***

Ми всі залишимось серед цієї зими,

Серед снігу потонемо, безпорадні й поснулі,

Як дзенькіт напнутої тятиви – реви не реви,

А все ж ми розтанемо, як у тьмі трасуючі кулі.

Тобто не в темряві, а в сліпучій німій білизні,

Вибравши, як назло, з сотень мільярдів безодень

Цю: снігову, смертоносну, чужу, і вві сні

Попрощавшись з життям, відійдемо, як в матері води.

Ми зіткані з інею, ми вишиті із біди,

Як зліпок, як фотографія, як гербарій:

У пам’яті лишаться тільки відбитки, сліди, а ми

Наче і не існували, наче й не були в парі.

Заплющуй очі і тихо мені повтори:

Прощай, моє серце, між криги, снігів і морозу

Я буду ранковим серпанком, відтінком імли,

Я буду землею, в яку ти розтанеш невдовзі.

Коментарі: