Молодого й безтурботного німця, який бавиться в писання віршів, мобілізовують служити в Дивізії СС «Галичина». Він вирушає на схід, хоча й сам не живе на заході: цей німець належить до спільноти переселенців, які ще в далекі часи Марії-Терезії переїхали колонізувати так звану «Трансильванію». Пишу так звану, бо насправді вони на плотах спустилися по Дунаю й зійшли на берег на території Славонії, що зараз перебуває в складі Хорватії. Кілька поколінь німців прожили там у мирі й злагоді, щоб нарешті сталева рука Адольфа Гітлера висмикнула їх з нової батьківщини й відправила на фронт. 

Опинившись у складі дивізії «Галичина», молодий вояк Ґеорґ Кемпф потрапляє в переважно українське середовище, а бойовий шлях підрозділу приводить його в східну Польщу. Трагічні реалії війни і вроджений пацифізм молодого хлопця, який завжди мріяв стати митцем, спонукають його замислитися – а за що й за кого він воює? За кого має померти? Та й, зрештою, чи справді він німець, якщо з діда-прадіда живе в Хорватії й говорить хорватською? Так, їх називають німецькою сім’єю, але самі німці – так звані «справжні німці» – вважають родину Кемпфа «фольксдойчами», німцями за походженням. 

Так виглядає зачин роману «Мідна доба» хорватського письменника Слободана Шнайдера, який усього місяць тому вийшов у перекладі автора цих рядків у київському видавництві «Нора-друк». Ця приголомшлива історична сага має автобіографічне коріння, адже й саме ім’я автора зраджує його мультиетнічне походження: хорватське ім’я Слободан поєднане з німецьким прізвищем Шнайдер. Це людина прикордоння, а такі люди завжди мають «плинну ідентичність», тож їм важко визначити свою національність. У кожному прикордонному регіоні, в тому числі і в українських, такі люди кажуть: скільки тут усього намішано, хто б то розібрався!

Роман «Мідна доба» став абсолютним хітом у Хорватії, зібрав купу нагород та відзнак, а Мілєнко Єрґович назвав його найкращим хорватським романом останнього десятиліття. Книжку вже перекладено французькою, італійською й німецькою, вона збирає захоплені відгуки у найавторитетніших газетах старої Європи. До певної міри це диво, адже до цього часу Слободан Шнайдер був відомим передусім як автор театральних п’єс, що з неабияким успіхом йшли в театрах колишньої Юґославії та на Заході (до слова, збірка його п’єс «Боснійські драми» також вийшла українською – в перекладі Алли Татаренко). Слободану Шнайдеру 73 роки, тож такий пізній романний дебют став несподіванкою для всієї читацької публіки в Хорватії. 

У чому ж секрет популярності цього роману? По-перша, в його гостросюжетності: це книжка, в якій відбувається безліч подій, сюжет розгортається швидко, тут купа героїв і другорядних персонажів, широке й майстерно змальоване історичне тло завдовжки в триста років. По-друге, це філософський роман, в якому автор не займає позу ментора чи проповідника – він дозволяє читачеві самотужки робити висновки й розплутувати моральні дилеми. Зрештою, «Мідну добу» можна прочитати просто як захоплюючий текст, не шукаючи там другого дна, не ускладнюючи сприйняття, а просто насолоджуючись читанням. Автор – драматург, тож уміє дуже вишукано створювати й вирішувати конфлікти, а таке завжди цікаво читати. По-третє, стиль – книга написана легким, казково-притчевим стилем, мовби автор сів біля нас і почав розповідати. Від такого письма неможливо відірватися, таким героям довіряєш. 

Наостанок скажу, що хоч головний герой і потрапив на службу до Дивізії СС «Галичина», та це не означає, що він став нацистом. Зрештою, не розкриватиму деталей – краще самі прочитайте цю чудову книжку. Яка стосується не тільки німецької й хорватської, а почасти й української історії.