

Там, на іншому боці музики,

Існує реальність голосу.

Жінка, яка стоїть за вікном потяга,

Зранку подзвонить тобі і скаже: «Цілую»,

Так, ніби можливо цілувати голосом,

І ти раптом зрозумієш, що насправді – можливо.

Там, де реальностей – купа куп,

Але не існує вашої, окремо взятої, спільної,

Там існує бажання битися.

Ось так просто: меч – із піхов,

І трощити, ламати цей світ,

Аж поки він не впаде і тихо скаже її голосом:

Добраніч.

І воювати доведеться до першої волосинки,

Яка я обов’язково колись знайду.

 

Вже зовсім скоро, зовсім невдовзі

11 липня 2012
Нові вірші

***

 Вже зовсім скоро, зовсім невдовзі,

Кажу собі, вже от-от, зовсім-зовсім.

Кажу собі вже так давно, що не цілком

Пам’ятаю що саме має відбутися

(коли – дивіться вище).

Може, я фотографуватиму Тебе посеред цілого

Поля квітів? Ти усміхатимешся, жмуритимешся

Проти сонця, і все Твоє тіло буде пахнути

Травою й небом, коли Ти ляжеш

Посеред цієї розкоші,

І поманиш до себе пальчиком.

Вже зовсім скоро, зовсім невдовзі.

Але невже мої мрії зводяться тільки до сексу?

Ніби й ні, ось про небо згадав, про квіти.

Як романтично, який сентиментальний пафос!

Блін, аж соромно:

Мені хочеться сексу, а я втираю тут про квіти, поля.

Добре, що вчасно зупинився, а то б

І якусь травневу грозу сюди вплів, вітер,

Який куйовдить Твоє волосся, з чимось дурнуватим

Порівняв би Твої очі. Твої. Очі.

Придурок, як же ж можна порівнювати з чимось Твої очі?!

Дякувати Богу, встиг зупинитися. А

Вже зовсім скоро, зовсім невдовзі,

Ні, про це не можна писати.

Хай це буде нашою таємницею.

 

Ми всі залишимось серед цієї зими

11 липня 2012
Нові вірші

***

Ми всі залишимось серед цієї зими,

Серед снігу потонемо, безпорадні й поснулі,

Як дзенькіт напнутої тятиви – реви не реви,

А все ж ми розтанемо, як у тьмі трасуючі кулі.

 

Тобто не в темряві, а в сліпучій німій білизні,

Вибравши, як назло, з сотень мільярдів безодень

Цю: снігову, смертоносну, чужу, і вві сні

Попрощавшись з життям, відійдемо, як в матері води.

 

Ми зіткані з інею, ми вишиті із біди,

Як зліпок, як фотографія, як гербарій:

У пам’яті лишаться тільки відбитки, сліди, а ми

Наче і не існували, наче й не були в парі.

 

Заплющуй очі і тихо мені повтори:

Прощай, моє серце, між криги, снігів і морозу

Я буду ранковим серпанком, відтінком імли,

Я буду землею, в яку ти розтанеш невдовзі.

 

Все, що у мене є – твій віддалений голос

11 липня 2012
Нові вірші

***

Все, що у мене є – твій віддалений голос,

Від якого в мені, як в воді, розходяться кола;

Вони кольорові, пахучі і теплі (о де я?!),

Як твій живіт, як любов, зрештою, як батарея.

 

Все, що у мене є – твої кольорові світлини,

Папка в лептопі, п’ятнадцять фото, і довгі, як зими,

Вії твої, зіниці, котрі бувають веселими, добрими, злими,

Вони вдивляються в мене і я зливаюся з ними.

 

Все, що у мене є – в телефоні твої есемески,

Короткі, веселі, безглузді, довгі, ранкові,

На шкірі моїй проступають, як палімпсести, як фрески,

Я – згусток для тебе квітковий тепла і любові.

 

Все, що у мене є – тіні, що довжаться, тіні,

У хитросплетінні мене і тебе, нічний і осінній –

Спомин,

Далекий, як ти, і нестримний, мов стогін,

Пахучий, колючий, так ніби ми спали на сіні,

 

Ніби навколо ліс і над нами – так близько – небо,

Ніби в тобі зовсім не я, а безмежне гаряче небо,

Все, що у мене є – це квиток до тебе,

Це квиток до тебе, квиток до тебе.

 

Сторінка 2 з 4

Всі права захищено 2012 © lyubka.net.ua