Коли в січні цього року Світлана Стретович запропонувала мені провести навесні великий творчий вечір у Києві, перша моя думка була така: «Бляха, треба схуднути!»

Усвідомивши, що літературний вечір у Молодому театрі, крім усього іншого, може для мене означати мінус кілька кілограмів, я одразу ж погодився. І блискавично заходився вибирати найоптимальніший спосіб для схуднення.

Ясна річ, найлегший метод скинути кілька зайвих кілограмів дуже простий – треба просто менше жерти. Але ж ми легких шляхів не шукаємо.

Наступний метод пов’язаний з першим – це голодування, шоковий і найшвидший спосіб схуднути. Я маю друзів-художників, які можуть голодувати десять днів, пити тільки воду і відкривати в собі нові чакри для кращого розуміння всесвіту – і худнуть під час цього драстично.

 Але я, чесно кажучи, ...

А де ви були того ранку, коли почалася велика війна?

Ось моя історія: війна промовила до мене гуркотом віддалених вибухів за вікном, але я не повірив у це, вважаючи, що проживаю сон. Тоді на другому поверсі будинку моїх друзів під Києвом гупнули двері й зачовгали вниз східцями капці. «Почалася війна, повітряний простір закрили», - сказала Катя, господиня дому.

Повітряний простір вона згадала, бо за дві години я мав летіти у Вільнюс на презентацію перекладу свого роману. Її голос після сну здавався грубим і чоловічим, захриплим і прокуреним. Але насправді так звучав тваринний страх. Великий пес стояв на кухні перед вікном і дивився в темне небо, боязливо гавкав, наслухаючи звуки ракет і бойових літаків.

Кожен українець назавжди запам’ятав темний ранок 24 ...

Це трапилося під час моєї першої поїздки на Донбас. Кінець квітня 2022 року. Країна розбурхана війною, але застигла перед великим невідомим: уже ясно, що в росіян не вийде окупувати всю державу, але незрозуміло, коли і в якій формі цей жах закінчиться.

Ми купили пікап і джип для військових на Донбасі – це були моя друга і третя за рахунком машини для ЗСУ. У друзів з комітету медичної допомоги позичили мікроавтобус, на якому мали повернутися з Донеччини, взяли з собою ще одну машину для військових від інших волонтерів, зібрали вісьмох водіїв – по двоє на кожну автівку, щоб можна було мінятися в дорозі й не витрачати час на зупинки й спочинок. І поїхали на схід.

Це була моя перша поїздка, емоції ...

З усіх речей, які я возив українським військовим на фронт, найважливішою була пачка кави. Кілограмовий пакунок свіжообсмаженої кави з однієї гіпстерської кав’ярні-ростерії в центрі Ужгорода. Прямокутний і блискучий, зі стильною наліпкою «Roasted Uganda». Річ радше для інстаґраму, ніж для фронту.

Втім, вона виконувала цілком оборонну функцію – щоправда, допомагала захистити не тіло, а те, що важливіше за тіло. Людське в людині. Раніше, коли я писав вірші, я б назвав цю дивну субстанцію душею, а тепер – хай буде психіка. Та кава допомагала захистити психіку, бо створювала відчуття, що ти не просто шматок м’яса, ціль для снайперів і бомб, а людина. Людина – з її смаками, вподобаннями і звичками.

Добре пригадую той ранок. Початок травня, коли ночі ще холодні, але вранці повітря швидко ...

Я дивлюся на всі ці відео з різних куточків України - і в мене відчуття дежавю.

Ніби я цих людей уже десь бачив, впізнаю їхні риси обличчя, профілі, характерні погляди. Господи, таке відчуття, ніби прокинулося щось древнє й говорить через нас.

Подивіться на цих людей! Це ж ожили наші найглибші архетипи - княжої дружини, козацького війська, захисників УНР, воїнів УПА. Які прекрасні, сильні, відкриті обличчя! Такі справжні українці, наче вийшли зі сторінок хрестоматій, безстрашні та ще й насмішкуваті.

Подивіться на нашу армію, невже ви не впізнаєте тих козаків, що пишуть листа турецькому султану? В ефірі мат-перемат, прокльони й жарти, це військо вільних людей, що воюють з власної волі! Військо запорозьке, яке саме собі вибирає отамана і має гідність; це не ...